ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/17341/14

У листопаді 2014 року Миргородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Миргородська ОДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - Товариство), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила стягнути заборгованість у розмірі 14 027 982,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог Миргородська ОДПІ зазначила, що за відповідачем обліковується податковий борг у розмірі 14 027 982,45 грн. з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, нафти та газового конденсату. З огляду на те що вчинені Миргородською ОДПІ заходи по погашенню податкового боргу стосовно Товариства не призвели до сплати узгодженого податкового зобов'язання, позивач звернувся до суду.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16.02.2015 адміністративний позов Миргородської ОДПІ задовольнив: стягнув із Товариства податкову заборгованість у розмірі 14 027 982,45 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що грошове зобов'язання з рентної плати є узгодженим у розумінні податкового законодавства, проте не сплачене у встановлені законом терміни.

Натомість Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.08.2015 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Миргородська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2015.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку обставинам справи, оскільки укладення договору про розстрочення податкового боргу не є достатнім доказом подальшого самостійного виконання податкових зобов'язань.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Миргородської ОДПІ.

Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, тому касаційну скаргу просило залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017; далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені положення статті 159 КАС України кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 04 лютого 2015 року за Товариством обліковується податковий борг з рентної плати за користування надрами для видобування нафти та природного газу по Миргородській ОДПІ (головний офіс) у розмірі 3 338 069,03 грн., у тому числі 3 193 166,44 грн. - за самостійно узгодженими грошовими зобов'язаннями та 144 902,59 грн. - пені; та з рентної плати за користування надрами для видобування нафти, газового конденсату та природного газу по Миргородській ОДПІ (Шишацьке відділення) у розмірі 10 689 913,42 грн., у тому числі 10 560 327,20 грн. - за самостійно узгодженими грошовими зобов'язаннями та 129 586,22 грн. - пені.

Вказана сума податкового боргу утворилась внаслідок несплати узгодженої суми грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, визначеного Товариством у поданих ним податкових розрахунках, які наявні в матеріалах справи.

Миргородською ОДПІ (головним офісом) та Шишацьким відділенням Миргородської ОДПІ сформовано та направлено відповідачу податкові вимоги від 01.09.2014 №2249-25 та № 17943-16 відповідно. Вказані вимоги Товариство отримало 08.09.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розстрочення / відстрочення податкового боргу є окремим способом погашення податкового боргу поряд з такими способами його погашення як стягнення грошових коштів платника податків за рішенням суду та звернення стягнення на майно платника податків. Тому з огляду на те що Державною фіскальною службою України прийнято рішення про розстрочення податкового боргу, а Миргородською ОДПІ шляхом підписання договорів про розстрочення податкового боргу від 10.08.2015 № 23 та № 24 застосовано до Товариства інший спосіб стягнення податкового боргу, стягнення такого боргу в судовому порядку є необґрунтованим.

Однак колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, таким, що не ґрунтується на нормах податкового законодавства, та зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 38.1 статті 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у порушення вищенаведених норм ПК України відповідач у строки, визначені законодавством, не сплатив в повному обсязі узгоджену суму податкового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, що не заперечується Товариством.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95- 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків з метою погашення податкового боргу.

Так, згідно з пунктом 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За змістом пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Водночас порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків передбачений у статті 100 ПК України.

Аналізуючи зміст цієї норми у контексті застосування статті 95 ПК України, Суд зазначає, що розстрочення, відстрочення податкового боргу не є окремим способом погашення податкового боргу, як помилково стверджує суд апеляційної інстанції, а є лише перенесенням строків сплати платником податків податкового боргу, не змінюючи його правової природи.

Відтак розстрочення, відстрочення податкового боргу не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу за умови доведення обставин, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов'язання та наявності податкового боргу.

Крім того, Суд вважає за необхідне також зазначити, що рішення про розстрочення Товариству податкового боргу прийняті Державною фіскальною службою України 07.08.2015, тобто після ухвалення судом першої інстанції постанови від 16.02.2015.

Згідно з частиною першою статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо визначених ПК України способів погашення податкового боргу, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 242, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд