ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника – адвоката ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120000000007, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 14 січня 2018 року на автомобільній дорозі між смт Вільшанка та с.Добре Вільшанського району Кіровоградської області усупереч вимогам п. 2.3 (а) Правил дорожнього руху (далі – ПДР) і забороні, установленій пунктами 2.9 (а), 31.4.1 (а) і 31.4.5 (г) ПДР, керуючи у стані сп`яніння технічно несправним автомобілем «ВАЗ-2108», р.н. НОМЕР_1 (з несправністю переднього лівого гальмівного механізму, яка полягала в цілеспрямованому від`єднанні гальмівного трубопроводу з головного гальмівного циліндра, та несправністю переднього правого гальмівного механізму через неналежне технічне обслуговування та встановлення на задню вісь шин різних моделей з різними малюнками протектора), порушив вимоги пунктів 2.3 (б, д), 12.1, 12.2 ПДР: проявив неуважність і безпечність, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, не обрав безпечної швидкості руху, не урахував дорожньої обстановки, а також особливості вантажу, що перевозився, і стан транспортного засобу, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, рухаючись поза межами населеного пункту зі швидкістю, яка значно перевищувала допустиму та безпечну в даних дорожніх і погодних умовах, наближаючись до заокруглення проїзної частини дороги, не вжив заходів до зниження швидкості, не справився з керуванням і допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини та його перекидання в кюветі, що спричинило смерть пасажира його автомобіля ОСОБА_10 .
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 31 липня 2018 року вирок Вільшанського районного суду Кіровоградської області ухвалою від 31 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 змінив у частині призначеного покарання. Ухвалив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та поклав обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У решті апеляційний суд залишив вирок залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали
Представник потерпілої ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_9 у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає ухвалу апеляційного суду незаконною та необґрунтованою. Вказує, що апеляційний суд безпідставно застосував до засудженого правила ст. 75 КК, при цьому не врахував, за яких саме обставин той вчинив тяжкий злочин. Зокрема, представник потерпілої звертає увагу на те, що ОСОБА_6 умисно не забезпечив належної перевірки та технічної справності транспортного засобу і самовпевнено розпочав рух технічно несправного автомобіля в темну пору доби, чим вже поставив під загрозу своє життя та життя пасажира свого автомобіля, а при цьому, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп`яніння, допустив ряд порушень ПДР і не справився з керуванням, що спричинило смерть ОСОБА_10 . Таким чином сім`я останнього втратила годувальника, а ОСОБА_6 , хоча й відшкодував потерпілій витрати на поховання ОСОБА_10 , проте не вибачився перед нею, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття, яке суд першої інстанції обґрунтовано з указаних підстав не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання винуватого. Вважає, що ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненому вимушено, намагаючись уникнути суворого покарання, а також він не сприяв розкриттю злочину. Крім того, звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_6 , не врахував позиції потерпілої ОСОБА_8 , яку вона виклала у заяві від 30 липня 2018 року про залишення вироку районного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу представника потерпілої. У судовому засіданні він просив залишити ухвалу апеляційного суду щодо нього без змін.
Захисник – адвокат ОСОБА_7 також просив залишити касаційну скаргу представника потерпілої без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 – без змін.
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга представника потерпілої ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 підлягає задоволенню, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 зазначеної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За вимогами ч. 2 ст. 437 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
Стаття 413 КПК визначає, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
У касаційній скарзі представник потерпілої не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК. Не ставить під сумнів застосування судом першої інстанції вимог статей 50 і 65 КК при призначенні покарання винуватому. Водночас незаконність ухвали суду апеляційної інстанції скаржник убачає в неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, а саме в застосуванні до засудженого правил ст. 75 КК, яка не підлягала застосуванню.
Зі змісту ст. 370 КПК, у якій визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру (позбавлення волі на строк не більше п`яти років), враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до роз`яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Як видно з вироку, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_6 , суд урахував дані про особу винуватого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває. Обставиною, яка пом`якшує покарання винуватого, суд визнав добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків. Водночас суд першої інстанції урахував, що вчинений засудженим злочин є тяжким, а обставиною, яка обтяжує покарання, визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. З урахуванням зазначеного, а також беручи до уваги настання тяжких наслідків від злочину, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 , який просив змінити вирок суду першої інстанції, застосувати до нього ст. 75 КК, звільнити його від призначеного районним судом покарання з випробуванням і встановити іспитовий строк, дійшов висновку, що апеляційна скарга засудженого підлягає задоволенню, а вирок – зміні.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що, ураховуючи конкретні обставини справи, те, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 загинув його близький товариш, що засуджений активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, відшкодував потерпілій усі матеріальні збитки і продовжує матеріально підтримувати сина загиблого, дані про особу засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, має на утриманні матір похилого віку, злочин вчинив з необережності, зважив на стан здоров`я ОСОБА_6 , який потребує постійного лікування і нагляду, він дійшов висновку про можливе виправлення засудженого без відбування покарання.
Водночас висновок апеляційного суду про визнання цих обставин достатніми для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням є неправильним. За змістом ст. 75 КК всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції не врахував належним чином суспільної небезпеки вчиненого злочину, який є тяжким, та його наслідків, а саме того, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, тим самим протягом тривалого часу (упродовж всього дня зранку і до вечора 14 січня 2018 року) перебування в такому стані за кермом створював небезпеку для життя людей та загрозу настання інших тяжких наслідків. Саме через стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 2.3 (б, д), 12.1, 12.2 ПДР, які стали безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди та настання її суспільно небезпечних наслідків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок дій водія ОСОБА_6 , який у стані алкогольного сп`яніння керував автомобілем, який рухався зі значним перевищенням швидкості в умовах поганої видимості, при виконанні повороту на заокругленні дороги праворуч не справився з керуванням, допустиввиїзд автомобіля за межі проїзної частини та його перекидання в кюветі, що призвело до смерті пасажира автомобіля ОСОБА_10 , причиною якої став травматичний шок як наслідок поєднання закритої тупої травми грудної клітки – численних переломів ребер і перелому грудини з розривом легені та внутрішньо плевральної втрати крові, закритого перелому правої ключиці, крововиливу в м`які тканини голови.
Оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК, належить до категорії двооб`єктних злочинів, які одночасно посягають на приватні та публічні інтереси, урахування думки потерпілого під час призначення покарання винуватому є обов`язковим.
Думка потерпілої ОСОБА_8 про залишення без змін вироку щодо ОСОБА_6 , висловлена в її заяві до апеляційного суду від 30 липня 2018 року, яка надійшла до суду після судового розгляду (а. с. 129, т. 2), залишилася поза увагою суду апеляційної інстанції.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суддопустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував до засудженого ст. 75 КК, яка не підлягала застосуванню, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, а також думку потерпілої ОСОБА_8 щодо вироку, викладену в її заяві до апеляційного суду від 30 липня 2018 року, та постановити рішення, яке відповідатиме вимогам закону.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд