ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 339/400/16-Ц

1. Описова частина

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року частково задоволено її позов до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на її користь 17 098 грн 92 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 300 тис. грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 3 тис. грн за надання правової допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди, зменшено суму відшкодування до 150 тис. грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зазначала, що 03 липня 2014 року було подано до виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області виконавчий лист. Однак, її було зобов'язано повторно надати реквізити для перерахування коштів, а також ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами перегляду указаних судових рішень.

Таким чином, рішення апеляційного суду було виконано тільки через рік і три місяці, тобто 03 вересня 2015 року.

Зважаючи на несвоєчасне виконання рішення суду, вона зверталась до Державної казначейської служби України з вимогою про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов'язання, але отримала відмову, яку вважає такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Вважала, що на підставі рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року у відповідача виникло грошове зобов'язання, яке не було своєчасно виконано. Також зазначала, що протиправною бездіяльністю Державної казначейської служби України, як державного органу, безпідставністю невиконання її законних вимог, їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 500 тис. грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України на її користь інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 101 721 грн 32 коп. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 6 389 грн, що разом становить 108 110 грн 32 коп. Крім того, просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України на її користь моральну шкоду у розмірі 500 тис. грн.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію за прострочення перерахування коштів за рішенням суду у розмірі 4 670 грн, заподіяну моральну шкоду в сумі 3 тис. грн та 1 156 грн судових витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення міського суду мотивовано тим, що з відповідача стягнуто компенсацію за прострочення перерахування коштів на виконання рішення суду у розмірі трьох процентів річних за період з 03 жовтня 2014 року по 03 вересня 2015 року у порядку статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Однак, чинним законодавством не передбачено нарахування індексу інфляції на суму коштів, які стягуються у порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Щодо часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції виходив з того, що визначений ОСОБА_1 розмір шкоди є надто завищеним. Судом враховано, що рішення суду не виконувалось тривалий час (понад рік) з вини державного органу, який протиправно зупиняв виконання рішення у зв'язку з поданням касаційної скарги, посилався на відсутність коштів у бюджеті держави (у зв'язку з порядком черговості їх надходження), що, відповідно, завдало позивачу моральної шкоди, тому з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 тис. грн.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн, то суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суду надано: договір про надання юридичної послуг від 01 грудня 2016 року, квитанцію на суму 3 500 грн, та акт виконаних робіт на вказану суму. Разом з тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Тому, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, складність справи та затрачений адвокатом час, суд визначив граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, надану безпосередньо у суді адвокатом Гандзюк І. Р., у розмірі 1 156 грн, як часткову компенсацію понесених судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України відхилені. Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про стягнення з Державної казначейської служби України компенсації за прострочення перерахування коштів на виконання рішення суду у розмірі трьох процентів річних за період з 03 жовтня 2014 року по 03 вересня 2015 року у порядку статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у розмірі 4 670 грн, 3 тис. грн моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду та 1 156 грн судових витрат на правову допомогу є законними та обґрунтованими. Однак апеляційний суд вважав, що чинним законодавством не передбачено нарахування індексу інфляції на суму коштів, які стягуються у порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованим й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що судами попередніх інстанцій при ухвалені рішень, що оскаржуються, безпідставно не взято до уваги заперечення та апеляційну скаргу представника казначейства в частині необґрунтованості позову стосовно виконання виконавчого листа Болехівського міського суду Івано-Франківської області, виданого у справі

№ 339/1/13 (2/339/1/14), у тримісячний строк, визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання рішення суду. Законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів безпосередньо з державного бюджету та з конкретних юридичних осіб - державних органів, органів місцевого самоврядування, тощо.За порушення строку перерахування коштів при виконанні рішень, що підпадають під дію Закону, передбачено компенсацію, яка нараховується казначейством у разі, коли боржником є державний орган.Закон поширюється виключно на обмежене коло рішень суду, де стягнення коштів відбувається з визначеного кола суб'єктів. Проте, згідно з виконавчим листом Болехівського міського суду Івано-Франківської області, виданого у справі № 339/1/13 (2/339/1/14), на користь позивача підлягала стягненню моральна шкода з Державного бюджету України.

Судами попередніх інстанцій не враховано норми законодавства, які гарантують право особи на відшкодування за рахунок Державного бюджету України матеріальної та моральної шкоди. Чинним законодавством не передбачено виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України фізичним та юридичним особам саме в тримісячний строк і, як наслідок, нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за відповідними рішеннями, оскільки виконавчий лист № 339/1/13 (2/339/1/14) підлягає виконанню в інший порядок та за рахунок іншого джерела, визначеного державним бюджетом. При виконанні судових рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок державного бюджету казначейству не надано повноважень для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів, так як не встановлено граничного терміну перерахування коштів.

Крім того, посилалась на те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У оскаржуваних судових рішеннях відсутні посилання на стан здоров'я ОСОБА_1, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, казначейство не порушувало прав та інтересів ОСОБА_1 і шкоди позивачеві не завдавало, тому вимоги суду щодо стягнення з державного бюджету компенсації за прострочення перерахування коштів за рішенням суду та стягнення у зв'язку з цим моральної шкоди та правової допомоги є такими, що не відповідають нормам законодавства України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила: скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позову; змінити вказані судові рішення щодо розміру моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду в сумі 500 тис. грн.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відмовивши у задоволенні її позову в частині стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які необхідно було застосувати до цих правовідносин, а саме статтю 625 ЦК України. Зазначала, що відсутність прямих норм, які б встановлювали гарантію в частині відшкодування інфляційних втрат у Законах України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не є перешкодою для звернення до загальних норм, зокрема і до статті 625 ЦК України. Внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, присуджена їй сума знецінилась, купівельна спроможність знизилася майже в два рази. За таких обставин, стягнення інфляційних втрат є компенсацією зниження купівельної спроможності присудженої суми, а не зміна її розміру.Крім того, вказувала на те, що суд безпідставно зменшив розмір моральної шкоди, всупереч принципам розумності та справедливості. Суди не врахували, що вона тривалий час переживала емоційний стрес, відчуття приниження від несправедливості та свавілля посадових осіб Державної казначейської служби України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2017 року та витребувано з Болехівського міського суду Івано-Франківської області вищезазначену цивільну справу.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2017 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Болехівського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року позов ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судузадоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 17 098 грн 92 коп., 300 тис. грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 3 тис. грн за надання правової допомоги адвокатом при розгляді справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року рішення Болехівського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, зменшено суму відшкодування до 150 тис. грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

18 червня 2014 року Болехівським міським судом Івано-Франківської області на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист зі встановленим строком пред'явлення до виконання - до 04 червня 2015 року.

Також встановлено, що 03 липня 2014 року ОСОБА_1 пред'явила виконавчий лист до виконання до Державної казначейської служби України, а в подальшому неодноразово зверталася із заявами до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо виконання рішення суду.

Відповідно до відповіді Державної казначейської служби України від 29 жовтня 2015 року, 03 вересня 2015 року було здійснено перерахування коштів відповідно до виконавчого листа, виданого 18 червня 2014 року Болехівським міським судом Івано-Франківської області у справі № 339/1/13 (2/339/1/14).

2. Мотивувальна частина

Касаційні скарги Держаної казначейської служби України та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, на яку послався суд апеляційної інстанції у цій справі.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув, не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, не визначився з тим, чи підлягає у такому разі стягнення інфляції за порушення грошового зобов'язання з наведенням відповідних розрахунків.

У зв'язку з наведеним оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною й обґрунтованою.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду