ПОСТАНОВА
при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженої ОСОБА_7 , розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015100090001441 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Києві, зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 липня 2018 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за:
- ч. 1 ст. 358 КК України до штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в сумі 850 грн.;
- ч. 4 ст. 358 КК України до штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в сумі 850 грн.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч.1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2018 року цей вирок залишений без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у підробці офіційного документа, який посвідчується громадянином-підприємцем, і який надає права, з метою використання його підроблювачем, та використанні завідомо підробленого документу. Злочини вчинено за наступних обставин.
ОСОБА_7 у березні 2014 року, з метою отримання права на початок використання нежилого приміщення по АДРЕСА_2 , внесла завідомо неправдиві відомості до Декларації № 21 відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки від 7 березня 2014 року, зареєстрованої у Солом`янському районному управлінні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в м. Києві.
Окрім цього, ОСОБА_7 7 березня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Управління з надзвичайних ситуацій у Солом`янському районі ГУ ДСНС України в м. Києві за адресою м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 33, з метою отримати право на початок використання об`єкта нерухомості, а саме нежилого приміщення по вул. Івана Клименка, 23 в м. Києві, подала на реєстрацію до Солом`янського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві вищевказану Декларацію.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 . Вважає, що Декларація відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки не є офіційним документом, а тому не може бути предметом злочину, передбаченого ст. 358 КК України. Зазначає, що подання ОСОБА_7 вищевказаної Декларації до Солом`янського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві містить склад адміністративного правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі і просили їх задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Перевіряючи доводи сторони захисту, про те, що дії ОСОБА_7 не є кримінально карними та містять склад адміністративного правопорушення, суд дійшов наступного висновку.
Під господарською діяльністю, відповідно до ст. 3 ГК України, розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2013 року № 440 затверджено Порядок подання і реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, згідно з яким декларація заповнюється суб`єктом господарювання і подається ним або надсилається рекомендованим листом за місцем розташування об`єкта нерухомості до адміністратора центру надання адміністративних послуг або ДСНС.
У статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (в редакції Закону №5463-VI від 16.10.2012 року), міститься визначення терміну «Декларація відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки», у якій зазначено, що декларація відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки – це документ, яким суб`єкт господарювання повідомляє адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб`єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документу дозвільного характеру.
Також, вказаним законом, крім іншого, було внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі і КУпАП, зокрема ч 3 статті 164 вказаного Закону викладено в наступній редакції: надання суб`єктом господарювання дозвільному органу або державному адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства – тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Говорячи про «закон», стаття 7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, - поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти. Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» у його «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття, як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право. У підсумку, «закон» - це чинне положення, розтлумачене компетентними судами. Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності. Ці якісні вимоги повинні бути дотримані, як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою. Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться. Також, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія.
Вимога належної «якості» та «передбачуваності» закону з урахуванням відзначеної ЄСПЛ ролі суду в тлумаченні та застосуванні закону виключає можливість довільного обрання правової норми, яка підлягає застосуванню.
З огляду на це, визначальним аргументом при виборі норми, яка підлягає застосуванню, мають бути загальноприйняті в судовій практиці способи кваліфікації при конкуренції правових норм.
Оскільки, після надання суб`єктом господарювання дозвільному органу або державному адміністратору інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, у такий спосіб суб`єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документу дозвільного характеру, а тому при кваліфікації відповідного протиправного діяння слід застосовувати загальновизнаний у правовій науці та судовій практиці спосіб кваліфікації, згідно якої - надання суб`єктом господарювання дозвільному органу або державному адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме ч. 3 ст. 164 КУпАП.
При цьому в контексті проголошених статтями 3, 8 Конституції України принципів гуманізму та верховенства права за наявності будь-яких сумнівів щодо тлумачення та застосування норм права, ці сумніви мають вирішуватися на користь людини.
Таким чином, притягнення ОСОБА_7 , до кримінальної відповідальності у даному випадку, за наявності спеціальної норми, що передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме ч. 3 ст. 164 КУпАП, означає не просто недотримання сформульованого ЄСПЛ принципу «передбачуваності» закону, а призвело до порушення правила, що міститься в другому реченні ч. 1 ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення правопорушення».
Що стосується доводів сторони захисту про те, що Декларація відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки не є офіційним документом, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднання громадян, юридичних осіб, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Тому, при встановленні ознак офіційного документа слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.
Таким чином, на думку суду декларація відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки є офіційним документом.
Разом із тим, враховуючи що подання державному адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства за наведених у вироку обставин, містить склад адміністративного правопорушення, то відповідно в її діях відсутні склади кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КПК України.
Апеляційний суд на вказані вимоги закону увагу не звернув, не виправив порушень допущених судом першої інстанції, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 440 КПК України, суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Керуючись ст. ст. 284, 434, 436, 438, 440 КПК України, суд