ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 6 лютого 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000148 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289, ч.4 ст.189, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Червоноградського районного суду Львівської області від 6 лютого 2017 року ОСОБА_10 засуджено за ч.2 ст.146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч.3 ст.189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна. Відповідно до ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладанням ряду обов`язків, передбачених ст.76 КК України.
Цим же вироком ОСОБА_10 визнано невинуватим та виправдано за ч.3 ст.289 КК України (за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), за ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України (за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ), за ч.4 ст.189 КК України (за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_13 ).
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_10 залишено у вигляді застави.
Згідно з вироком ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які засуджені вироком Сихівського районного суду міста Львова від 01 грудня 2015 року, повторно, вимагав передати майно та право на майно потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я, погрозою застосування насильства над близьким родичем потерпілих і незаконно позбавив волі потерпілого ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, здійснюване протягом тривалого часу, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_14 15 листопада 2013 року приблизно о 9 годині, знаходячись біля приміщення бару „Почанга” на вул. Стуса у місті Червоноград Львівської області, під вигаданим приводом попросив раніше знайомого потерпілого ОСОБА_8 , відвезти його у м. Рава-Руська Львівської області, на що останній погодився. По прибуттю у зазначене місто на автомобілі марки „Тойота Ленд Крузер Прадо”, р.н. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_7 , ОСОБА_14 запропонував ОСОБА_8 заїхати у готель „Арарат”, який знаходиться по вул. Проектній, 1. Погодившись на цю пропозицію, ОСОБА_8 разом з ОСОБА_14 зайшли в один із номерів вказаного готелю, де перебували ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , які схопили ОСОБА_8 і погрожуючи йому застосуванням фізичного насильства, вбивством, незаконно утримуючи в приміщенні даного номеру, не даючи можливості покинути приміщення та вільно пересуватись по готельному номеру, вимагали в останнього передати їм грошові кошти в сумі 10 000 євро. Після того, як ОСОБА_8 відмовився передати грошові кошти, ОСОБА_16 та ОСОБА_19 почали наносити йому удари руками в ділянку голови, ОСОБА_18 погрожував застосуванням зброї - пістолета, а ОСОБА_19 - застосуванням ножа. Засуджений ОСОБА_10 також наніс ОСОБА_8 декілька ударів руками в ділянку голови. У подальшому в ході вимагання зазначені особи заволоділи майном ОСОБА_8 (особистими речами, серед яких окуляри, парфуми та інше) на загальну суму 7 349 грн., грошовими коштами (2 500 грн., 200 доларів США, 450 злотих, 20 євро) на загальну суму 5 437 грн., а також витягнули з кишені куртки ОСОБА_8 два мобільні телефони „Самсунг” та „Айфон 5”, посвідчення водія, паспорт громадянина України та закордонний паспорт видані на прізвище ОСОБА_8 , ключі від квартири та ключі від автомобіля марки „Тойота Ленд Крузер”, кузов № НОМЕР_2 , 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 .
Дані протиправні дії тривали 15 листопада 2013 року в період часу з 10 до 20 години та весь цей час ОСОБА_8 незаконно, всупереч своєї волі утримувався в готельному номері, при цьому був позбавлений права та змоги покинути даний готельний номер, а також можливості зв`язатись із своїми рідними, оскільки був позбавлений засобів зв`язку.
Крім того, 15 листопада 2013 року приблизно о 13 годині ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , розуміючи, що потерпілий ОСОБА_8 не погоджується передати їм грошові кошти, розділились на дві групи: ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_15 поїхали до місця проживання потерпілої ОСОБА_9 , співмешканки ОСОБА_8 , на АДРЕСА_2 , а ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , продовжували вимагати грошові кошти у ОСОБА_8 в приміщенні готелю „Арарат”.
Прибувши за вказаною адресою приблизно о 14 годині, погрожуючи застосуванням насильства до ОСОБА_8 та його вбивством, засуджений ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_17 та ОСОБА_15 вимагали від ОСОБА_9 передати їм грошові кошти в сумі 100 000 доларів США. Сприйнявши ці погрози як реальні, побоюючись за життя та здоров`я ОСОБА_8 , потерпіла ОСОБА_9 погодилася на незаконні вимоги та передала ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_15 грошові кошти (1 300 доларів США, 1 300 євро) на загальну суму 23 481 грн.
Після цього ОСОБА_10 , діючи повторно, разом з ОСОБА_17 та ОСОБА_15 цього ж дня о 14 годині 49 хвилин, знаходячись біля будинку за місцем проживання потерпілої ОСОБА_7 по АДРЕСА_2 , повідомили останній, що у її сина ОСОБА_8 є боргові зобов`язання перед ними та погрожуючи застосуванням насильства і вбивством ОСОБА_8 , пред`явили незаконну вимогу переоформити належний їй автомобіль марки „Тойота Ленд Крузер Прадо”, кузов № НОМЕР_2 , р.н. НОМЕР_1 на іншу особу.
Переживаючи за життя та здоров`я свого сина ОСОБА_8 , ОСОБА_7 погодилася на незаконну вимогу і цього ж дня у приміщенні нотаріальної контори за адресою: м. Червоноград, вулиця С. Бандери, 4а, видала генеральну довіреність, відповідно до якої надала ОСОБА_21 , який не був обізнаний про вчинення злочинів, право розпоряджатися зазначеним вище автомобілем строком на 1 рік.
Після цього 15 листопада 2013 року ОСОБА_8 відпустили з готелю.
Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_8 заподіяно легкі тілесні ушкодження, у тому числі з короткочасним розладом здоров`я.
Наступного дня, а саме 16 листопада 2013 року під час спроби ОСОБА_21 зняти з реєстрації у МРЕВ ДАІ міста Червоноград належний потерпілій ОСОБА_7 автомобіль, такий був виявлений та вилучений працівниками міліції та повернутий власнику.
У подальшому належне ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 майно, яким заволодів ОСОБА_10 та вказані вище особи, було також повернуто потерпілим.
Крім того, як зазначено у вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289 КК України (за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.4 ст. 189, ч.3 ст. 289 КК України (за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ) КК України, ч.4 ст.189 КК України (за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_13 ) за обставин, детально наведених у вироку.
Так, згідно з обвинувальним актом, діючи як один з виконавців у складі очолюваної ОСОБА_14 організованої групи, з умислом на вчинення корисливих злочинів, ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в період з 06 червня 2013 року по 15 листопада 2013 року заволоділи майном потерпілих та завдали збитків на загальну суму 790 990 грн.
Зокрема, 06 червня 2013 року в період часу з 14 години 40 хвилин по 15 годину 40 хвилин, знаходячись на території кафе-бару «Сихівський міст», що по АДРЕСА_3 , діючи у складі організованої групи, з корисливих мотивів та реалізуючи спільний умисел на заволодіння чужим майном, ОСОБА_14 разом з ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та попередньо залучивши ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , із застосуванням фізичного насильства щодо ОСОБА_25 незаконно заволоділи транспортним засобом моделі БМВ Х6, 2008 року, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який фактично з 04 червня 2013 року належав ОСОБА_12 , чим завдали останньому матеріальної шкоди в розмірі 50 000 доларів США, що еквівалентно 399 500 грн.
Крім того, 10 серпня 2013 року приблизно о 17 годині організатор групи ОСОБА_14 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів в складі організованої групи спільно з ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та залучивши попередньо ОСОБА_26 , знаходячись неподалік кінотеатру «Довженка», розташованого по пр. Червоної Калини, 81 у місті Львові, вимагали у ОСОБА_13 передати членам організованої групи грошові кошти в сумі 30 000 грн., при цьому застосовуючи щодо потерпілого фізичне насильство, яке виразилось у нанесенні тілесних ударів в різні частини тіла. Після цього, використовуючи автомобіль «Шкода Октавія» який належить ОСОБА_26 , завезли ОСОБА_13 в ліс поблизу с. Давидів Пустомитівського району Львівської області, де продовжили застосовувати фізичне насильство та погрожуючи при цьому вбивством, поставили вимогу перед потерпілим передати їм зазначену суму грошових коштів до 20 вересня 2013 року. У подальшому, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_26 , який був залучений до злочину, користуючись мобільним зв`язком з 20 вересня по 7 листопада 2013 року, за вказівкою ОСОБА_14 , здійснював дзвінки ОСОБА_13 та незаконно вимагав сплатити учасникам організованої групи грошові кошти в сумі 30 000 грн., а 07 листопада 2013 року приблизно о 9 годині ОСОБА_26 , діючи спільно з ОСОБА_15 , згідно відведеної їм ролі в складі організованої злочинної групи, маючи умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, прибули за місцем проживання ОСОБА_13 у АДРЕСА_4 , де на сходовому майданчику будинку, погрожуючи ОСОБА_13 вбивством, продовжили вимагати передачі 30 000 грн. членам організованої групи ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_26 до 10 грудня 2013 року.
Крім того, 15 листопада 2013 року приблизно о 17 годині, діючи з умислом на заволодіння чужим майном, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_17 та ОСОБА_15 знаходячись поблизу будинку №20 по вул. С. Бандери у місті Червоноград Львівської області, в якому проживає ОСОБА_27 , погрожуючи застосуванням насильства та вбивством ОСОБА_8 , який є родичем останнього, вимагали передати їм грошові кошти в сумі 100 000 доларів США. ОСОБА_27 усвідомлюючи, що невиконання ним незаконних вимог учасників кримінального правопорушення може призвести до застосування фізичного насильства до ОСОБА_8 або вбивства останнього, переживаючи за його життя та здоров`я, погодився на вимогу ОСОБА_17 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , і передав їм грошові кошти в сумі 6 000 євро, що складає 60 438 грн.
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 23 травня 2018 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор не погоджується з рішенням про виправдання ОСОБА_10 за ч.4 ст.187 КК України по епізоду щодо потерпілого ОСОБА_8 та вважає, що суд надав неправильну оцінку обставинам справи, дійшовши необґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_10 охоплювались складом злочину, передбаченого ч.3 ст.189 КК України. Також прокурор вважає, що при виправданні ОСОБА_10 за ч.3 ст.289 КК України по епізоду щодо потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , суд не врахував, що виправданий діючи у складі організованої групи, фактично заволодівши автомобілем і ключами від нього, отримав доступ та почав користуватися цим транспортним засобом без законного права, а в подальшому спільно з іншими особами змусив потерпілу видати генеральну довіреність на розпорядження цим автомобілем. Крім того, на думку прокурора, висновки суду про невинуватість ОСОБА_10 за ч.3 ст.289 КК України за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки всі особи, причетні до цього злочину, діяли зі спільним умислом, направленим на заволодіння майном потерпілого. Не погоджується прокурор також з висновком суду про недостатність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України за епізодом щодо ОСОБА_13 , оскільки його вина доведена показаннями самого потерпілого, а також даними, що містяться у протоколах впізнання та слідчих експериментів. Крім того, прокурор вважає безпідставним рішення суду про виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину у складі організованої групи». До того ж, на думку прокурора, застосування щодо ОСОБА_10 положень ст. 75 КК України призвело до невиправданої м`якості призначеного йому покарання за вчинені злочини. Наведені порушення, як зазначає прокурор, залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення.
У касаційних скаргах, тотожних за змістом, потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог потерпілі посилаються на доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі прокурора, що наведені вище.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційні скарги в частині доводів про невідповідність призначеного судом покарання із застосуванням ст.75 КК України ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а інші доводи прокурора вважав необґрунтованими.
Захисник ОСОБА_6 просив залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Однобічність або неповнота судового слідства, чи невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються прокурор та потерпілі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в суді першої інстанції. Отже, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Із ухваленого судом першої інстанції вироку слідує, що суд належним чином проаналізував досліджені докази і, дотримуючись вимог ч.3 ст.374 КПК України, зазначив з яких саме підстав дійшов висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.3 ст.189 КК України та необхідність його виправдання за ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, ч.4 ст.189 КК України.
Із оскаржених рішень слідує, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
В основу вироку суд правильно поклав показання потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_28 про обставини вчинення злочинів, пояснення експерта щодо висновку судово-медичної експертизи, а також дані протоколів слідчих дій. Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Доводи прокурора та потерпілих, що у діях ОСОБА_10 , крім вимагання, також наявний склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, є безпідставними.
Так, при відмежуванні вимагання від розбою слід виходити з того, що при розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, а при вимаганні такі дії спрямовані на одержання майна в майбутньому.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_29 , діючи спільно з іншими особами, під час вимагання утримував ОСОБА_8 у готельному номері, останній був позбавлений можливості вільно пересуватися, покинути приміщення, користуватися мобільним телефоном, при цьому йому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, у тому числі з короткочасним розладом здоров`я. Фактично такі дії ОСОБА_29 та його спільників були спрямовані саме на передачу їм майна у майбутньому, а не на його негайне отримання.
Отже, суд першої інстанції, визнавши зайвою додаткову кваліфікацію дій ОСОБА_10 за ст.187 КК України, правильно послався на ті обставини, що майно потерпілого було вилучене не під час раптового, агресивного, швидкоплинного нападу, а вже після того, як він був незаконно позбавлений волі та йому була пред`явлена конкретна вимога про передачу грошових коштів у сумі 10 000 євро. А тому вилучення у потерпілого мобільного телефону та інших речей у сукупності з іншими використаними способами досягнення мети були направлені на один об`єкт злочинного впливу і додаткової кваліфікації за ч.4 ст.187 КК України у даному випадку не потребують.
Також суд належним чином мотивував свої висновки про те, що за наслідками розгляду справи не підтверджено наявності в діях ОСОБА_29 ознак об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України. Зокрема, суд обґрунтовано виходив з того, що належним ОСОБА_7 транспортним засобом фактично керував не ОСОБА_29 або хтось із осіб, які спільно з ним вчинили вимагання та незаконно позбавили волі ОСОБА_8 , а інша особа, яка є свідком у цьому кримінальному провадженні, на підставі виданої потерпілою довіреності.
До того ж, за наслідками судового розгляду судом не було встановлено достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_10 вчинив інкриміновані йому злочини у складі організованої групи. Так, не дивлячись на формальне зазначення у пред`явленому обвинуваченні ознак організованої групи, сторона обвинувачення не надала суду достатніх доказів на підтвердження того, що це об`єднання дійсно попередньо зорганізувалось для вчинення злочинів, було стійким, учасники цієї групи були об`єднані єдиним планом та діяли з розподілом функцій та ролей на досягнення цього плану. Також не надано будь-яких доказів і на підтвердження того, що ОСОБА_10 та інші особи, які за версією сторони обвинувачення входили в організовану групу, здійснювали ретельну довготривалу підготовку до вчинення злочинів, мали плани щодо подальшої спільної діяльності. Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо неможливості засудження ОСОБА_10 за злочини з кваліфікуючою ознакою – вчинення злочинів організованою групою.
З урахуванням відсутності достатніх доказів того, що під час вчинення злочину щодо ОСОБА_25 особа, яка заволоділа транспортним засобом, діяла спільно з ОСОБА_10 , суд дійшов правильного висновку про необхідність виправдання останнього за цим епізодом. В обґрунтування такого висновку суд послався на те, що сторона обвинувачення не забезпечила явку свідків, які були очевидцями подій (зокрема ОСОБА_25 ), натомість допитані у судовому засіданні свідки та досліджені дані протоколів слідчих дій не підтверджують вчинення ОСОБА_10 будь-яких дій, що містять ознаки об`єктивної сторони цього злочину.
Крім того, достатньо вмотивованим є рішення суду щодо виправдання ОСОБА_10 за епізодом вимагання майна у ОСОБА_13 . Так, суд обґрунтовано послався на неможливість дійти безсумнівного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 на підставі даних протоколів слідчих дій та інших наданих стороною обвинувачення письмових доказів без підтвердження їх достовірності у суді безпосередньо потерпілим, допитати якого не виявилось можливим, при тому, що ОСОБА_10 категорично заперечував свою причетність до викладених в обвинувальному акті подій.
Отже, колегія суддів погоджується з належно вмотивованими висновками судів про те, що сторона обвинувачення не довела належними доказами причетність ОСОБА_10 до вчинення зазначених злочинів.
За наведених обставин, виходячи з таких засад кримінального провадження, як: забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК України), безпосередність дослідження показань, речей та документів (ст. 23 КПК України), зобов`язання сторони обвинувачення довести винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (статті 92, 92 КПК України), місцевий суд обґрунтовано визнав ОСОБА_10 невинуватим у вищевказаних злочинах, а також перекваліфікував його дії у зв`язку з виключенням кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину організованою групою»,з чим погодився апеляційний суд.
Наведені в касаційних скаргах прокурора та потерпілих мотиви незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Незгода прокурора та потерпілих з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Призначене ОСОБА_10 покарання за вчинені ним злочини відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Так, місцевий суд призначаючи покарання ОСОБА_10 та звільняючи від його відбування на підставі ст.75 КК України з випробуванням, з чим погодився апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчинених злочинів, врахував також дані про особу засудженого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Зокрема, судом враховано, що засуджений раніше не судимий, характеризується позитивно, працевлаштований, має родину, на його утриманні перебуває малолітня дитина, повнолітня дочка, яка продовжує навчання, а також тяжкохвора матір похилого віку.
Щодо посилань у касаційних скаргах на те, що суд не урахував думку потерпілих, а також те, що ОСОБА_10 не визнавав свою вину, то самі по собі ці обставини, поряд з викладеними вище даними про особу засудженого та обставинами, які пом`якшують покарання, не можуть безумовно свідчити про неможливість виправлення ОСОБА_10 без ізоляції від суспільства. Врахування їх поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Натомість наведені у судовому рішенні обставини справи та дані про особу ОСОБА_10 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку.
Враховуючи те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено, тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд