ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , та представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_11 , на вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040410000598, за обвинуваченням
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Апостолова Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року ОСОБА_12 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки
На підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_12 звільнено від призначеного покарання.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди відповідно 9717 грн та моральної – 80 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_12 , ПАТ «Київський страховий дім» закрито.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 до ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави суму процесуальних витрат та вирішено питання з речовими доказами.
Згідно з вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
ОСОБА_12 2 травня 2014 року близько 19:00, керуючи технічно справним автомобілем «Mitsubishi Pajero Sport» (д.н.з. НОМЕР_1 ), зареєстрованим на ім`я ОСОБА_15 ,рухаючись зі швидкістю 60 км/год. по вул. Садовій у с. Ленінське Апостолівського району Дніпропетровської області у бік вул. Б. Хмельницького в напрямку вул. К. Маркса, проявив неуважність до дорожньої обстановки, несвоєчасно зреагував на небезпечну ситуацію та здійснив зіткнення з мопедом «Хонда Діо» під керуванням водія ОСОБА_16 з пасажиром ОСОБА_13 , чим грубо порушив пункти 1.3, 1.5, підпункт «б» 2.3 та 12.3 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР). Порушення пункту 12.3 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої водій мопеду ОСОБА_17 загинув на місці, а пасажир ОСОБА_13 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року щодо ОСОБА_12 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 просить змінити судові рішення в частині вирішення цивільного позову. Просить задовольнити вимоги потерпілої ОСОБА_6 та стягнути з ОСОБА_12 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції поверхнево оцінив доводи потерпілої ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди, не звернув уваги на те, що остання відчуває постійні моральні страждання у зв`язку зі втратою сина, а тривалий розгляд кримінального провадження призводив до постійного перебування у стані нервового зриву та до фізичного виснаження.
З касаційної скарги представник ОСОБА_11 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , убачається, що він не погоджується із судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову його довірителів. Просить у цій частині скасувати вирок першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Свої вимоги представник ОСОБА_11 обґрунтовує тим, що його довірителям було неправомірно відмовлено у задоволенні цивільного позову, оскільки вони, як близькі особи потерпілої ОСОБА_13 переймалися станом її здоров`я, постійно доглядали за нею та купували їй ліки, що підтверджено відповідними чеками доданими до позову ОСОБА_13 , поданого нею за життя, відповідно до яких вони просять задовольнити матеріальну шкоду понесену ними під час лікування останньої.
Крім того, представник потерпілих зазначає, що такі особи мають право на відшкодування їм моральної шкоди, оскільки протиправні дії ОСОБА_18 призвели до часткової втрати працездатності ОСОБА_13 , а його довірителі як найближчі родичі потерпілої зазнали душевних страждань, перенесли «страшенний біль» під час нескінченного лікування близької їм людини.
Однак суди всупереч вимогам кримінального процесуального закону зважили лише на той факт, що відсутні документи на підтвердження факту прийняття
ОСОБА_8 , ОСОБА_19 та ОСОБА_10 спадщини від померлої, а тому вони не є правонаступниками, які мають право вимагати стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої потерпілим у наслідок злочинних дій засудженого.
До того ж представник потерпілих, не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, зазначив, що його довірителів визнано потерпілими в указаному кримінальному провадженні, а тому відповідно до статті 55 КПК вони мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої їм злочинними діями ОСОБА_18 , однак суди проігнорували ці норми закону та безпідставно позбавили потерпілих можливості реалізувати свої права, маючи вищезазначений статус у кримінальному провадженні.
У запереченнях на касаційну скаргу представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 , засуджений ОСОБА_12 зазначив, що шкода спричинена неправомірними діями особи, визначається з урахуванням ступеня винуватості кожного з них та вказує на те, що саме водій мопеду ОСОБА_16 створив аварійну ситуацію на дорозі та перебував у стані алкогольного сп`яніння, тому вважає, що при визначенні моральної шкоди необхідно враховувати не тільки його провину, а позивачка на підтвердження відшкодування моральної шкоди у розмірі саме 300 000 грн доказів суду не надала.
У запереченнях на касаційну скаргу представника ОСОБА_11 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засуджений ОСОБА_12 зазначив, що смерть ОСОБА_13 не перебуває в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією, а тому, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, указує на те, що позивачі не мають права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку заподіяно не їм, а потерпілій ОСОБА_13 . При цьому зазначає, що потерпілою у кримінальному провадженні є особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Заперечує, що саме позивачі несли витрати пов`язані із лікуванням померлої, оскільки у своїй позовній заяві потерпіла зазначала, що саме вона витрачала кошти на лікування.
Також ОСОБА_12 наводить ряд норм цивільного законодавства, відповідно до якого визначається правонаступництво осіб та право на прийняття спадщини, при цьому зазначає, що позивачі не надали суду доказів про таке правонаступництво, а також доказів на підтвердження понесених ними витрат на лікування потерпілої, а тому суд правомірно відмовив їм у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу представника ОСОБА_11 та просила скасувати судові рішення в частині цивільного позову та направити для розгляду в порядку цивільного судочинства та заперечувала проти задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_7 , обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 2 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Події злочину, доведеності винуватості ОСОБА_12 у його вчиненні, кримінально-правової оцінки діяння за частиною 2 статті 286 КК, виду та розміру призначеного засудженому покарання, а також звільнення його від призначеного покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» представники у касаційних скаргах не оспорюють.
Доводи представника ОСОБА_7 про занадто малий розмір відшкодування потерпілій ОСОБА_6 моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як правильно у своєму рішення зазначив суд першої інстанції, потерпілій ОСОБА_6 було завдано моральних страждань у результаті неправомірних дій ОСОБА_12 , які призвели до загибелі її сина. Визначаючи розмір моральної шкоди завданої злочином, суд урахував ступінь винуватості засудженого, вказуючи, що він не бажав таких наслідків, а вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до злочинів вчинених з необережності. При цьому суд урахував наявність винуватості не тільки засудженого, а й ОСОБА_16 , матеріальний стан винного, на утриманні якого перебуває двоє неповнолітніх дітей, та часткове відшкодування завданої шкоди потерпілій. Урахував невідворотність наслідків, що настали від неправомірних дій ОСОБА_12 , і з огляду на принцип розумності та справедливості виважено визначив до відшкодування моральних збитків суму в розмірі 80 000 грн.
З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши у своєму рішенні, що груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, тому залежно від ступеня винуватості потерпілого розмір стягнення суми з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. При цьому суд, пославшись на вимоги статті 1193 ЦК та встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення зазначив, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, а порушення ним ПДР сприяло створенню дорожньо-транспортної пригоди.
Також апеляційний суд, розглядаючи аналогічні за змістом вимоги, викладені в апеляційній скарзі представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 , у своєму рішенні обгрунтовано зазначив, що суд урахував характер та обсяг страждань, переживань, яких зазнала потерпіла, наявні докази та обставини вчинення кримінального правопорушення, доводи сторін і виходячи із засад розумності та справедливості правильно визначив розмір моральної шкоди.
З такими висновками судів погоджується і колегія суддів, при цьому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Крім того, Суд касаційної інстанції також не погоджується з доводами представника ОСОБА_11 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , виходячи з наступного.
Так, згідно з приписами статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог статті 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. При цьому згідно зі статті 374 КПК у вироку суду мають бути зазначені підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, мотиви прийнятого рішення та положення закону, яким керувався суд.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_13 померла. Потерпілими у кримінальному провадженні, на підставі ухвал місцевого суду від 17 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року було визнано ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які звернулись із самостійними позовними вимогами про стягнення на їх користі матеріальної шкоди у розмірі 8054,49 грн та 100 000 грн моральної шкоди кожному.
Обґрунтовуючи такі вимоги позивачі зазначали, що вони понесли витрати на лікування ОСОБА_13 , які підтверджуються зібраними чеками та переживали сильні душевні хвилювання, оскільки їх близька людина після дорожньо-транспортної пригоди перебувала майже в безпорадному стані.
Зі змісту вироку, убачається. що суд відмовляючи у задоволенні цивільного позову потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в частині відшкодування на їх користь завданої шкоди, правомірно послався на відсутність в матеріалах кримінального провадження належних доказів, які б підтверджували заподіяну саме їм майнову шкоди на заявлену суму, вказавши, що відповідні документи на підтвердження такої шкоди було надано позивачкою ОСОБА_13 , яка померла, однак її смерть не пов`язана з неправомірними діями засудженого.
Також суд зазначив, що потерпілими всупереч частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК не надано доказів на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті потерпілої ОСОБА_13 , а тому вони обмеженні в праві вимагати витрати, які понесла саме потерпіла.
З урахуванням наведеного суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо відсутності належних доказів на підтвердження завданої саме потерпілим шкоди, яку засуджений повинен відшкодовувати. Оскільки посилання представника потерпілих на ті докази, які були надані саме потерпілою ОСОБА_13 , потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 претендувати не можуть, а у них є лише право доводити понесенні саме ними витрати, які підлягають відшкодуванню.
Як правильно зазначили суди такі докази останніми не було надано, як і не було доведено спричинення ним моральної шкоди, з урахуванням того, що вони визнані потерпілими у кримінальному провадженні вже після смерті ОСОБА_13 .
Тобто суд розглянув позов потерпілих в межах їх позовних вимог та надав оцінку доводам щодо відшкодування шкоди в межах їх прав та відповідно до їх статусу у кримінальному провадженні, який вони здобули вже після смерті потерпілої, яка померла не від злочинних дій засудженого.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами представників потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_7 та навів належні спростування доводів їх апеляційних скарг, пославшись на обґрунтовані підстави залишаючи в цій частині вирок районного суду без зміни.
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а підстави для скасування судових рішень відсутні.
Таким чином касаційні скарги представника ОСОБА_11 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд