ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , за участю:
прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017270250000223 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Олександрівка Рокитнівського району Рівненської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, кожного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання судових витрат і долю речових доказів.
Апеляційним судом Чернігівської області від 27 липня 2018 року вказаний вирок місцевого суду скасовано постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
21 листопада 2017 року приблизно о 02 годині ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прибули до будинку ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 , де під час розмови з останнім, яка переросла в конфлікт, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, нанесли ОСОБА_9 не менше 17 ударів руками та ногами в область голови, тулуба та верхніх кінцівок, притискали голову потерпілого обличчям до невстановлених у ході досудового розслідування предметів з високою температурою, розтягували ліву вушну раковину, чим спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер.
Постановляючи новий вирок, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вчиняючи вищезазначені протиправні дії щодо ОСОБА_9 , діючи узгоджено, умисно, усвідомлювали суспільно-небезпечний характерсвоїх дій, передбачали настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті потерпілого та бажали настання таких наслідків. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції визнав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 змінити, перекваліфікувати дії засуджених із п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання за видом і розміром, аналогічне тому, що було призначено місцевим судом. На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує про відсутність у матеріалах провадження доказів попередньої змови та єдиного умислу ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на вбивство ОСОБА_9 . Указує, що в обвинувальному акті не вказаний мотив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на умисне вбивство ОСОБА_9 , а викладені фактичні обставини свідчать про наявність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Зазначає, що в обвинувальному акті не вказаний механізм отримання деяких тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_9 , а апеляційний суд, зазначивши це в ухвалі при посиланні на висновок судово-медичної експертизи №301, вийшов за межі обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд у межах касаційної скарги переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник фактично стверджує про неправильну кваліфікацію апеляційним судом дій ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та наявність в їх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків.
У той же час умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю (постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к, від 18 жовтня 2018 року у справі № 348/1153/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 360/718/16-к, від 18 грудня 2018 року у справі № 569/2944/16-к, від 13 березня 2019 року у справі №545/1642/15-к, тощо).
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.
У цьому кримінальному провадженні, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , завдаючи потерпілому тілесні ушкодження у спосіб та за обставин, викладених у вироку, розуміли можливі негативні наслідки своїх дій, що фактично настали, у виді смерті ОСОБА_9 і бажали їх настання.
Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 , діючи узгоджено з ОСОБА_8 , завдали численні удари руками і ногами по тулубу та життєво важливому органу голові потерпілого (не менше ніж як від 17 травматичних дій, з яких 12 в області голови), що поряд із прямим переломом великого ріжка під`язикової кістки зліва, наявністю слідів опіку на обличчі потерпілого, залишенням потерпілого, який стікав кров`ю, помирати, викиданням одягу зі слідами крові та виїздом за межі населеного пункту, де було вчинено вбивство, що свідчить про усвідомлення засудженими небезпечного характеру своїх дій і що, посягаючи на життя ОСОБА_9 , передбачали, що наслідками таких дій може стати смерть останнього та бажали цього.
Ті обставини, що після побиття ОСОБА_7 і ОСОБА_8 потерпілого, ОСОБА_9 залишався живим, наявність у висновку експерта посилання, що після отриманої закритої черепно-мозкової травми потерпілий міг самостійно пересуватись та жити близько 06-12 годин, при своєчасному наданні кваліфікованої медичної допомоги прогноз до життя також був сприятливим, не виключають спрямованості умислу на убивство, оскільки якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Також є безпідставними твердження захисника про відсутність в матеріалах провадження доказів наявності у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 попередньої змови на вчинення злочину.
Зокрема, на підставі аналізу доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, апеляційнийсуд дійшов правильного висновку, що діям обвинувачених, на підставах, зазначених у вироку, притаманні ознаки попередньої змови групою осіб, тобто вони заздалегідь, до початку злочину (до моменту виконання його об`єктивної сторони), домовилися про спільне його вчинення. При цьому ця домовленість могла відбутися у будь-якій формі.
Так, у судах першої та апеляційної інстанцій обвинувачені наполягали, що вони не обговорювали вчинення злочину щодо ОСОБА_9 , проте їх конклюдентні дії (мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсне волевиявлення особи: це жести, міміка, певні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій), вказують на наявність у них попередньої змови на спільне вчинення злочину.
Одночасно у касаційній скарзі не заперечується, що ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 вчинили узгоджені злочинні дії щодо ОСОБА_9 .
У обвинувальному акті зазначено, що злочин вчинено на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, і апеляційний суд, розглядаючи провадження в межах висунутого обвинувачення, визнав доведеним, цей мотив злочину.
За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України і підстав для їх перекваліфікації на ч. 2 ст. 121 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі, не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що в суді апеляційної інстанції сторона захисту вказувала, що ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 не завдавали термічного опіку обличчя, не розривали ушну раковину ОСОБА_9 , а потерпілий через травму голови міг сам упасти на поверхню печі або до неї прихилитись, щоб утриматись на ногах.
Суд апеляційної інстанції визнав ці твердження сторони захисту безпідставними.
Разом з тим, аналізуючи наявні у провадженні докази, апеляційний суд у вироку при спростуванні вказаної позиції захисту, зазначив, що опіки обличчя ОСОБА_9 виявлені із обох сторін, а не з однієї, що вказує на те, що потерпілого притискали обличчям до печі з обох сторін.
Вказівка у вироку про притискання потерпілого обличчям до печі, а не до невстановлених предметів із високою температурою, як це зазначено в обвинувальному акті, не є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення та перекваліфікацію дій засуджених із п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, як про це просить захисник у касаційній скарзі.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які в перешкодили апеляційному суду ухвалити законний та обґрунтований вирок не встановлено.
Призначене ОСОБА_7 і ОСОБА_8 апеляційним судом покарання є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів.
У касаційній скарзі захисником не наведено доводів, які б свідчили про невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості вчиненого ними злочину та даним про їх особи.
З огляду на викладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд