ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 01 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100000000490, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , судимого за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 28 квітня
2015 року за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу в розмірі
50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року
ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 17 березня
2016 року близько 05:20, керуючи в стані наркотичного сп`яніння автомобілем Suzuki, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 110 км/год у крайній лівій смузі руху по вул. Гетьмана від вул. Виборзької у напрямку вул. Лебедєва–Кумача в м. Києві, порушив вимоги пунктів 1.5., 2.3., 2.9. «б», 12.4. Правил дорожнього руху, перевищив установлену швидкість руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , 1937 року народження, яка переходила дорогу в непередбаченому для цього місці, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці ДТП.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням й ухвалив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про зміну вироку апеляційного суду на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК покарання в межах вимог апеляційної скарги прокурора, тобто 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 404 КПК вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку з призначенням указаного вище покарання, і ухвалив вирок, яким призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, чим погіршив його становище.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, після вчинення злочину допомагав потерпілій, добровільно частково відшкодував їй завдану шкоду, позитивно характеризується, має на утриманні батька з інвалідністю.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор і потерпіла заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 , правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не оспорює.
Що стосується доводів касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 404 КПК та виходу за межі апеляційної скарги прокурора, що призвело до призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання, а отже до погіршення його становища, то вони є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
Так, за результатом розгляду кримінального провадження місцевий суд призначив ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням протягом трирічного іспитового строку та покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Не погодившись із таким рішенням районного суду, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, оскаржив його, як убачається з апеляційної скарги, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Апелянт вважав безпідставним застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК і просив суд призначити йому за ч. 2 ст. 286 КК реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Погоджуючись із доводами прокурора щодо необґрунтованого застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК, апеляційний суд відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК скасував вирок місцевого суду в частині звільнення
ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі вказаної вище норми кримінального закону та ухвалив вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд зобов`язаний був призначити ОСОБА_8 покарання в межах апеляційних вимог прокурора у виді 3 років позбавлення волі, є безпідставними. Вказані висновки апеляційного суду стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:
кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Скасовуючи вирок місцевого суду у вищезазначеній частині, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК. При цьому апеляційний суд урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого ОСОБА_8 злочину, який останній скоїв керуючи автомобілем у стані наркотичного сп`яніння, будучи раніше судженим за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, а після вчинення злочину ще й притягувався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані наркотичного сп`яніння, отже не зробив для себе належних висновків.
Встановлені ж судом першої інстанції обставини, які пом`якшують покарання засудженого, – щире каяття, часткове відшкодування завданих збитків, позитивні характеристики, перебування у нього на утриманні батька з інвалідністю та інші дані про особу ОСОБА_8 , перелічені захисником у касаційній скарзі, – стали підставами для призначення засудженому покарання, ближчого до мінімальної межі згідно санкції ч. 2 ст. 286 КК.
Отже, апеляційний суд не знайшов підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_8 основного покарання.
З підстав наведеного порушень апеляційним судом положень ч. 2 ст. 404 КПК не встановлено.
Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_8 , а також попередження вчинення нових злочинів.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд