ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 802/4928/13-а

Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВ Українське каолінове товариство» (далі - Товариство) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001062200 від 17.10.2013.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що висновки перевіряючих щодо господарських операцій позивача з його контрагентами викладені в акті перевірки сформовані всупереч вимогам чинного законодавства виключно на припущеннях щодо законності та реальності здійснених платником податків операцій. Посилається також на те, що господарські операції позивача зі спірними контрагентами підтверджені первинними документами, які було надано у повному обсязі до податкового органу. З огляду на таке, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 17.10.2013 № 0001062200.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості доводів податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки підстави за якими позивачу відмовлено у відшкодуванні сум ПДВ не передбачені вимогами податкового законодавства України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з`ясовані неповно. Вказує на те, що позивачем була заявлена сума до відшкодування по господарських операціях з його контрагентами щодо спорудження основних засобів, які не відображено на балансі підприємства (на рах. 10 Основні засоби»), тобто, які станом на 31.05.2013 не введені в експлуатацію, не приймають участь у виробництві готової продукції та обліковуються на рах. 15 «Капітальні інвестиції».

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що результатом проведеної відповідачем позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2013 року, складено акт № 56/22/33697003 від 20.09.2013, яким зафіксовано порушення позивачем п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) щодо відсутності права отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2013 року в сумі 525964,00 грн.

Зокрема, з акту перевірки вбачається, що до розрахунку бюджетного відшкодування TOB «АКВ Українське каолінове товариство» включено суму ПДВ 525964,00 грн. по господарським операціям, нарахування податкового кредиту яких відбулось внаслідок спорудження (будівництва) основних фондів, які не відображено на балансі підприємства (на рахунку 10 «Основні засоби»), тобто, які станом на 31.05.2013 року не введені в експлуатацію, не приймають участі в виробництві готової продукції та обліковуються на рахунку 15 «Капітальне будівництво». За зазначених обставин, відповідачем зроблено висновок, що у позивача відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2013 року в сумі 525964,00 грн.

На підставі акту перевірки ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форма "ВЗ" від 17.10.2013 №0001062200 щодо відмови у надані бюджетного відшкодування на суму 525964,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням і не отримавши позитивного результату під час їх оскарження в адміністративному порядку, позивач звернувся до суду, який його скасував, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`ємів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 1 розділу І ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу;.

Відповідно до пунктів 200.1. та 200.2 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При цьому, згідно із пунктами 200.4 та 200.5 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не ставилось питання про правомірність віднесення до бюджетного відшкодування сум коштів, сплачених в ціні послуг та товарів за наслідками господарських операцій з його контрагентами. Тобто відсутність права на повернення коштів з Державного бюджету України не обумовлювалось виявленими ОДПІ обставинами нереальності чи/або безтоварності таких правовідносин. Тоді як єдиним мотивом відповідача, який став підставою для прийняття спірного у даній справі податкового повідомлення-рішення був факт не введення в експлуатацію основних фондів позивача (не відображені на рахунку 10 «Основні засоби»), які створювались силами його контрагентів.

Надаючи правого значенню наведеному Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 198 ПК встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з <…> придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції", а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об`єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об`єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов`язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» (згідно акту перевірки рахунок 15 «Капітальне будівництво»), це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариство сформувало податковий кредит у зв`язку з отриманням послуг та проведенням будівельно-монтажних робіт з реконструкції об`єкта нерухомості, цей об`єкт в експлуатацію ще не введений і обліковується на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» (згідно акту перевірки рахунок 15 «Капітальне будівництво»).

За таких обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Товариство мало право на отримання бюджетного відшкодування.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, яка була викладена у постанові від 20.01.2015, справа №21-316а14.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,