ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 641/11102/14-ц

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив 10 березня 2015 року, до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»), Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про:

- стягнення з ПАТ «Українська залізниця» вартість автомобіля «ЗАЗ Сенс ТГ698К-20» в сумі 143 000 грн, виробничі витрати з його переобладнання у розмірі 5 239,06 грн;

- зобов`язання ПАТ «Українська залізниця» здійснити перерахунок грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 2014 рік та стягнути недоплачену частину компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 2014 рік у сумі 66 грн 78 грн;

- зобов`язання ПАТ «Українська залізниця» здійснювати йому перерахунок грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, при кожному збільшенні прожиткового мінімуму, починаючи з 01 січня 2015 року;

- зобов`язання ПАТ «Українська залізниця» виплачувати грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року.

Вимоги обґрунтовував тим, що він є особою з інвалідністю другої групи зі 100 % втратою професійної працездатності безстроково, причиною якої стала травма, отримана ним з вини Куп`янської дирекції залізничних перевезень, яка на даний час є підрозділом ДП «Південна залізниця».

На підставі рішень Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 лютого 2003 року та 23 вересня 2003 року він 13 січня 2004 року отримав автомобіль.

Ураховуючи те, що з моменту отримання автомобіля пройшло 10 років і він має висновок медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) із визначенням медичних показників для забезпечення його автомобілем, він звернувся до державного підприємства «Південна залізниця» (далі - ДП «Південна залізниця») із заявою про оплату витрат, пов`язаних із отриманням та підготовкою до експлуатації автомобіля «ЗАЗ Сенс» із ручним керуванням на дві руки та одну ногу виробництва Запорізького автомобільного заводу.

Листом від 03 лютого 2014 року ДП «Південна залізниця» відмовило йому в оплаті відповідних витрат на придбання автомобіля.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» витрати на оплату спеціального транспортного засобу, а саме: вартість автомобіля «ЗАЗ Сенс TF698K-20» у розмірі 143 000 грн шляхом перерахування коштів виконавцю ТОВ «Запоріжжя-Авто» із зазначенням виду платежу: «оплата за автомобіль ОСОБА_1 »; - виробничі витрати з переобладнання автомобіля «ЗАЗ Сенс TF698K-20» на «ЗАЗ Сенс TF698K-L1» (автомобіль із ручним керуванням на дві руки і одну ногу) у розмірі 5 239 грн 06 коп. шляхом перерахування коштів виконавцю ПАТ «Запорізький автомобілебудівельний завод» із зазначенням виду платежу: «оплата за переобладнання автомобіля для ОСОБА_1 ».

Зобов`язано ПАТ «Українська залізниця»» здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 2014 рік і стягнуто на користь ОСОБА_1 недоплачену частину компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 2014 рік у сумі 66 грн 78 коп.

Зобов`язано ПАТ «Українська залізниця» проводити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, при кожному збільшенні прожиткового мінімуму, починаючи з 01 січня 2015 року.

Зобов`язано ПАТ «Українська залізниця» виплачувати ОСОБА_1 грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не перебуває на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19 липня 2006 року, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено покладення обов`язку з оплати вартості автомобіля інвалідам внаслідок каліцтва від джерел підвищеної небезпеки, на винного володільця такого джерела підвищеної небезпеки. Водночас питання механізму забезпечення інвалідів спеціальними автомобілями передбачено Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Постановою апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 08 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд мотивував рішення тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 «Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок) визначено механізм забезпечення інвалідів легковими автомобілями, органи, на які покладається обов`язок із такого забезпечення, умови для надання права особам з інвалідністю на забезпечення автомобілями, а також порядок фінансування таких витрат.

Дія вказаного Порядку поширюється на всіх осіб з інвалідністю, а в залежності від причин інвалідності визначаються джерела фінансування витрат по забезпеченню їх автомобілями.

Відповідно до його положень автомобілі для осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва придбаваються Фондом соціального страхування та видаються управліннями виконавчої дирекції, тому висновки щодо покладення обов`язку щодо фінансування витрат з придбання автомобіля, його переобладнання та виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля на ПАТ «Українська залізниця» є помилковими.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2018 року і залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду місті Харкова від 08 вересня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Заявник посилається на те, що він не перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України (далі - Фонд), тому у Фонду відсутні підстави для забезпечення його автомобілем.

На правовідносини, які виникли з приводу його забезпечення автомобілем, не поширюється дія Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки правовідносини між сторонами виникли ще у 1980 році.

У серпні 2018 року ПАТ «Українська залізниця» та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Обставини справи

Суди встановили, що 31 січня 1970 року комісією ЛТЕК Комінтернівського району міста Харкова ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю другої групи з 100 % втратою професійної працездатності безстроково.

Рішенням народного суду Комінтернівського району міста Харкова від 31 березня 1980 року встановлено вину відповідача - Куп`янського відділення Південної залізної дороги, як володільця джерела підвищеної небезпеки, у спричиненні позивачу каліцтва та стягнуто з Куп`янського відділення Південної залізничної дороги на користь ОСОБА_1 1 030 рублів на придбання транспортного засобу.

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 лютого 2003 року на користь ОСОБА_1 з ДП «Південна залізниця» стягнуто: - 144 грн 25 коп. одноразово в рахунок відшкодування шкоди за період із 01 липня 2002 року до 01 грудня 2002 року; - 146 грн 85 коп. щомісячно на відшкодування шкоди з проведенням перерахунку при збільшенні розміру мінімальної заробітної плати, тарифної ставки, розміру пенсії; - 511 грн 75 коп. на побутовий догляд за період із 01 квітня 2001 року до 01 грудня 2002 року; - 41 грн 25 коп. щомісячно на побутовий догляд за період із 01 грудня 2002 року до внесення змін у законодавство; - 15 190 грн одноразово на відшкодування вартості автомобіля «Таврія-110270». Зобов`язано ДП «Південна залізниця» відшкодувати позивачу витрати на паливо, ремонт, технічне обслуговування автомобіля.

24 травня 2005 року Комінтернівським районним судом міста Харкова ухвалено рішення про стягнення на користь позивача з ДП «Південна залізниця» компенсації за бензин на 2004 рік в розмірі 52 грн 71 коп., з 01 січня 2005 року - 142 грн та зобов`язано відповідача щорічно проводити виплату компенсації на бензин у встановлених законом розмірах.

Відповідно до довідки МСЕК від 09 жовтня 2013 року серії 10 ААА № 014779 із визначення медичних показників для забезпечення інвалідів автомобілями позивач придатний до керування автомобілем на дві руки та одну ногу в окулярах зі щорічним переосвідченням. Згідно з цією довідкою позивач є особою, інвалідність якої пов`язана з трудовим каліцтвом.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам оскаржена постанова не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, проводиться фізичною або юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі. Така особа зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані лікуванням та необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової плати від 18 березня 2019 року у справі № 311/2467/16-ц (провадження № 61-30575св18) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 1195 ЦК України та вказано, що «зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров`я. Специфіка шкоди, яка завдана здоров`ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов`язані з відповідним ушкодженням здоров`я, то він має право вимагати і їх відшкодування».

Відповідно до частини другої статті 1202 ЦК України стягнення додаткових витрат, передбачених частиною статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Установивши, що інвалідність ОСОБА_1 викликана каліцтвом внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд у порушення норм матеріального права посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 «Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено обов`язку володільця джерела підвищеної небезпеки щодо забезпечення потерпілої особи легковими автомобілями та компенсації такій особі витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту, помилково не врахувавши положень статей 1195, 1202 ЦК України.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Ураховуючи те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду