ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080160000826, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Дніпровка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 11 березня 2014 року Ізяславським районним судом Хмельницької області за ст. 391 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, 29 квітня 2016 року звільнений по відбуттю строку покарання, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з 19 червня 2017 року. Прийняте рішення щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2017 року приблизно о 13.00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на АДРЕСА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи умисно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_8 , шляхом ривка відкрито викрав належний потерпілій золотий ланцюжок із золотим хрестиком, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 7 200 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 3 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 19 червня 2017 року по 3 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК вважає неправильною, натомість вказує на наявність у його діянні ознак розбою. Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону прокурор вважає відсутність у вироку суду першої інстанції формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Апеляційний суд всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора в частині скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та юридичної оцінки дій засудженого, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК правильно.
Так, при грабежі поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства вплив на потерпілого у момент вчинення грабежу є незначним. Натомість, за загальним визначенням розбій, як злочин проти власності – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня.
До фізичного насильства, що є ознакою розбою, також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя потерпілого в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.
При цьому, згідно з вимогами ст. 92 КПК, обов`язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, – на потерпілого.
Відповідно до ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як встановлено судом, ОСОБА_7 відкрито, із застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої ОСОБА_8 , зірвав з шиї потерпілої належний їй золотий ланцюжок із золотим хрестиком.
Відповідно до висунутого прокурором обвинувачення ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він вчинив напад з метою заволодіння майном ОСОБА_8 , поєднаний із насильством, небезпечним для її життя та здоров`я, яке виразилося у здавлюванні шиї потерпілої руками та утриманні її. Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК.
Проте, дослідивши та проаналізувавши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, відкриті в порядку ст. 290 КПК, надавши кожному з них і їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність застосування ОСОБА_7 до потерпілої ОСОБА_8 насильства, небезпечного для її життя чи здоров`я, та відсутність реальної загрози життю потерпілої в момент заволодіння її майном.
Так, ні показання потерпілої ОСОБА_8 , ані показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на які посилався прокурор як на докази обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, не підтверджують той факт, що він душив потерпілу руками за шию.
Також, згідно з висновком судово-медичної експертизи, потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно легкі тілесні ушкодження у виді саден на шиї та грудній клітині, які, відповідно до показань експерта ОСОБА_11 у судовому засіданні, не могли утворитися від здавлювання шиї руками.
Інших доказів, які б підтверджували доводи прокурора та поза усяким розумним сумнівом свідчили про те, що застосоване ОСОБА_7 до ОСОБА_8 насильство було небезпечним для життя та здоров`я потерпілої в момент заподіяння, стороною обвинувачення не надано ні в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.
Таким чином, твердження прокурора про неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_7 як грабіж, а не як розбій, є безпідставними.
Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК. У вироку зазначене формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний ОСОБА_7 , та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду погоджується й колегія суддів.
Доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного суду щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд