ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 755/6702/16-а

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, правонаступником якого є Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання забезпечити перерахунок пенсії, в якому просив:

- визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2015 року протиправними та зобов`язання поновити виплату пенсії з дати припинення.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що отримував пенсію в м. Алчевську, виплата якої, після початку бойових дій, була припинена через неможливість доставити грошові кошти на непідконтрольну територію. 15 жовтня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії, яка була прийнята відповідачем без застережень. Відповідачем з 01 грудня 2015 року виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з переїздом в інший район Києва. Позивач вважає дії відповідача неправомірними, оскільки на момент припинення виплати пенсії з обліку як тимчасово переміщена особа не знімався, місце проживання не змінював.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2015 року - неправомірними;

- зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату з 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 випрати на правову допомогу в сумі 1000 (одну тисячу) гривень.

Постанова суду першої інстанції в частині задоволення вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу мотивована тим, що при визначеності розміру витрат суд врахував принцип розумності в розрізі понесених витрат, а також норми частини першої статті 94 КАС України.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для визначення та оцінки часу, витраченого фахівцем в галузі права суд взяв до уваги види правової допомоги, що були надані позивачу фахівцем в галузі права на день постановлення судового рішення судом першої інстанції та зазначені в акті передачі-прийняття послуг з надання послуг правового характеру, зокрема: час витрачений ним для участі у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді, а також врахував час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; тривалість розгляду і складність справи.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Фактично позивач не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу, і просить дану вимогу задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 27 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №755/6702/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 755/6702/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 15 серпня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 серпня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано суду договір про надання правової допомоги №10/15 МОВ від 02 жовтня 2015 року між ФОП ОСОБА_2 та додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2016 року до вказаного договору, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності, як діяльність у сфері права, акт передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 06 липня 2016 року із переліком послуг наданих позивачу, квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 06 липня 2016 року про сплату позивачем коштів на правову допомогу у розмірі 5 076 гривень 00 копійок.

Судами першої та апеляційної інстанції дані документи не взяті до уваги, а в порушення положень матеріального та процесуального закону, вимогу про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково і стягнуто на користь позивача витрати у значно меншому розмірі, ніж ним сплачено.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 94 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно статті 87 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно статті 90 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до глави 6 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

За змістом вищезазначених норм вбачається, що на підтвердження витрат на правову допомогу суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Слід також зазначити, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тією особою або особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2015 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги №10/15 МОВ (а.с.54-55).

Крім того, в матеріалах адміністративної справи міститься акт прийому-передачі виконаних робіт від 06 липня 2016 року та квитанція № 4 від 06 липня 2016 року (а.с.56-57).

Отже, до витрат на правову допомогу можуть відноситися витрати, пов`язані з оплатою іншого фахівця в галузі права, якщо ця допомога надавалась у випадках, встановлених законом.

Правова допомога в адміністративному судочинстві може надаватись іншими фахівцями у галузі права, тобто особою, яка доведе, що вона є фахівцем у галузі права; надавала правову допомогу у конкретній судовій справі за договором, укладеним зі стороною справи; сторона по справі фактично понесла витрати на таку правову допомогу за договором і існують документальні підтвердження зазначених обставин.

Виходячи з положень статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні; під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Не зважаючи на порядок обчислення витрат на правову допомогу у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи фахівця в галузі права, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40 відсотків мінімальної заробітної плати на момент надання правової допомоги.

Доказами, що підтверджують погодинну вартості правової допомоги, наданої у справі, є розрахунок, який може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором, та повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Обставинами, які підлягають доказуванню, в контексті розподілу судових витрат на правову допомогу є:

по-перше: факт понесення витрат на правову допомогу до їх компенсації судом (така позиція відображена й у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2002 року у справі № 30/63);

по-друге: документальне підтвердження понесення витрат (банківська виписка з рахунку особи, що надає правову допомогу, із зазначенням оплати правової допомоги згідно договору та надходження суми від сторони по справі. Також таким документом може бути прибутковий ордер (якщо оплата проводилась у готівковій формі) чи інший розрахунковий документ).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню юридичних послуг та підтверджують її фактичне здійснення.

Надана позивачем квитанція не може вважатись належним чином складеним первинним документом, який підтверджує фактичне здійснення господарської операції по наданню юридичних послуг, оскільки не містить зміст та обсяг господарської операції, визначений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суди першої та апеляційної інстанцій оцінивши надані ОСОБА_1 документи, їх належність та допустимість дійшли правильного висновку, що для визначення та оцінки часу, витраченого фахівцем в галузі права обґрунтовано взято до уваги види правової допомоги, що були надані позивачу фахівцем в галузі права на день постановлення судового рішення судом першої інстанції та зазначені в акті передачі-прийняття послуг з надання послуг правового характеру, зокрема: час витрачений ним участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді, враховано час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; тривалість розгляду і складність справи, а також при визначеності розміру витрат на правову допомогу враховано принцип розумності в розрізі понесених витрат.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,