ПОСТАНОВА
судді-доповідача Кравчука В.М.,
суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 (суддя Полянчук Б.І.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 (колегія суддів у складі судді-доповідача Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В.) у справі № 310/6279/17 за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання поновити виплату пенсії
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй пенсії, починаючи з 01.08.2017 та скасувати дане рішення;
- зобов`язати відповідача поновити пенсію з 01.08.2017.
2. Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017 та зобов`язано поновити виплату пенсії з 01.08.2017.
3. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. У касаційній скарзі представник позивача із посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виключивши твердження про те, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою і відповідні правові висновки, зроблені на підставі цього.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 2011 року є пенсіонером і їй призначено пенсію за віком.
6. 11.12.2014 ОСОБА_1 видано довідку № 2306006191 про взяття її на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та з цього часу їй згідно електронної пенсійної справи виплачувалась пенсія як внітрньо переміщеній особі за місцем проживання АДРЕСА_1 .
7. 23.08.2016 позивач подала заяву начальнику Управління праці та соціального забезпечення населення виконкому Бердянської міської ради, в якій просила зняти її з Реєстру внутрішніх переселенців у зв`язку з придбанням нерухомості та пропискою за адресою: АДРЕСА_1 з 21.08.2016.
8. Згідно довідки Управління праці та соціального забезпечення населення виконкому Бердянської міської ради Запорізької області №1860 від 25.08.2016 ОСОБА_1 відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі заяви про відмову в реєстрації, відсутність обставин, що спричинили переміщення відповідно до п.2 ст.4 Закону України «Про забезпечення праві і свобод внутрішньо переміщених осіб» та п. п. 1 п. 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 №509, про що повідомлено ОСОБА_1
9. Рішення Управлінням праці та соціального забезпечення населення виконкому Бердянської міської ради Запорізької області про скасування довідки не приймалось.
10. Підставою для внесення змін до Єдиної інформаційної бази про внутрішньо переміщених осіб стосовно позивача була довідка №1860 від 25.08.2016 щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яку позивач надала 26.08.2016 відповідачу, після чого їй пенсія виплачувалася до липня 2017 року на загальних підставах.
11. У липні 2017 року проведено перевірку пенсійних справ осіб вказаної категорії та виявлено факт порушення законодавства Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради Запорізької області в частині вирішення питання скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
12. У зв`язку з тим, що позивачу пенсія виплачувалася згідно електронної пенсійної справи, а підстави для виплати пенсії на загальних підставах відсутні, з серпня 2017 року виплату пенсії позивачу було зупинено.
13. Листом від 16.08.2017 № 158/Л-4 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, а листом від 28.08.2017 № 764/Л-1 відповідач рекомендував ОСОБА_1 для отримання довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особи звернутися до Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради Запорізької області із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
14. Не погоджуючись із зазначеним позивач звернулася до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не втратила право на пенсійне забезпечення, а у відповідача не було достатніх підстав для припинення виплати пенсії. При цьому суд зазначив, що рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи третьою особою прийнято не було, а тому позивач є внутрішньо переміщеною особою, та повинна отримувати пенсійні виплати як внутрішньо переміщена особа, згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і підстав для виплати їй пенсії в загальному порядку не існує.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, до яких відноситься позивач, здійснюється органом пенсійного фонду за місцем реєстрації місця проживання за наявності діючої довідки внутрішньо переміщеної особи, яку видає орган соціального захисту населення за місцем реєстрації проживання особи. Така виплата пенсії здійснюється згідно електронної пенсійної справи отримувача соціальної виплати. Порядок отримання внутрішньо переміщеними особами соціальних виплат, їх припинення та відновлення регулюється Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постановами Кабінету Міністрів України, які прийняті на його виконання.
Колегія суддів виходила з того, що наявність у позивача придбаного житла на підконтрольній українській владі території, не змінює статусу позивача та не дає підстави для виплати їй пенсії не у відповідності з установленим для таких осіб порядку. Оскільки, позивач просила поновити їй виплату пенсії з 01.08.2017 року, тобто на загальних підставах, то такі позовні вимоги є необґрунтовані. На думку колегії суддів, позивачем вибрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Представник позивача у касаційній скарзі наголошує, що в період з 01.09.2016 по 31.07.2017 ОСОБА_1 отримувала пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на загальних підставах, не маючи статусу внутрішньо переміщеної особи. Отримання статусу внутрішньо переміщеної особи на підставі Закону України ««Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є правом, а не обов`язком позивача.
18. Зазначає, що з моменту реєстрації позивачем постійного місця проживання у м. Бердянськ та відмови від дії довідки внутрішньо переміщеної особи характер правовідносин між позивачем та відповідачем змінився, а відтак і їх законодавче регулювання також. З вказаного часу до спірних правовідносин не підлягало взагалі застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів Державного бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, як от Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Доводи відзиву в основному збігаються з мотивувальною частиною оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд оцінив доводи касаційної скарги та заперечень, перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, та вважає за необхідне зазначити наступне.
21. Ключовим правовим питання у справі є право позивача на одержання пенсії на загальних підставах з огляду на її особливий статус внутрішньо переміщеної особи.
22. Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20.10.2014 № 1706-VII. Цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
23. У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 Суд зверну докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації (п. 50, 51).
24. Відповідно до ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
25. З огляду на вищенаведене, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і підзаконних правових актів, прийнятих на його виконання, можуть тлумачитися у світлі розширення гарантій дотримання прав тимчасово переміщених осіб, а не звуження змісту чи обсягу їх прав.
26. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20.10.2014 № 1706-VII, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Однак, отримання чи збереження цього статусу є не обов`язком, а правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними додатковими гарантіями.
27. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 234/11095/17.
28. Позивач змінила місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає мати статус внутрішньо переміщеної особи, тому її право на отримання пенсії на загальних підставах не може ставитись у залежність від наявності (чи відсутності) у неї відповідної довідки.
29. Обмеження права позивача на одержання пенсії у загальному порядку, у зв`язку із відмовою від прав, зумовлених статусом внутрішньо переміщеної особи (чи від цього статусу загалом), не узгоджується з метою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та є протиправним.
30. Окрім того, Суд звертає увагу на те, що пенсію ОСОБА_1 не виплачували із серпня 2017 року без прийняття відповідного рішення, на що суди теж звернули увагу.
31. Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
32. Як вбачається з встановлених судами обставин, у відповідача не було правових підстав для припинення виплати пенсії і не дотримано процедури припинення виплати, оскільки відповідного рішення не приймалося. З огляду на це, дії відповідача є протиправними.
33. Суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень: суду апеляційної інстанції - в цілому, суду першої інстанції - в частині мотивів.
34. Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
35. З огляду на викладене, враховуючи, що фактичні обставини справи встановлено повно, проте неправильно застосовано норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове - про задоволення позову.
36. В інтересах позивача судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1280 грн. було сплачено Благодійним фондом «Право на захист». Відтак, відповідні витрати позивач не понесла, а тому й відповідно до ст. 139 КАС України не має право на їх відшкодування.
Керуючись ст. ст. 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд -