ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
представника АТ «Імексбанк» ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Постановлені судові рішення та короткий зміст оскарженого рішення
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ухвалою від 11 лютого 2019 року відмовив у задоволенні клопотання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження № 12017160500007483 та скасування арешту майна.
Ухвалою від 25 лютого 2019 року суддя Одеського апеляційного суду, керуючись ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на вказане рішення слідчого судді.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою позицію, наводить доводи, суть яких зводиться до того, що за відсутності норми, яка передбачає можливість оскарження стороною кримінального провадження рішення слідчого судді в апеляційному порядку, суд мав застосовувати положення Конституції України та загальні засади вказаного Кодексу, однак цього не зробив. На думку ОСОБА_7 , ухвала слідчого судді є незаконною та підлягає перегляду в порядку апеляційної процедури.
Учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції представник АТ «Імексбанк» ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість заявлених касаційних вимог.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали судового провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та іншими законами України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені норми беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Відповідно до ст. 24 та ч. 3 ст. 392 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, аналогічним чином гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищої інстанції, зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності й дотримання прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності.
Загальні засади, визначені ч. 1 ст. 7 КПК, застосовуються у випадку, якщо положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження. Однак питання про оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування чітко врегульовано главою 26 вказаного Кодексу, викладені в ній норми є спеціальними по відношенню до загальних, і саме вони підлягають застосуванню при розгляді скарги у цьому провадженні.
Водночас у ст. 309 КПК міститься вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які може бути оскаржено під час досудового розслідування, а в п. 13 ч. 1 цієї статті передбачено можливість оскаржити закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу. Рішення слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження та в скасуванні арешту майна у згаданому переліку відсутнє, тобто його оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Таким чином, установивши, що слідчий суддя прийняв рішення, передбачене КПК, й оспорювана ухвала, якою було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження та скасування арешту майна, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, апеляційний суд діяв відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК і правомірно відмовив у відкритті провадження.
З огляду на викладене касаційну скаргу ОСОБА_7 слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів