ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 грудня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі — КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 грудня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертиз.
Вирішено питання речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 скоїв злочин за таких обставин.
08 вересня 2017 року, близько 13 години, ОСОБА_7 , будучи обізнаним про проведення працівниками ГУ ДФС в Чернігівській області обшуку в офісному приміщенні ТОВ «Прилуки-Агро», що розташоване на вул. Котляревського, 106, у м. Прилуках, достовірно усвідомлюючи, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є працівниками правоохоронного органу, під час виконання останніми службових обов`язків з блокування входу до будівлі зсередини, в момент одночасного утримання ними руками за ручку вхідних дверей, реалізуючи умисел на заподіяння останнім тілесних ушкоджень, умисно завдав їм по рукам три удари металевим прутом – «монтировкою», чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді синця, садна та забиття м`яких тканин лівої кисті, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності; потерпілому ОСОБА_9 – тілесні ушкодження у вигляді синця, садна та забиття м`яких тканин правого променево-зап`ясткового суглобу, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності; потерпілому ОСОБА_10 — тілесні ушкодження у вигляді садна нижньої третини лівого передпліччя, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності.
Вищевказані дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 345 КК як умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 грудня 2018 року без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 грудня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 квітня 2019 рокуу зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального законуі неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з доводами захисника місцевим судом при ухваленні вироку не дотримано стандартів доведення вини поза розумним сумнівом.
Зокрема, суд першої інстанції на порушення положень ст. 22 КПК при розгляді справи обмежив сторону захисту в дослідженні доказів, зібраних захистом, а саме безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, які були очевидцями подій, таким чином унеможлививши проведення перехресного допиту потерпілих зі свідками. Такі дії суду першої інстанції, на думку захисту, призвели до неповноти судового розгляду.
Також захисник стверджує, що місцевий суд обґрунтував вирок недопустимими доказами (зокрема протокол відібрання зразків від 18 квітня 2018 року, разом з флеш картою, який складений без участі захисника), чим порушив право ОСОБА_7 на захист, і це надалі призвело до безпідставного покладення в основу вироку, висновку експерта від 18 травня 2018 року №612 зробленого за даними вищезазначеного протоколу, що дає достатні підстави вважати його недопустимим. Крім цього, вказує, що відібрання зразків для проведення експертизи здійснено всупереч ст. 245 КПК, тобто без ухвали слідчого судді.
Захисник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно визнав як допустимими такі докази, як протоколи впізнання за фотознімками від 12 грудня 2017 року, 16 лютого 2018 року та 01 березня 2018 року, оскільки, зазначені процесуальні дії та дослідження проведено без урахування того, що у ОСОБА_7 є брат— близнюк ОСОБА_11 . Також під час судового засідання суд першої інстанції безпідставно провів порівняльне впізнання потерпілими особи ОСОБА_7 .
Суд апеляційної інстанції допустив порушення положення ст. 404 КПК, безпідставно відмовивши у повторному дослідженні доказів у справі та допиті свідків сторони захисту. При цьому всупереч ст. 419 КПК належним чином не вмотивував свого рішення.
Істотне порушення кримінального процесуального закону, на думку захисника, полягає в тому, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення його апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, не дотримався засад змагальності кримінального процесу, не навів обґрунтованого аналізу доводів, викладених у скарзі, не спростував наявних у провадженні доказів сторони захисту, тобто ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Також, на думку захисту, апеляційний суд в ухвалі належно не вмотивував обставин недопустимості доказів, які залишив поза увагою місцевий суд.
Позиції учасників судового провадження
ПрокурорОСОБА_5 у судовому засіданні не підтримала доводів, викладених у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , та просила залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
У касаційній скарзі порушено питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
З урахуванням зазначеного доводи, наведені у скарзі захисника, щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та доводи, які стосуються оцінки доказів (показань обвинуваченого, потерпілих та свідків), необхідності дослідження додаткових доказів, не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.
Так, суд, перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, та доводи захисту й обвинуваченого, детально проаналізував їх і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених у судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами встановлено конкретні фактичні дані, які свідчать, що ОСОБА_7 умисно заподіяв працівникам правоохоронного органу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 легких тілесних ушкоджень під час виконання вказаними працівниками службових обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а вирок щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, відповідно до ст. 404 КПК встановив, що висновок районного суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджено показаннями потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які прямо вказали на засудженого як на особу, які заподіяла їм тілесні ушкодження.
При цьому потерпілі ствердили, що обвинуваченого ОСОБА_7 добре запам`ятали, зокрема потерпілий ОСОБА_9 за родимкою під правим оком, оскільки мав можливість його добре розгледіти з близької відстані, потерпілий ОСОБА_8 за характерною родимкою, за кольором волосся, а також за тембром голосу, а потерпілий ОСОБА_10 за сукупністю ознак, а саме - по статурі та голосу.
Свідок ОСОБА_12 , дав показання, що був безпосереднім очевидцем події та підтвердив, що обвинувачений металевим прутом, вибиваючи залишки скла в вхідних дверях, умисно наносив тичкові удари в область розташування рук потерпілих. Аналогічні показання надали свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Допитані як свідки поняті ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які були присутні під час проведення обшуку, підтвердили заподіяння обвинуваченим ОСОБА_7 ударів металевим прутом в область розташування рук правоохоронців, які утримували зачиненими вхідні двері до магазину.
Таким чином, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вказаними вище показами свідків у сукупності з іншими доказами, дослідженими місцевим судом, у тому числі письмовими матеріалами кримінального провадження, спростовують доводи сторони захисту про їх неправдивість, оскільки данні показання свідки давали в судовому засіданні, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдиві свідчення.
Стосовно доводів про недопустимість доказів, а саме протоколу відібрання зразків від 18 квітня 2018 року та флеш карти мікро 80 НС 4, висновок експерта від 18 травня 2018 року № 612 апеляційний суд в своєму рішенні зазначив, що доводи захисту в цій частині є необґрунтованими, оскільки відібрання зразків рис обличчя, шляхом фотографування (матеріальне зображення) не є відібранням біологічних зразків, оскільки ці зразки не є продуктами життєдіяльності організму людини, а належать до інших об`єктів, необхідних для порівняння з метою ідентифікації, а тому останні проведені відповідно до вимог КПК України.
Суд не погоджується з доводами касаційної скарги щодо недопустимості протоколу відібрання зразків від 18 квітня 2018 року у ОСОБА_7 через порушення його права на захист під час відібрання зразків. Зразки рис обличчя ОСОБА_7 , відібрані для проведення експертизи ідентифікації особи за ознаками зовнішності, містять інформацію, зміст якої не залежить від волі особи, в якої вони відбираються. Тому присутність чи відсутність захисника в цьому випадку не може позначитися на змісті цієї інформації.
Також Суд звертає увагу, що на час складання такої слідчої дії, як відібрання зразків, ОСОБА_7 перебував у статусі підозрюваного і йому 26 березня 2018 року була вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки як підозрюваного, про що мається відповідна відмітка в протоколі допиту в якості підозрюваного. (т. 2 а.с. 20-21)
Зі змісту протоколу про отримання зразків для експертизи убачається, що ОСОБА_7 під час проведення вказаної слідчої дії заперечень щодо відібрання зразків не висловлював (т.2, а.с. 22), і був обізнаний про свої процесуальні права та обов`язки.
Крім цього, інші докази у матеріалах кримінального провадження містять достатні дані, які поза розумним сумнівом доводять присутність ОСОБА_7 під час подій 08 вересня 2017 року.
Також, твердження захисника про те, що експертні висновки № 612 від 18 травня 2018 року, № 592 від 18 травня 2018 року, № 838 від 20 вересня 2018 року, № 837 від 20 вересня 2018 року, № 836 від 20 вересня 2018 складені з порушенням процедури проведення відповідних експертиз, що свідчить про недопустимість цих доказів, є також необґрунтованими, оскільки в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року - зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.
Стосовно доводів про те, що суд першої інстанції безпідставно провів порівняльне впізнання потерпілими особи ОСОБА_7 та ОСОБА_17 , слід зазначити, що відповідно до положень ст. 355 КПК свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред`явлені для впізнання особа чи річ, тому суд у цьому випадку діяв згідно з нормами процесуального закону.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ний доводи, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків, у тому числі дав оцінку показанням свідків, фактичним обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та іншим обставинам, на які посилався захисник, і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
Посилання сторони захисту на недотримання судом апеляційної інстанції засад змагальності кримінального процесу, яке виразилось у безпідставній відмові стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними, оскільки згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цьому випадку такої умови апеляційний суд не встановив. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК та дотримано загальні засади кримінального провадження, визначені ст. 7 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів захисником наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даних місцевим судом, щодо доведеності вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Як зазначив суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, місцевий суд перевірив версію сторони захисту щодо іншого місця перебування ОСОБА_7 08 вересня 2017 року, зокрема було допитано свідків сторони захисту, показання яких, на думку колегії суддів, не узгоджуються з об`єктивними даними, а тому доводи в цій частині є такими, що не були підтвердженні.
Також, відповідно до показів свідка ОСОБА_8 даних в судовому засіданні після того, як було завершено обшук, близько 20 години, обвинувачений зайшов в приміщення магазину, де до нього зверталась ОСОБА_18 на ім`я – ОСОБА_19 . Потерпілий категорично ствердив, що обвинуваченого добре запам`ятав за характерною родимкою з правої сторони обличчя, за кольором волосся, а також за тембром голосу.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується суд касаційної інстанції, і яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, перевіркою кримінального провадження не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга захисниказадоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд