ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040030001761, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Дніпра, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі — КК), за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8 — адвоката ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст.286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_8 відмовлено в повному обсязі.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без зміни.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 27 липня 2018 року близько 20:00, керуючи технічно справним автомобілем «Ореl», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить мешканці Республіки Польща Старості Лімановскі, рухаючись по вул. Передовій у м. Дніпрі в напрямку провулку Клубного, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину дороги по пішохідному переходу, не вжив заходів до негайного зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на останнього.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді закритого травматичного неповного вивиху голівок правої та лівої плечових кісток, закритого внутрішньо суглобового осколкового перелому лівої променевої кістки у нижній третині зі зміщенням відламків. Порушення ОСОБА_7 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 .
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, яка їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити судові рішення в частині призначення основного покарання шляхом визначення йому покарання у виді штрафу або звільнення його від відбування покарання з випробуваннямвідповідно до положень ст. 75 КК.
Аргументуючи вимогу, засуджений зазначає, що:
- суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не дотримався вимог статей 50, 65, 75 КК при призначенні покарання;
- суд застосував до нього найбільш суворий вид основного покарання за санкцією ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження воліз додатковим покаранням - позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, при цьому всупереч вимогам КПК не навів у вироку мотивів, чому його виправлення та попередження вчинення нових злочинів можливе виключно при застосуванні більш суворого виду покарання і додаткового покарання в максимальному розмірі;
- у вироку суд не вказав, чому навіть у разі призначення суворого покарання у виді обмеження волі його виправлення є неможливим без відбування покарання, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням у порядку ст.75 КК;
- призначене судом покарання за своїм видом є явно несправедливим через суворість, оскільки він вчинив злочин невеликої тяжкості з необережності, у стані алкогольного сп`яніння не перебував, відсутні обтяжуючі покарання обставини, раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, до апеляційного суду були подані клопотання його сусідів про пом`якшення покарання та трудового колективу про взяття на поруки, він працевлаштований і позитивно характеризується за місцем праці, на стадії розгляду провадження апеляційним судом частково відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, що було залишено поза увагою суду;
- суди, врахувавши, що потерпілий і його представник наполягали на призначенні суворого покарання через те, що він не відшкодував заподіяну моральну і матеріальну шкоду, яку потерпілий бажав отримати в повному обсязі в сумі 232 368,82 грн, не звернули увагу на неможливість сплати ним цієї суми через матеріальний стан, а кошти в розмірі 1000 доларів США, які він пропонував потерпілому на досудовому розслідуванні, планував отримати в банку;
- він визнав вину, активно сприяв розкриттю правопорушення, місце ДТП залишив ненадовго (близько 3 хвилин) і лише через психологічний стрес;
- він та страховик вжили відповідних заходів, передбачених договором страхування, про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, але потерпілий не звернувся із заявою до страхової компанії про стягнення компенсації матеріальної і моральної шкоди;
- наразі щиро кається у вчиненні правопорушення і вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність пом`якшуючих покарання обставин;
- апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК),не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги, не надав належної оцінки новим доказам, які він надав у суді апеляційної інстанції;
- в ухвалі апеляційний суд також не зазначив мотивів, з огляду на що суд вважає його виправлення можливим виключно при застосуванні основного покарання у виді обмеження волі та чому більш м`яке покарання у виді штрафу не буде достатнім для досягнення мети покарання, особливо із застосуванням додаткового покарання, і чому суд не вбачає підстав для застосування до нього положень ст.75 КК.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На обґрунтування своїх доводів прокурор указує на те, що суд:
- залишив поза увагою положення статей 128, 129 КПК, зі змісту яких убачається, що суд вправі відмовити в позові у кримінальному провадженні лише у двох випадках: коли не доведено його підстав і розміру та коли встановлено відсутність події кримінального правопорушення, що не відповідає матеріалам цього кримінального провадження;
- відмовив у задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність останнього застрахована АСК «Омега», до якої позов не пред`явлено та її не залучено як третю особу, однак цей висновок є помилковим;
- не взяв до уваги, що висновок, на який він послався у вироку, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (провадження № 755/18006/15-ц), не спростовує висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2018 року (провадження № 754/1114/15-ц) про те, що потерпілий на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права на відшкодування шкоди, у тому числі шляхом звернення з позовом безпосередньо до особи, яка завдала шкоду;
- у матеріалах провадження відсутні міжнародний страховий сертифікат «Зелена картка» на автомобіль «Ореl», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та дані про те, що на момент ДТП цей автомобіль був зареєстрований в органах МВС, що не дає підстави стверджувати, що транспортний засіб був забезпечений відповідно до вимог закону, і викликає сумніви стосовно наявності страхового випадку за полісом № АК/8129384 щодо застрахованої АСК «Омега» цивільно-правової відповідальності ОСОБА_7 .
Апеляційний суд, незважаючи на допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог КПК, незаконний вирок у частині вирішення цивільного позову не скасував та безпідставно визнав необґрунтованими вимоги потерпілого ОСОБА_8 , обмежившись загальними фразами, чим також порушив статті 412, 419 КПК.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, просить скасувати судові рішення в частині призначення покарання ОСОБА_7 та в частині відмови в задоволенні цивільного позову, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів представник потерпілого зазначає, що:
- обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, як указав суд у вироку, а частково визнав позов, погодився компенсувати потерпілому завдану шкоду в розумній мірі та просив урахувати його майнове становище;
- цивільний позов заявлено до винуватця ДТП у межах суми страхового відшкодування;
- досліджені в судовому засіданні докази на підтвердження цивільного позову стосовно суми матеріальних збитків (чеки, рахунки, квитанції), щодо яких потерпілий надав детальні пояснення, а також залучення до участі у розгляді кримінального провадження АСК «Омега» як третю особу на стороні цивільного відповідача (яка в судові засідання не з`являлась) давали суду можливість надати оцінку обґрунтованості позовних вимог, визначити розмір сум, які підлягають відшкодуванню, та здійснити їх розподіл між страховиком і винуватцем ДТП;
- суд мав керуватися правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Касаційного кримінального суду (№51-2836км18, №51-322км17, №51-2690км18), яку сформульовано значно пізніше висновку Великої палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (провадження № 755/18006/15-ц), щодо наявності абсолютного, невід`ємного та виключного права потерпілого на обрання на власний розсуд способу здійснення свого права на відшкодування шкоди шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, яке не може бути припинено чи обмежено договором, стороною якого потерпілий чи інші особи не були, хоч цей договір і укладено на користь третіх осіб;
- є підстави для призначення обвинуваченому найсуворішого покарання, встановленого санкцією ч. 1 ст. 286 КК, оскільки при призначенні покарання суд взяв до уваги пояснення ОСОБА_7 про те, що він намагався частково відшкодувати понесені потерпілим витрати, від чого останній відмовився, що не відповідає дійсності, оскільки обвинувачений пропонував 1000 доларів США, але не як допомогу, а за те, щоб потерпілий не мав претензій і не порушував кримінальної справи, крім того, досі пробачення не попросив, протягом досудового розслідування та судового розгляду жодних витрат не відшкодував;
- суд не врахував, що наїздвчинено на пішохідному переході, ОСОБА_7 покинув місце ДТП та залишив потерпілого в безпорадному стані, не вжив заходів до надання медичної допомоги, а зупинив транспортний засіб, проїхавши ще 3 кілометри від місця події і лише завдяки наполегливому переслідуванню водія-очевидця події;
- обвинувачений не давав щирих показань, весь час намагався покращити своє становище, вигородити себе, що необхідно розцінити як намагання ввести суд та учасників процесу в оману та уникнути відповідальності;
- потерпілий втратив не тільки здоров`я, а ще й роботу;
- ОСОБА_7 у суді стверджував, що не працює та не має доходів, через що не може відшкодувати шкоди потерпілому, однак до апеляційної скарги додав копію трудової книжки та довідку про заробітну плату, відповідно до яких обвинувачений упродовж усього періоду досудового розслідування та судового провадження працював на постійній роботі та отримував високу заробітну плату, надав квитанцію про надіслання потерпілому 3000 грн лише після отримання ним апеляційної скарги останнього;
- апеляційний суд вказаних обставин не врахував, належної оцінки їм не дав, чим також допустив істотне порушення вимог КПК.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло. У судовому засіданні:
- прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора в повному обсязі, касаційну скаргу представника потерпілого – частково,проти задоволення скарги засудженого заперечувала;
- представник потерпілого підтримав касаційну скаргу прокурора та представника потерпілого, проти задоволення скарги засудженого заперечував.
Доводи засудженого та представника потерпілого, викладені в касаційних скаргах, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_7 , на думку Суду, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним і відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав вину, характеризується позитивно, офіційно непрацевлаштований, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, в провадженні відсутні обтяжуючі покарання обставини. Суд також врахував, що обвинувачений пропонував потерпілому частково відшкодувати витрати, понесені останнім у зв`язку з травмуванням.
Водночас суд не встановив обставин, що пом`якшують покарання, з огляду на те, що обвинувачений хоча і визнав у суді свою провину повністю, однак неправдивими показаннями в частині посткримінальної поведінки намагався покращити своє становище, що свідчить про відсутність критичної оцінки обвинуваченим вчиненого та відсутність готовності понести за це покарання. Таким чином, декларативне визнання обвинуваченим своєї вини суд визнав обумовленим страхом за свою подальшу долю, а не щирим жалем за шкоду, завдану здоров`ю іншої особи.
Також суд узяв до уваги позицію потерпілого, який наполягав на призначенні суворого покарання, вказував на байдуже відношення обвинуваченого до наслідків вчиненого ним злочину та невідшкодування шкоди.
Санкцією ч. 1 ст. 286 КК передбачено покарання у виді штрафу від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправних робіт на строк до 2 років, арешту на строк до 6 місяців, обмеження волі на строк до 3 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Суд узяв до уваги всі встановлені ним обставини, урахував практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та дійшов висновку, що основним покаранням, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді обмеження волі, оскільки більш м`які види покарання не зможуть забезпечити досягнення його мети, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці, і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не становитиме «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому суд, враховуючи обставини, які позитивно характеризують обвинуваченого, обрав покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, яке не є максимальним за розміром за санкцією ч. 1 ст. 286 КК. Однак, приймаючи до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, спробу обвинуваченого залишити місце події, яка була припинена лише активним діями очевидця ДТП, характер та ступінь тяжкості фактично спричинених наслідків, які визначаються не тільки ступенем тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а й тривалістю лікування таких ушкоджень, та обмеження внаслідок них у задоволенні потерпілим звичайних життєвих потреб, думку потерпілого щодо покарання, суд не знайшов підстав для призначення більш м`якого за видом покарання у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК або для висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З урахуванням характеру допущеного обвинуваченим грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, яке було вчинено на пішохідному переході, фактичних наслідків злочину, суд вважав за необхідне призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляційні скарги, ОСОБА_7 , потерпілого та його представника в частині призначеного покарання, також дійшов переконливого висновку про те, що обране покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, а тому не знайшов підстав для задоволення скарг у цій частині.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що з урахуванням конкретних обставин провадження обране судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання.
Доводи у касаційній скарзі засудженого про наявність клопотань сусідів про пом`якшення покарання та трудового колективу про взяття на поруки з урахуванням зазначених обставин у цілому не спростовують правильності висновків суду щодо призначеного покарання.
За таких обставин доводи в касаційних скаргах щодо недотримання судом при призначенні покарання положень статей 50, 65, 75 КК не заслуговують на увагу.
Доводи прокурора та представника потерпілого, викладені в касаційних скаргах, про безпідставну відмову в задоволенні цивільного позову потерпілогоСуд також вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 5 ст. 128, ч. 1 ст. 129 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом, та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Приймаючи рішення щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 суд урахував, що за дослідженою судом копією полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі керувала транспортним засобом «Ореl», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована АСК «Омега».
На початку судового розгляду суд ухвалою залучив до участі в розгляді кримінального провадження АСК «Омега» як третю особу на стороні цивільного відповідача, котра не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, якій було повідомлено про час та місце судового розгляду, однак до суду представника АСК «Омега» не було направлено, позицію щодо позовних вимог не висловлено.
Стороною захисту надано підтвердження того, що 30 липня 2018 року ОСОБА_7 повідомив страховика про страховий випадок шляхом подання відповідної письмової заяви.Відповідно до страхового полісу страхова сума становить 300 000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову потерпілого, суд обґрунтовано послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (провадження № 755/18006/15-ц), відповідно до якого у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на обвинуваченого суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Потерпілим ОСОБА_8 заявлено позов щодо відшкодування шкоди, яка прямо передбачена п. 22.1 ст. 22, статтями 23, 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі 217 368,82 грн.
Суд на стадії прийняття цивільного позову звернув увагу потерпілого та його представника щодо пред`явлення позовних вимог до АСК «Омега» або залучення останньої до участі у розгляді справи як співвідповідача, оскільки страховик у цьому випадку виступає третьою особою на стороні цивільного відповідача, з якого позовні вимоги не пред`являються. Однак зауваження суду було проігноровано, потерпілий та його представник своїми процесуальними правами скористалися на власний розсуд та не побажали пред`являти позовні вимоги до АСК «Омега» або залучити останню як співвідповідача.
Суд дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги пред`явлено не до всіх належних відповідачів (не пред`явлено до страховика АСК «Омега»), то суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог, визначати розмір сум, які підлягають відшкодуванню внаслідок ДТП, та здійснювати їх розподіл між страховиком (у межах страхових сум) і винуватцем ДТП.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, роз`яснивши потерпілому та його представнику право звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідними позовними вимогами до ОСОБА_7 і АСК «Омега» або лише до ОСОБА_7 після виплати страховиком страхового відшкодування у межах страхових сум за заявою потерпілого.
З такими висновками погодився й апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізувавши доводи в апеляційних скаргах.
Як установив апеляційний суд, ОСОБА_7 вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повній мірі, на час ухвалення вироку шкоди в будь-якому розмірі не відшкодував.
Апеляційний суд не взяв до уваги посилання представника потерпілого на інші правові позиції щодо вирішення цивільних позовів в аналогічних справах, оскільки вирок суду, яким вирішено і питання цивільного позову, ухвалено після прийняття правового висновку Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (755/18006/15-ц) і він є обов`язковим відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На думку Суду, посилання у касаційній скарзі представника потерпілого на судові рішення касаційного суду №51-2836км18, №51-322км17, №51-2690км18 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 416 Цивільного процесуального кодексу України упостанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
У зв`язку з цим судами обґрунтовано було постановлено судові рішення саме з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати.
Приймаючи до уваги вищезазначене, Суд не вбачає підстав для передачі кримінального провадження щодоОСОБА_7 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вказані позиції застосування положень цивільного законодавства в цій частині вже були предметом розгляду Великої Палати, якою зроблено висновок щодо застосування зазначеної норми права.
Також Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що суд був позбавлений можливості надавати оцінку наявності чи відсутності підстав для стягнення витрат зі страхової компанії, оскільки позивачем не було залучено до участі у кримінальному провадженні АСК «Омега» як співвідповідача.
За таких обставин доводи у касаційній скарзі прокурора щодо відсутності підстав для стягнення відшкодування шкоди з страхової компанії через те, що у матеріалах провадження відсутні міжнародний сертифікат «Зелена картка» та дані про те, що на момент ДТП транспортний засіб було зареєстровано в органах МВС України, не є предметом цього кримінального провадження та предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Зважаючи на наведене, доводи касаційних скарг не спростовують правильності відповідних висновків суду в цій частині.
Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення скарг та скасування чи зміни судових рішень.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд