ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
представників потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020004622, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289; пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 357 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Дарницький районний суд міста Києва вироком від 03 вересня 2018 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_5 до покарання:
- за ч. 3 ст. 357 КК України – у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України – у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України – у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- за ч. 4 ст. 187 КК України – у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;
- за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України – у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання ОСОБА_5 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Зараховано ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 26 квітня 2016 року до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 11 588,43 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 81 954,42 грн матеріальної шкоди та 689 000 грн моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 300 000 грн моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 25 квітня 2016 року, приблизно о 21:10, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у автомобілі «Мерседес», що належить ОСОБА_10 , який керував вказаним транспортним засобом, під час руху по вул. Тепловозній у м. Києві, поблизу Дарницького кладовища, з метою заволодіння майном, автомобілем потерпілого та вбивства ОСОБА_10 завдав удару ножем у шию останньому, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження. Далі ОСОБА_5 , намагаючись продовжити завдання ударів, наказав ОСОБА_10 передати йому мобільний телефон, гроші та ключі від автомобіля. ОСОБА_10 , вийнявши із замка запалення ключі від автомобіля й кинувши їх на підлогу, покинув салон автомобіля та почав кликати на допомогу. у цей час ОСОБА_5 , пересівши на сидіння водія, заволодів мобільним телефоном потерпілого вартістю 2400 грн та, піднявши з підлоги ключі від автомобіля, спробував запустити двигун, але його протиправні дії були помічені водієм іншого автомобіля, який вийшов зі свого автомобіля та своєю появою перешкодив ОСОБА_5 довести свої злочинні дії до кінця. Утримуючи при собі мобільний телефон ОСОБА_10 , ОСОБА_5 вийшов із салону автомобіля та з місця вчинення злочину зник.
Крім цього, ОСОБА_5 25 квітня 2016 року, приблизно о 21:40, будучи особою, яка раніше вчинила замах на умисне вбивство, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проходячи біля озера «Гарячка» поблизу вул. Здолбунівської в м. Києві, побачив раніше невідомого йому ОСОБА_13 й з метою заволодіння його майном вирішив вчинити розбійний напад та умисне вбивство. ОСОБА_5 , наблизившись до ОСОБА_13 , дістав ніж та завдав ним шість ударів у ділянку шиї ОСОБА_13 , спричинивши останньому тілесні ушкодження, від яких він помер.Після цього ОСОБА_5 стягнув тіло ОСОБА_13 зі стежки, заволодів його майном на загальну суму 17 825 грн, а також паспортом громадянина України та ідентифікаційним кодом, після чого з викраденим з місця вчинення злочину зник.
Київський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнив частково, а апеляційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_14 залишив без задоволення. Вирок Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року щодо ОСОБА_5 змінив.
Постановив вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі; за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 68 КК України на 8 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю; за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст.68 КК України на 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України на 14 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю; за пунктами 6, 13, ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі визначив остаточно вважати ОСОБА_5 засудженим до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Зарахував ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 26 квітня 2016 року по 23 травня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_5 і його захисник ОСОБА_7 просять скасувати вирок Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає наступні доводи. Вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог КПК України, застосувавши в резолютивній частині ухвали формулювання «вважати засудженим», яке не передбачено ст. 407 КПК України в якості повноважень суду за наслідками розгляду апеляційної скарги. При цьому посилається на постанову Верховного Суду від 21 березня 2019 року (справа № 482/85/17).
Також зазначає, що в журналі судового засідання від 09 липня 2018 року містяться неточності, зокрема після виходу суду до нарадчої кімнати зафіксовано звернення прокурора про оголошення перерви, а в матеріалах провадження відсутній аудіозапис цих обставин, тому, посилаючись на п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, вважає це істотним порушенням вимог КПК України.
Також вказує, що в журналі судового засідання від 03 вересня 2018 року після виходу суду з нарадчої кімнати не зазначено запасного присяжного ОСОБА_15 . В журналах судового засідання від 21 травня та 05 липня 2018 року присяжний ОСОБА_15 зазначений як основний, а ОСОБА_16 – як запасний. Надалі ОСОБА_15 став запасним, а ОСОБА_17 – основним, що, на думку захисника, порушує незмінність складу суду.
Крім цього, захисник ОСОБА_7 вважає, що журнали судових засідань від 11 січня, 30 січня, 28 березня, 21 травня, 25 травня, 30 травня 2018 року виготовлені і підписані не секретарем судового засідання ОСОБА_18 , а іншою особою.
До того ж, захисник посилається на акт від 12 лютого 2019 року, складений посадовими особами Київського апеляційного суду, про наявність у матеріалах справи сторонніх документів, що, на думку захисту, свідчить про підроблення матеріалів справи та упереджене ставлення до ОСОБА_5 .
Також захисник вважає, що під час призначення покарання ОСОБА_5 поза увагою судів залишилась поведінка потерпілого ОСОБА_13 , у якого був при собі травматичний пістолет і який міг застосувати його до засудженого. При цьому він вказує, що засуджений не мав прямого умислу на вчинення інкримінованих злочинів, а розвиток обставин саме таким чином, як вказано в судових рішеннях, зумовлений збігом цілої низки факторів. Тому призначене покарання у виді довічного позбавлення волі сторона захисту вважає явно несправедливим унаслідок суворості.
Засуджений у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно застосували до нього положення п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки він не є особою, яка раніше вчинила навмисне вбивство. Також вказує, що суди першої і апеляційної інстанції, призначаючи йому покарання, не врахували окремих обставин, які пом`якшують покарання, а саме того, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв`язки, служив у Збройних Силах України в 2014-2015 роках, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, щиросердно розкаявся, сприяв слідству.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.
Прокурор, потерпілі та їх представники заперечували проти задоволення касаційних скарг.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За частиною 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону виконано, а доводи засудженого та захисника про допущення судами таких порушень, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів уважає безпідставними.
Колегія суддів не погоджується з доводами захисника, викладеними в касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яке не належить до його повноважень, визначених ст. 407 КПК України, з посиланням на позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року, оскільки у вказаній постанові йдеться про призначення покарання під час постановлення нового вироку судом апеляційної інстанції. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст. 407 КПК України, в межах своїх повноважень змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання, тому доводи захисника є необґрунтованими.
Також не знайшли свого підтвердження доводи скарги про фактичну відсутність журналу судового засідання від 09 липня 2018 року та аудіозапису судового засідання, на якому зафіксовано клопотання прокурора про оголошення перерви. В ході прослуховування аудіозапису судового засідання за 09 липня 2018 року встановлено, що клопотання про оголошення перерви було заявлене прокурором до виходу суду до нарадчої кімнати, а неточності в журналі судового засідання не є такими порушеннями, які в розумінні п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Також колегія суддів не погоджується з доводами скарги щодо порушень судом першої інстанції вимог ст. 319 КПК України про незмінність складу суду в судових засіданнях 21 травня та 05 липня 2018 року, оскільки під час прослуховування аудіозапису цих судових засідань встановлено, що склад суду не змінювався, розгляд відбувався у складі головуючої судді ОСОБА_19 , судді ОСОБА_20 , присяжних ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , запасного присяжного ОСОБА_15 , тому підстав вважати, що було допущено порушення ст. 319 КПК України колегія суддів не вбачає. Також незазначення у журналі судового засідання від 03 вересня 2018 року даних про присутність запасного присяжного під час проголошення вироку не є таким порушенням, яке в силу положень ст. 412 КПК України може бути визнане істотним.
Доводи в касаційній скарзі про те, що журнали судових засідань від 11 січня, 30 січня, 28 березня, 21 травня, 25 травня, 30 травня 2018 року виготовлені та підписані не секретарем судового засідання, не ґрунтуються на матеріалах провадження і є припущеннями сторони захисту. У матеріалах кримінального провадження наявні журнали судових засідань за указані вище дати, які підписані секретарем судового засідання.
Також доводи про підроблення матеріалів справи посадовими особами суду першої інстанції і, як наслідок, упереджене ставлення до ОСОБА_5 з посиланням на Акт від 12 лютого 2019 року не ґрунтуються на законі. В матеріалах кримінального провадження наявний вказаний акт, де зазначено, що матеріали справи щодо ОСОБА_5 містять апеляційну скаргу, яка стосується іншої особи, а саме ОСОБА_24 . Проте це жодним чином не може свідчити про підроблення матеріалів справи чи упереджене ставлення до засудженого.
Колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними в касаційних скаргах засудженого і захисника, щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання.
Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів провадження, при призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого; вчинення кількох особливо тяжких, насильницьких, корисливих злочинів; дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на спеціальних обліках не перебуває, не навчається і не працює, позитивних характеристик не має. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про виключну небезпеку ОСОБА_5 для суспільства, тому не знайшов можливості призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Доводи захисту стосовно невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, у тому числі щодо протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_13 , не ґрунтуються на матеріалах провадження й відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Стосовно доводів засудженого про відсутність у його діях кваліфікуючої ознаки, передбаченої п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме вбивства, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, то колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України за епізодом замаху на умисне вбивство ОСОБА_10 та за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України за епізодом умисного вбивства ОСОБА_13 . Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи вчинила особа попередньо закінчене вбивство чи замах на нього.
Враховуючи, що в цій ситуації особа одним вироком визнається винною у вчиненні спочатку замаху на умисне вбивство, а потім й умисного вбивства, суди дійшли правильного висновку про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_5 , в тому числі, й за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України щодо епізоду умисного вбивства ОСОБА_13 . Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 січня 2020 року (справа № 490/12470/14-к).
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційних скарг та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано змінив його. Із цим висновком погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, які би могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційні скарги засудженого та захисника не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд