ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 675/423/17

За вироком присяжних Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 вересня 2018 року:

ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років і за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

ОСОБА_7 та ОСОБА_13 засуджено кожного за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК і виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненому злочину.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Хмельницький апеляційний суд вироком від 03 жовтня 2019 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ухвалив новий вирок, згідно з яким:

ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років;

ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років;

ОСОБА_13 засуджено за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 винуватими в незаконному проникненні до житла особи та умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив апеляційний суд, 19 вересня 2016 року близько 2:00 ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 та ОСОБА_13 незаконно проникли до будинку АДРЕСА_2 , в якому безпосередньо проживає ОСОБА_14 .

Крім того, у ніч з 18 на 19 вересня 2016 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , маючи особисті неприязні відносини з ОСОБА_15 , обумовлені їх підозрою в намаганні останнім зґвалтувати неповнолітню сестру ОСОБА_7 , домовились між собою позбавити його життя. З цією метою 19 вересня 2016 року близько 2:00 ОСОБА_6 , узявши зі свого будинку дерев`яну биту та ліхтарик, приховуючи обличчя коміром військової форми, в яку був одягнений, а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , приховуючи обличчя балаклавами, діючи спільно, пішли до господарства ОСОБА_14 , де на той час мешкав ОСОБА_15 .

Маючи спільний умисел, незаконно проникнувши до будинку та увійшовши до кімнати, де на ліжку спав ОСОБА_15 , ОСОБА_6 завдав йому ударів дерев`яною палицею циліндричної форми по голові і тулубу, а ОСОБА_7 – ударів ногами по тулубу. У цей час ОСОБА_13 відштовхнув ОСОБА_14 , яка намагалася перешкодити побиттю потерпілого, тим самим забезпечив безперешкодне нанесення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ударів потерпілому.

Після цього ОСОБА_13 та ОСОБА_7 витягнули ОСОБА_15 з будинку на вулицю і поклали на подвір`ї, а ОСОБА_6 підпер вхідні двері будинку палицею, що унеможливило вихід ОСОБА_14 . Потім ОСОБА_6 завдав ще декількох ударів дерев`яною палицею потерпілому по статевим органам, а ОСОБА_13 та ОСОБА_7 – декількох ударів ногами по тулубу. Обвинувачені залишили потерпілого на подвір`ї, де внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень він помер.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про вчинення його підзахисним злочину за попередньою змовою групою осіб, що потягнуло за собою застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, а саме п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Вважає, що діяння мало бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 115 КК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження. Зазначає, що суд дав неправильну оцінку діям його підзахисного, не встановив мотиву вчинення ним злочину і не звернув уваги на відсутність попередньої змови на вчинення умисного вбивства між обвинуваченими, внаслідок чого неправильно кваліфікував дії її підзахисного за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому апеляційний суд не дотримався засад безпосередності дослідження всіх доказів, у тому числі й тих, які визнав недопустимими, а також поклав в основу вироку недостовірні показання потерпілої ОСОБА_14 .

Захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовуючи свою вимогу, вказує, що підзахисний не мав мотиву вчинити злочин проти життя людини та відсутній у його діях склад злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Стверджує про недостовірність показань потерпілої ОСОБА_14 . Крім того, вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_13 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати вирок суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях підзахисного складів кримінальних правопорушень. Аргументуючи свою позицію, зазначає про відсутність умислу та попередньої змови групою осіб на вчинення злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Вказує, що апеляційний суд, безпосередньо не дослідивши всіх доказів кримінального провадження, дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Крім того, зазначає, що за ч. 1 ст. 162 КК апеляційний суд мав би закрити кримінальне провадження у справі.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів скаржника зводиться до того, що стороною обвинувачення не доведено винуватості ОСОБА_13 у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, судовий розгляд проведено не повно, апеляційний суд не дав належної оцінки показанням ОСОБА_14 та неправильно кваліфікував дії підзахисного й інших обвинувачених як позбавлення життя потерпілого за попередньою змовою групою осіб.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджені та їх захисники підтримали касаційні скарги, а прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі, за її змістом, захисники, крім іншого, посилаються на неповноту розгляду справи, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказують на недостовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих їм злочинів було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу:показань допитаної у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_14 , яка прямо вказала на ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 як на осіб, які у день події разом незаконно проникли до будинку, де проживає вона та на той час мешкав останній, і діючи узгоджено, позбавивши її можливості припинити їхні протиправні дії, безпосередньо заподіяли потерпілому ОСОБА_15 численних ударів, від отримання яких останній помер; фактичних даних, що містяться у протоколах слідчих експериментів за участю обвинувачених та потерпілої, компакт-дисків, оглянутих апеляційним судом (а.п. 38–52, т. 4); протоколу огляду місця події з фототаблицями від 19 вересня 2016 року (а.п. 2–21 т. 4), протоколів огляду місця події та затримання (а.п. 24–25, 27–35, т. 4), висновків експертів № 5, № 55-мк і № 73, а також на підставі інших досліджених доказів, зміст яких детально викладено у вироку апеляційного суду.

Виконуючи законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції допитавзасуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та з`ясував їхню позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої обвинувачені не заперечували наявності конфлікту з ОСОБА_15 , а також факту проникнення вночі 19 вересня 2016 року до місця проживання останнього, заподіяння йому тілесних ушкоджень, у тому числі дерев’яною палицею, однак виклали свою версію подій. Зокрема ОСОБА_6 не заперечував, що проник до житла і умисно завдавав потерпілому ударів, проте вказував на відсутність кваліфікуючої ознаки «за попередньою змовою групою осіб», а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 заперечили заподіяння ОСОБА_15 будь-яких тілесних ушкоджень, та пояснили, що намагалися лише перешкодити ОСОБА_6 завдавати ударів потерпілому.

Наведену версію сторони захисту апеляційний суд ретельно перевірив і переконливо спростував у вироку, навівши відповідні аргументи. При цьому обґрунтовано вказав на узгодженість дій ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 під час вчинення злочинів.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпіла ОСОБА_14 у судовому засіданні повідомила, що вночі 19 вересня 2016 року троє осіб, двоє з них були в масках, яких вона впізнала, вибили закриті на гачок двері до її будинку та вскочили до нього, після чого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 почали завдавати ударів потерпілому, який у цей час спав на ліжку, а ОСОБА_13 відштовхнув її у той момент, коли вона хотіла завадити побиттю. Потім ОСОБА_7 та ОСОБА_13 потягнули потерпілого у двір, а ОСОБА_6 заблокував двері будинку, щоб вона не змогла вийти. При цьому факт спільного проникнення до будинку підтвердили й засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_13 під час слідчих експериментів продемонструвавши, крім іншого, й побиття потерпілого ОСОБА_6 , спільне перетягування потерпілого на вулицю та побиття його безпосередньо на подвір`ї. Будь-яких активних заходів щодо припинення дій ОСОБА_6 чи надання допомоги потерпілому попри твердження в апеляційних скаргах, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 не здійснили. Натомість після побиття залишили потерпілого на місці вчинення злочину. При цьому потерпіла ОСОБА_14 у жодних своїх показаннях, у тому числі й під час слідчого експерименту не підтвердила версії про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_13 намагалися припинити дії ОСОБА_6 , а навпаки стверджувала про їх спільну участь.

Сукупність обставин вчинення злочину, підготовка до його вчинення, спосіб, кількість, характер і локалізація ушкоджень, різниця в фізичній силі, стосунки з потерпілим, вказують на цілеспрямовані, обдумані та умисні дії обвинувачених, вчинені за попередньою змовою між собою та спрямовані на позбавлення життя потерпілого.

Отже, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт спільного вчинення засудженими незаконного проникнення до житла особи та умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, та правильно кваліфікував їхні дії за ч. 1 ст. 162 КК та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а доводи про протилежне у касаційних скаргах є неспроможними.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що доведеність вини та кваліфікація дій засуджених за ч. 1 ст. 162 КК в апеляційному порядку стороною захисту не оспорювались, доводи захисника ОСОБА_11 про відсутність у діях його підзахисного незаконного проникнення до житла особи не є прийнятними.

Переконливих аргументів про протилежне в поданих скаргах не міститься.

Що стосується доводів сторони захисту про відсутність у ОСОБА_7 й ОСОБА_13 мотиву та умислу на вбивство потерпілого, то вони були предметом з`ясування суду апеляційної інстанції, який у вироку належним чином мотивував прийняте ним рішення, з чим погоджується й Суд.

Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи захисника ОСОБА_11 про те, що в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_14 відмовилася від обвинувачення ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 162 КК, оскільки вони спростовуються аудіозаписами судових засідань у судах першої та апеляційної інстанцій, зокрема від 15 червня 2017 року та 16 квітня 2019 року, у яких потерпілу ОСОБА_14 було допитано.

Щодо доводів, наведених у касаційних скаргах захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК у зв`язку з неповним дослідженням доказів, у тому числі й визнаних судом недопустимими, то слід зазначити таке. Переглядаючи провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , у яких ставилося питання виключно про пом`якшення призначеного засудженому покарання, та апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції за клопотанням сторони обвинувачення повторно дослідив докази, які поклав в основу обвинувального вироку. Разом з тим дійшов висновку про недопустимість показань ряду свідків, оскільки вони були отримані з порушенням вимог КПК, зокрема не були відкриті стороні обвинувачення в порядку ст. 290 цього Кодексу. Вказаною нормою права не передбачено обов`язку відкриття стороною захисту показань свідків, яких під час досудового розслідування не було допитано, та питання про допит яких сторона захисту поставила лише під час судового розгляду. Водночас, оскільки вина засуджених підтверджується належними, достовірними та допустимими доказами, які у своїй сукупності підтверджують вчинення ними інкримінованих злочинів, а показання свідків ані підтверджують, ані спростовують будь-яких фактичних обставин кримінального правопорушення, які б впливали на кваліфікацію дій обвинувачених, підстав вважати згадане порушення таким, що тягне за собою обов`язкове скасування судових рішень, немає, оскільки загалом не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено.

Призначене засудженим покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Вирок апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення та закриття кримінального провадження або направлення на новий апеляційний розгляд, про що йдеться в касаційних скаргах сторони захисту, суд касаційної інстанції не встановив.

Разом із тим відповідно до вимог п. 2 ч. 1ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, а згідно з ч. 5 ст. 74 КК особу також може бути звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу, за вироком суду.

Санкцією ч. 1 ст. 162 КК визначено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі, а тому, відповідно дост. 12 вказаного Кодексу цей злочин є невеликої тяжкості.

З матеріалів справи вбачається, що на час постановлення оспорюваного вироку апеляційного суду з моменту вчинення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, минуло більше трьох років, тобто строк давності закінчився, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою. Водночас, оскільки засуджені до набрання вироком законної сили не подали клопотання про звільнення їх від кримінальної відповідальності, то підлягають звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, а судові рішення щодо них – зміні в силу пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

За таких обставин подану захисником ОСОБА_11 касаційну скаргу слід задовольнити частково, а касаційні скарги інших захисників слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд