ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2019 року та ухвалу Івано–Франківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090210000247 від 18 вересня 2015 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Русів Снятинського району Івано-Франківської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішеннь і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 Кримінального Кодексу України (далі – КК України) до покарання у виді штрафу в розмірі 1190 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково, вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_6 змінено. Відповідно до положень ст. 74 ч. 5 КК України звільнено ОСОБА_6 від покарання у виді штрафу в розмірі 1190 грн., призначеного вироком Рогатинського районного судуІвано-Франківської області від 13 листопада 2017 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності. В решті вирок залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2018 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задоволено частково. Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн. Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 від покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн. звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 18 вересня 2015 року біля 20 год. 40 хв. він, керуючи транспортним засобом марки "Опель Віваро", рухався автомобільною дорогою Мукачево – Львів в напрямку м. Львів. У попутному напрямку рухався автомобіль марки "Мітцубісі Оутлендер" , під керуванням ОСОБА_7 . В м. Рогатині Івано-Франківської області на вул. Галицькій між водіями виник конфлікт з приводу порушення, на думку водіїв, правил дорожнього руху під час виконання маневру обгону. Для з`ясування стосунків обидва водії зупинилися на узбіччі проїжджої частини центральної вулиці м. Рогатина – Галицької, поблизу крамниці будівельних матеріалів. ОСОБА_7 підійшов до автомобіля, яким керував ОСОБА_6 . Після чого ОСОБА_6 вийшов з автомобіля та умисно, з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_7 , яка виникла раптово через здійснення ОСОБА_7 маневру обгону його транспортного засобу під час затору, що утворився внаслідок проведення ремонту дороги, маючи на меті провчити ОСОБА_7 , як учасника дорожнього руху, завдав потерпілому один удар невстановленим слідством твердим предметом в лобно-тім`яну ділянку голови. Внаслідок нанесеного ОСОБА_6 удару, ОСОБА_7 заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_6 – без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильну правову оцінку обставин, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Касаційну скаргу мотивує тим, що судом не сформульоване належним чином обвинувачення, визнане доведеним. Посилається на те, що спочатку він був допитаний як свідок у кримінальному провадженні, а також на те, що в порушення ст. 290 КПК України, йому не були відкриті медичні документи, на яких ґрунтується висновок судово-медичного експерта. Також висловлює непогодження з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій доказів у кримінальному провадженні. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не повірив доводів його апеляційної скарги та не дав їм належної оцінки.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та просила судові рішення залишити – без зміни.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до таких висновків. Конец формы
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень в касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються в касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 , фактичних даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту, проведеного за участі потерпілого, протоколу пред`явлення до впізнання за фотознімками, висновку експерта, а також на підставі аналізу інших досліджених доказів, зміст яких детально викладено у вироку.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, окремо дав оцінку тому, що показання свідка ОСОБА_10 про те, що між її чоловіком та водієм ОСОБА_7 під час зупинки мав місце словесний конфлікт і жодних тілесних ушкоджень чоловік йому не заподіював не відповідають обставинам справи. У зв`язку з цим доводи касаційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції вказівки касаційного суду при новому розгляді в цій частині є необґрунтованими.
Також судом першої інстанції не враховані показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також протоколи проведення слідчих експериментів за їх участі із наведенням у вироку мотивів прийнятого рішення. Крім того, розцінені у якості обраного способу захисту показання обвинуваченого щодо невизнання своєї вини. За наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд погодився з такими висновками, оскільки показання вказаних осіб, спростовуються сукупністю досліджених доказів. Крім того, у вироку суду зазначено, що свідок ОСОБА_12 18 вересня 2015 року станом на 11 год. 47 хв. знаходився в м. Снятині.
Верховний Суд також враховує, що в ухвалених судових рішеннях суди посилаються лише на ті показання, які були надані ОСОБА_6 , безпосередньо під час судового розгляду, будь-яких посилань на протоколи допиту ОСОБА_6 під час досудового розслідування або на їх зміст судові рішення першої та апеляційної інстанції не містять, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи обвинуваченого про те, що органом досудового розслідування порушено вимоги ст. 291 КПК України щодо зазначення в обвинувальному акті формулювання обвинувачення також є необґрунтованими.
Відповідно до п.13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно з п.3 ч.2 ст.283 КПК України є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт це підсумковий документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку, як це передбачено ст. 293 КПК України. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Відповідно до ч. 1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах.
При цьому ч. 3 ст. 337 КПК України наділяє суд правом з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, що і було зроблено судом першої інстанції у цьому кримінальному провадженні.
При цьому, під час нового розгляду на виконання вказівки суду касаційної інстанції, судом першої інстанції відображені та вмотивовані висновки при викладенні обвинувачення, визнаного доведеним, обґрунтовано із посиланням на сукупність досліджених доказів, наявні в матеріалах кримінального провадження відомості, а також висновки щодо застосування норми права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 288/1158/16-к (провадження № 13-28 кс 19) рішення суду щодо наявності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч.1 ст. 296 КК України на ч.2 ст. 125 КК України.
Вирішуючи питання про недопустимість у якості доказу висновку судово-медичної експертизи, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 242 КПК України призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.
Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи № 91, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки.
Вказана позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218 кмо 19)
Як вбачається з матеріалів справи експерт при проведені експертизи № 91 від 24 жовтня 2015 року, був попереджений про кримінальну відповідальність, про що свідчить його підпис в експертному дослідженні.
З огляду на викладене аргументи засудженого в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи від 24 жовтня 2015 року № 91 щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_7 через не відкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України стороні захисту медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними.
Крім того, посилання засудженого на те, що апеляційним судом не були повторно досліджені докази сторони захисту, у тому числі відеозапис, не ґрунтується на законі.
Так, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, зокрема оцінкою відомостей, зафіксованих на відеозаписі, що був досліджений судом першої інстанції, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.
Порушень кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції під час допиту свідків, дослідження доказів та вирішення клопотань, пов`язаних із розглядом кримінального провадження, не встановлено.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин справи. Крім того, з урахуванням того, що на момент ухвалення вироку строки передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України сплили, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно ухвалив рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від призначення покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
Вирок суду є належним чином умотивованим і відповідає вимогам ст. 374 КПКУкраїни. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Кримінальним процесуальним законом передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Апеляційний суд під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні вказаних вимог закону дотримався.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційних скарги засудженого, аналогічним доводам касаційної скарги засудженого, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З висновками наведеними в ухвалі апеляційного суду, щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Решта доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів та встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
З огляду на те, що під час касаційного розгляду не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд