ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2019 року та ухвалу Кіровоградського апеляційного суду від
16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120170001202, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
04 березня 2019 року ОСОБА_7 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) через недоведеність, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Цивільний позов прокурора в інтересах Кіровоградської обласної лікарні на загальну суму 8275,34 грн залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Як зазначено у вироку, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 27 червня 2013 року близько 16:30, керуючи автомобілем ЗАЗ-110307, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у світлу пору доби на 9 км + 300 м автодороги «Т 12-05» Кіровоград – Олександрія на території Кіровоградського району Кіровоградської області, зі сторони м. Кіровограда в напрямку с. Аджамка, порушуючи вимоги п. 1.5, п.п. «б, д» п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі – ПДР) (п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, при цьому, порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР (п. 12.1: під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним), не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, не впорався з керуванням автомобіля та допустив його виїзд за межі проїзної частини з подальшим наїздом на дерево, яке росло на лівому узбіччі щодо напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля: ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент заподіяння, та які призвели до її смерті, і перебувають у прямому причинному зв`язку з отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями;
ОСОБА_9 – тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Дії ОСОБА_7 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, внаслідок чого було спричинено смерть одного потерпілого та заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження іншому потерпілому.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення норм кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що постанову слідчого про призначення судово-медичної експертизи від 24 березня 2014 року винесено в межах досудового розслідування. Зазначає, що копію вказаної постанови не було надано стороні захисту та ОСОБА_7 у зв`язку з тим, що останній не мав процесуального статусу підозрюваного, про підозру йому було повідомлено лише 05 лютого 2016 року. Вважає, що суди суб`єктивно оцінили показання ОСОБА_9 . Стверджує, що суди обох інстанцій не дослідили такий доказ, як висновок інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи від 21 січня 2016 року № 91. Зазначає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 419 КПК формально розглянув скаргу прокурора та постановив незаконне рішення.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_7 , просить у задоволенні касаційної скарги прокурора відмовити, а судові рішення залишити без зміни. Вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 та виправданий ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Потерпілий ОСОБА_9 надіслав до суду клопотання, в якому просив розгляд провадження провести без його участі, заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.
Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
При цьому суд установив, що надані прокурором докази, а також показання потерпілого ОСОБА_9 у судовому засіданні ні кожен окремо, ні у своїй сукупності не доводять винуватості ОСОБА_7 .
Суд правильно оцінив докази, надані сторонами кримінального провадження. У судовому засіданні були допитані обвинувачений ОСОБА_7 , потерпілий ОСОБА_9 , досліджені письмові докази. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_7 суду пояснив, що 27 червня 2013 року у час, коли сталася дорожньо-транспортна подія, в салоні автомобіля було дуже жарко, в ході руху він спітнів, а потім втратив свідомість; потерпілий ОСОБА_9 підтвердив свідчення ОСОБА_7 та суду пояснив, що в салоні автомобіля, яким керував
ОСОБА_7 , було дуже жарко, під час руху він весь час спілкувався з останнім. В один момент він помітив, як автомобіль починає зміщуватись вліво. Автомобіль виїхав на ліве узбіччя, де здійснив наїзд на дерево, яке росло в кюветі. Впевнений, що ОСОБА_7 втратив свідомість. Суд апеляційної інстанції повторно допитав потерпілого, який підтвердив, що, на його думку, ОСОБА_7 втратив свідомість.
Як убачається з висновку судово-медичної експертизи № 418 (т. 2, а.с. 131), яку проводила судово-медичний експерт ОСОБА_10 , експертизу проведено за медичними документами на ім`я ОСОБА_7 , 1973 року народження. Сам ОСОБА_7 експертом не оглядався. У дослідницькій частині та в самому висновку не зазначено, які саме медичні дані або матеріали кримінального провадження використовувала експерт на обґрунтування висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_7 втратив свідомість.
На думку колегії суддів, місцевий суд у вироку правильно зазначив, що висновок судово-медичного експерта від 25 квітня 2014 року № 418 не є доказом винуватості ОСОБА_7 .
Таким чином, сторона обвинувачення не спростувала доводів ОСОБА_7 про відсутність його вини в інкримінованому йому діянні. При цьому посилання в касаційній скарзі на висновок інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи від 21 січня 2016 року № 91 про порушення ОСОБА_7 ПДР суд правильно не взяв до уваги, оскільки встановлення наявності чи відсутності вини є компетенцією суду, а не експерта.
За таких обставин висновок суду про те, що твердження обвинувачення про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не доведено поза розумним сумнівом, є обґрунтованим. Суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, і дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, у результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд