ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 587/823/19

У травні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник

ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» (далі - ТОВ «Номак-Інвест») про стягнення боргу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05 червня 2014 року між ним та ТОВ «Номак-Інвест» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого позивач придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . У пункті 6.1 вказаного договору передбачено запланований термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року. На рахунки забудовника ним було внесено 126 979, 06 грн.

Враховуючи те, що відповідач належним чином у строки, обумовлені договором, взяті на себе зобов`язання не виконав, оскільки будинок не добудований, а забудовник не веде діяльності, позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 126 979, 06 грн, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 27 березня 2016 року по 27 березня 2017 року у розмірі 1 394 230, 08 грн та інфляційні збитки за період з 01 жовтня 2015 року по 01 жовтня 2018 року у розмірі 46 652, 88 грн.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області, у складі судді Степаненка О. А., від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Номак-Інвест» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 1 567 862, 02 грн, з яких: 126 979, 06 грн - сума боргу; 1 394 230, 08 грн - пеня; 46 652, 88 грн - інфляційні збитки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за спірним договором купівлі-продажу майнових прав належним чином не виконав, оскільки у строк, передбачений договором, не завершив будівництво, не передав майнові права на об`єкт нерухомості позивачу, чим порушив права останнього, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у вигляді сплачених ним за спірним договором коштів у розмірі 126 979, 06 грн, пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Номак-Інвест» задоволено. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року є чинним. Позивачем вимога про розірвання спірного договору не заявлялась, що виключає можливість повернення йому сплачених за договором коштів у розмірі 126 979, 06 грн, а тому й відсутні підстави для застосування вимог частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування на суму боргу індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд першої інстанції нарахував пеню, виходячи із суми 126 979, 06 грн, які були внесені позивачем безпосередньо відповідачу, тобто із суми, яка є авансовою вартістю невикупленої на момент укладення договору площі, при цьому, не звернув увагу на те, що вартість робіт, про що йдеться у частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не тотожна авансовій вартості не викупленої на момент укладення договору площі. Для обчислення пені позивач не надав доказів вартості невиконаних робіт, а судом обставини щодо цього не встановлені.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 26 травня 2020 року і залишити в силі рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивачстверджує, що може бути розірваний лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Строк виконання зобов`язань відповідача, встановлений у пункті 6.1 договору купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року - третій квартал 2015 року, закінчився, що свідчить про закінчення строку дії договору. Станом на 2020 рік будинок не зведений, а будівництво взагалі припинено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Номак-Інвест» про стягнення боргу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2014 року між ТОВ «Номак-Інвест» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого позивач придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Вартість майнових прав на квартиру відповідно до умов укладеного договору складає 516 990, 00 грн, у тому числі ПДВ, виходячи з вартості майнових прав в перерахунку на 1 кв. м - 5 700, 00 грн (пункт 3.1 договору).

У пункті 1.4 договору купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року сторони передбачили, що продавець зобов`язаний передати покупцеві майнові права на квартиру, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав після отримання декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Покупець набуває право власності на майнові права після оформлення акта приймання-передачі майнових прав.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що запланований термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року.

Виходячи зі змісту пункту 6.2 цього ж договору, продавець, як особа, яка виконує функції замовника/забудовника будівництва об`єкта капітального будівництва, після завершення його спорудження та введення в експлуатацію зобов`язується повідомити покупця засобами телефонного зв`язку або письмовим повідомленням, як власника майнових прав на квартиру, яка є частиною об`єкта капітального будівництва, про дату передачі будинку під заселення протягом 20 робочих днів з дати отримання сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта.

Відповідно до пункту 5.1 цього ж договору останній вступає в силу після його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань обома сторонами, передбачених умовами цього договору.

Відповідно до підпункту а) пункту 2.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року покупець має право відмовитись від остаточної сплати вартості предмета цього договору шляхом розірвання цього договору та отримати кошти, що були плачені за цим договором, зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 5 % від внесеної суми.

На виконання умов вищевказаного договору купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року ОСОБА_1 станом на 18 травня 2015 року сплатив 126 979, 06 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У частині першій статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов`язання, а саме у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за договором купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року коштів у розмірі 126 979, 06 грн, а також інфляційних втрат у сумі 46 652, 88 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України, враховуючи заявлені позивачем вимоги, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не заявлялася вимога до відповідача про розірвання спірного договору, що виключає можливість застосування наслідків розірвання договору - повернення сплачених на підставі чинного договору грошових котів, а також інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму внесеного платежу.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права (статей 530, 631, 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у зазначених справах, та у справі, яка переглядається, є різними.

Щодо відмови апеляційного суду у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити наступне.

Як встановлено судами, 05 червня 2014 року між ТОВ «Номак-Інвест» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого позивач придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 516 990, 00 грн. Покупець здійснює оплату 100 % вартості майнових прав згідно графіку, визначеного у пункті 3.2 договору. На виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав від 05 червня 2014 року ОСОБА_1 станом на 18 травня 2015 року сплатив 126 979, 06 грн.

У пункті 4.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Позивач звернувся до суду із цим позовом з метою захисту своїх порушених прав, оскільки відповідач належним чином у строки, обумовлені договором, взяті на себе зобов`язання не виконав, будівництво припинив, а тому просив стягнути пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 27 березня 2016 року по 27 березня 2017 року у сумі 1 394 230, 08 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, а з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); роботою є діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції стягнув пеню, виходячи із суми 126 979, 06 грн, яка була сплачена позивачем на користь відповідача, тобто із суми, яка є частиною вартості майнових прав, при відсутності достовірних відомостей про вартість невиконаних робіт.

Дійшовши вказаного висновку апеляційний суд фактично самоусунувся від вирішення питання щодо стягнення пені у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, недоліки, допущені судом першої інстанції, не усунув, не встановив розмір пені, яка підлягає стягненню із продавця майнових прав на корить покупця за порушення строків виконання зобов`язань.

Вказаний висновок узгоджується із висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справа № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18).

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на підставі положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд не надав належної оцінки вищевказаним обставинам, отже висновки суду апеляційної інстанції в зазначеній частині не можуть вважатись обґрунтованим і таким, що відповідають положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду в частині стягнення пені - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду