ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016120070001700, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 4, 6, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 15 пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187, пунктами 2, 6, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 30 жовтня
2019 року продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів – до 28 грудня 2019 року включно.
Суддя Кропивницького апеляційного суду ухвалою від 05 листопада 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого
ОСОБА_7 на вказану ухвалу суду першої інстанції у зв`язку з тим, що ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не приведено законодавцем у відповідність до Конституції України на підставі рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 про визнання неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК і вона залишається чинною у редакції, якою встановлено обмеження на апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до ухвалення судового рішення по суті, тобто через відсутність процесуально визначеного порядку розгляду зазначеної категорії проваджень.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу. Обвинувачений зазначає, що рішення суду про відмову у відкритті провадження істотно порушує його право на апеляційне оскарження, визначене ст. 55 Конституції України, ст. 24 КПК та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, на його думку, ухвала апеляційного суду всупереч вимогам ст. 370 КПК є невмотивованою.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції обвинувачений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор не заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому процесі.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного і касаційного оскарження рішення суду.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, а також відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, до яких відноситься і забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
13 червня 2019 року Конституційний Суд України у справі № 4-р/2019 визнав неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення скасовано обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів провадження, оскаржену ОСОБА_7 в апеляційному порядку ухвалу про продовження строку тримання його під вартою постановлено під час судового провадження в суді першої інстанції. Оскільки норма про обмеження окремого оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції, була визнана неконституційною, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Не приведена законодавцем ч. 2 ст. 392 КПК у відповідність до Конституції України, необхідність чого встановлено рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, не є підставою для обмеження права на оскарження судового рішення.
Неврахування зазначених обставин перешкодило апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення, що згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування оскарженого судового рішення.
У касаційній скарзі обвинувачений просить касаційний суд постановити нову ухвалу, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 436 КПК, за наслідками розгляду касаційної скарги.
Враховуючи викладене, касаційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 436, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Під час нового апеляційного розгляду суд повинен урахувати викладене у постанові касаційного суду, перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого, дати їм належну оцінку та з урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 436, 441, 442 КПК, Суд