ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
(у режимі відеоконференції), представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200130000279, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Москви, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі — КК), за касаційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 11 квітня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білопільського районного суду Сумської області від 11 квітня 2019 року ОСОБА_10 :
- засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпанням можливостей їх отримання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_10 у рахунок відшкодування:
- матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_6 40 230 грн;
- моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 500 000 грн кожному.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2019 року вирок щодо ОСОБА_10 залишив без зміни.
ОСОБА_10 визнано винуватим в умисному вбивстві трьох осіб за викладених у вироку обставин.
Так, ОСОБА_10 проживав у домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 , з дружиною та двома рідними синами – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Між ОСОБА_12 , з одного боку, та ОСОБА_10 і ОСОБА_13 , з другого боку, на ґрунті зловживання останніми спиртними напоями склалися неприязні стосунки, внаслідок чого інколи відбувались побутові сварки.
10 червня 2018 року ОСОБА_10 протягом усього дня перебував вдома та вживав спиртні напої. У післяобідній час цього ж дня між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , які перебували у стані алкогольного сп`яніння, виник конфлікт на побутовому ґрунті, що в подальшому перейшов в обопільну бійку. ОСОБА_12 , розуміючи, що під час вказаного конфлікту перебуває у меншості та не має змоги самостійно подолати спрямовані проти нього протиправні дії сп`янілих батька та брата, у присутності останніх зателефонував своєму знайомому ОСОБА_14 та попросив його приїхати на допомогу, узявши із собою когось з їхніх спільнихзнайомих, щоб заспокоїти сп`янілихбатька та брата, про щопопередив останніх. Почувши це, ОСОБА_10 та ОСОБА_13 зайшли до будинку.
Того ж дня близько 23:30 до домогосподарства ОСОБА_12 та Редьків приїхав ОСОБА_14 на власному автомобілі разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_15 , які з дозволу ОСОБА_12 , тобто на законних підставах, зайшли у двір домоволодіння. Надалі між ОСОБА_13 , який у цей час вийшов з будинку у двір, з одного боку, та ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , з другого боку, виникла словесна сварка, в ході якої ОСОБА_13 кимось із вищеперерахованих осіб було завдано ударів в обличчя та тулуб, від яких той впав на землю, після чого його побиття було припинене, а відповідно перестала існувати будь-яка загроза його життю та здоров`ю.
У той же час ОСОБА_10 , перебуваючи у будинку та почувши, що на подвір`ї відбувається сварка, вийшов у двір та побачив там свого сина ОСОБА_12 і раніше незнайомих йому осіб, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , при цьому деякі з них, хто саме ОСОБА_10 не впевнився, завдали тілесних ушкоджень його сину ОСОБА_13 , але після того, як останній впав на землю, припинили його побиття.
Вирішивши, що ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 причетні до побиття його сина ОСОБА_13 , незважаючи на те, що побиття припинилось і загрози життю та здоров`ю останнього немає, ОСОБА_10 розлютився та обурився на них, внаслідок чого в нього виник умисел на позбавлення життя вищевказаних осіб.
Реалізовуючи свій умисел на заподіяння смерті цим особам, ОСОБА_10 зайшов до будинку, де взяв належну йому двоствольну мисливську рушницю марки ТОЗ-34Р, 12 калібру, серійний номер НОМЕР_1 , яка зберігалась в його домогосподарстві без відповідного дозволу, зарядив її двома набоями, ще два набої поклав собі в кишеню, вийшов у двір та, тримаючи рушницю обома руками, умисно здійснив перший постріл з неї в обличчя ОСОБА_6 та через декілька секунд зробив другий постріл у ділянку грудей ОСОБА_15 , які від отриманих вогнепальних поранень одразу померли на місці події.
Побачивши це, ОСОБА_12 , який перебував поруч, схопив кухонний ніж та попрямував з ним у бік ОСОБА_10 . Між ними сталася боротьба, під час якої ОСОБА_10 вихопив у ОСОБА_12 ніж з рук. Не зважаючи на те, що знаряддя нападу перейшло до його рук і його життю та здоров`ю вже нічого не загрожувало, ОСОБА_10 , маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_12 , діючи умисно, тримаючи ніж у правій руці, завдав ним одного удару в ліву половину грудної клітки потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_12 через нетривалий час від отриманого ножового поранення помер на місці події.
При цьому ОСОБА_10 , здійснюючи постріли з мисливської рушниці в обличчя ОСОБА_6 та в ділянку грудей ОСОБА_15 і завдаючи ударів ножем ОСОБА_12 в ділянку грудей, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілих, припускав і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом, спрямованим на вбивство.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався у придбанні приблизно у 2006 році за невстановлених обставин без передбаченого законом дозволу та незаконному зберіганні за місцем проживання для власних потреб пороху, який є вибуховою речовиною.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення, кваліфікувати дії ОСОБА_10 відповідно до ст. 36 КК та закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, а саме того, що троє осіб молодого віку в нічний час увірвалися до приватного домоволодіння засудженого-пенсіонера, за допомогою насилля витягли з дому його молодшого сина і на подвір`ї стали завдавати тілесних ушкоджень групою осіб, що свідчить про існування реальної загрози життю і здоров`ю як пенсіонера ОСОБА_10 , так і його сина ОСОБА_13 ;
- ОСОБА_10 попереджував нападників про їхні незаконні дії щодо сина, після чого виніс з дому мисливську рушницю і після попередження про її застосування здійснив два постріли в нападників;
- внаслідок нападу групи осіб ОСОБА_10 мав законне право скористатися зброєю та завдати шкоди нападникам аж до позбавлення їх життя;
- ОСОБА_10 діяв в межах необхідної оборони, і це виключає притягнення його до відповідальності за навмисне вбивство, що відповідає вимогам закону і підтверджується судовою практикою.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;
- прокурор, потерпілі та представник потерпілого ОСОБА_6 просили залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження (в тому числі щодо фактів насильного виведення потерпілими ОСОБА_13 з будинку, попередження ОСОБА_10 потерпілих про застосування вогнепальної зброї) та оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.
Доводи захисника про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими на таких підставах.
Відповідно до вимог частин 1 - 3 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону» №1, судам необхідно беззастережно додержуватись вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК, ураховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії судам необхідно з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілому, розправитися, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави – захищати життя людини.
З вироку вбачається, що версія сторони захисту про те, що обвинувачений захищав себе і свого сина ОСОБА_13 від протиправних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 і позбавив їх життя вимушено лише з метою зберегти своє та сина життя, не знайшла свого об`єктивного підтвердження у судовому засіданні, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_10 та його син ОСОБА_13 не зазнали того суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_6 , ОСОБА_15 і ОСОБА_12 , яке створювало б реальну загрозу заподіянню шкоди їхньому здоров`ю чи життю, тобто у ОСОБА_10 не було законних та обґрунтованих підстав для позбавлення життя потерпілих, і він вчинив злочин з прямим умислом.
Так, суд першої інстанції на підставі аналізу сукупності наявних доказів установив такі обставини:
- за кілька годин до події, у післяобідній час між ОСОБА_10 і ОСОБА_13 , з одного боку, та ОСОБА_12 , з другого боку, відбулася бійка, під час якої кожен із них отримав тілесні ушкодження, що підтверджується матеріалами провадження, у тому числі висновками судово-медичних експертиз;
- ОСОБА_6 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 приїхали і зайшли до домоволодіння за запрошенням ОСОБА_12 , який завчасно попередив батька та брата, що через бійку викликав на допомогу друзів, тому в ОСОБА_10 і ОСОБА_13 було достатньо часу для уникнення будь-яких сутичок, незаконного вторгнення в житло обвинуваченого та членів його сім`ї з боку вказаних осіб не було;
- ОСОБА_10 підтвердив у судовому засіданні, що ОСОБА_6 , ОСОБА_15 і ОСОБА_14 його не чіпали;
- у ході конфлікту між ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , з одного боку, та ОСОБА_13 , з іншого боку, останньому було завдано ударів в обличчя та тулуб, від яких той впав на землю, і після того його ніхто не бив, при цьому неможливо встановити, яку саме частину тілесних ушкоджень ОСОБА_13 отримав під час цього конфлікту, а яку – ще до події під час бійки з ОСОБА_12 , але всі виявлені у ОСОБА_13 тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров`я і не загрожували його життю, свідомості він не втрачав, про що сам підтвердив у судовому засіданні;
- ОСОБА_10 зарядив рушницю у будинку двома патронами, а ще два патрони взяв із собою, що свідчить про те, що він готувався здійснити не менше чотирьох пострілів саме на ураження потерпілих, а більше пострілів не здійснив лише через те, що не встиг перезарядити рушницю, оскільки ОСОБА_14 забрав її у нього та викинув у кущі на вулиці;
- якщо обвинувачений дійсно боявся потерпілих та бажав припинити їхні дії, про що неодноразово зазначав у судовому засіданні, то він мав можливість здійснити постріли з вікна будинку або з ґанку, а не йти для цього безпосередньо до місця конфлікту повз нападників і наражати себе на небезпеку.
- із зарядженою рушницею ОСОБА_10 вийшов з будинку, пройшов мимо ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , підійшов до них впритул спереду і здійснив постріли, перебуваючи обличчям до ґанку будинку і обличчям до хлопців, попереджувальних пострілів при цьому не зробив, хоча мав на це час, будь-яких словесних попереджень, що буде стріляти, теж не висловив, одразу здійснив постріли в життєво важливі органи потерпілих ( ОСОБА_6 – в обличчя, ОСОБА_15 – в ліву частину грудної клітки), від яких останні померли на місці події, хоча для того, щоб зупинити ОСОБА_6 і ОСОБА_16 , він міг здійснити постріли по тих частинах їхнього тіла, пошкодження яких не загрожували б життю останніх, але могли б зупинити їхні дії;
- у момент здійснення пострілів ОСОБА_10 у ОСОБА_17 і ОСОБА_15 жодних предметів у руках не було, нападу на ОСОБА_10 , ОСОБА_13 з їхнього боку теж не було;
- ОСОБА_12 змушений був захищатись від ОСОБА_10 , оскільки той здійснив постріли в ОСОБА_6 і ОСОБА_15 та тримав у руках рушницю, а тому була загроза і життю ОСОБА_12 ;
- небезпека для життя ОСОБА_10 , яка, з його слів, мала місце, припинилась для нього з того моменту, коли він відібрав у ОСОБА_12 ніж, тому в ОСОБА_10 не було необхідності завдавати удару ножем ОСОБА_12 у життєво важливий орган з метою самозахисту;
- ОСОБА_10 припинив свої дії лише тоді, коли ОСОБА_6 , ОСОБА_15 і ОСОБА_12 вже отримали поранення, а ОСОБА_18 втік з подвір`я.
Умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, а також причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їхні стосунки.
На підставі об`єктивного з`ясування вищевказаних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду і оціненими у їх взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 , ОСОБА_15 і ОСОБА_12 не становили реальної загрози для ОСОБА_10 та його сина ОСОБА_13 і за встановлених обставин підстав для необхідності відвернення посягання саме таким способом у обвинуваченого не виникало. При цьому характер та локалізація завданих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 у ділянку голови, ОСОБА_15 і ОСОБА_12 – в ліву частину грудної клітки переконливо свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_10 усвідомлював можливість настання негативних наслідків від своїх дій, бажав їх настання, тобто його умисел був єдиним і спрямованим на позбавлення життя ОСОБА_6 , ОСОБА_16 і ОСОБА_12 , оскільки всі троє позбавлені життя без розриву в часі. Визначальним у поведінці ОСОБА_10 було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілим, розправитися з ними. Такі дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, оскільки мають протиправний характер.
Ураховуючи, що вказані події були обумовлені попереднім конфліктом між ОСОБА_12 і ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та фактично стали їх продовженням, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для висновку щодо необхідності застосування у цьому конкретному випадку положень ч. 5 ст. 36 КК.
Також суд першої інстанції звернув увагу і на ставлення до наслідків вчиненого самим обвинуваченим, який після здійснення своїх дій не вжив заходів щодо виклику карети швидкої допомоги та поліції, не дочекався на місці події приїзду поліції, а навпаки випив ще горілки, взяв велику суму грошей, документи та намагався втекти з місця події спільно з ОСОБА_13 і був затриманий вже в м. Ворожбі Білопільського району під час вживання пива в магазині «Калинка».
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження щодо ОСОБА_10 , належним чином перевірив й спростував доводи, наведені захисником в апеляційній скарзі, які за своїм змістом аналогічні доводам у його касаційній скарзі, докладно навівши в ухвалі мотиви свого рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 у будинок не проникали та будь-якої зброї при собі не мали. Стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 з боку вказаних осіб не було насильницьких дій, а тому на цих підставах в обвинуваченого не виникало стану необхідної оборони. Суд апеляційної інстанції визнав неспроможною і позицію захисту щодо стану необхідної оборони у зв`язку з насильницькими діями ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 щодо ОСОБА_13 , враховуючи встановлені обставини, а також те, що у ході конфлікту між ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 ОСОБА_14 , з одного боку, та ОСОБА_13 , з іншого боку, останньому було завдано ударів в обличчя та тулуб, від яких той впав на землю, і після того, як ОСОБА_13 перебував на землі, його ніхто не бив. Усі тілесні ушкодження ОСОБА_13 , враховуючи й отримані того ж дня до події в ході бійки з ОСОБА_12 , належали до категорії легких без короткочасного розладу здоров`я.
Зважаючи на вищевказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 щодо ОСОБА_13 не були такими, які б у розумінні ст. 36 КК вимагали з боку ОСОБА_10 застосування вогнепальної зброї та позбавлення життя вказаних осіб з метою припинення їх посягання на самого ОСОБА_10 та його сина.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що незаконні дії ОСОБА_6 та ОСОБА_15 стосовно ОСОБА_13 були припинені до того, як ОСОБА_10 взяв рушницю, зарядив її набоями, підготував два запасних набої, вийшов до ОСОБА_6 та ОСОБА_15 та здійснив постріли в їхні життєво важливі органи. Дії ОСОБА_10 , спрямовані на підготовку до використання зброї, та локалізація завданих потерпілим вогнепальних ушкоджень виключають наявність стану необхідної оборони в його діях та свідчать про прямий умисел ОСОБА_10 на позбавлення життя ОСОБА_6 та ОСОБА_15 .
Суд апеляційної інстанції не погодився і з мотивами позиції захисту щодо наявності необхідної оборони у діях ОСОБА_10 від незаконного посягання ОСОБА_12 , оскільки в момент, коли ОСОБА_10 відібрав ніж у ОСОБА_12 , для ОСОБА_10 припинилась небезпека для його життя, проте він цілеспрямовано завдав удару ножем у ліву ділянку грудей ОСОБА_12 , де розташоване серце. При цьому обвинувачений не міг не передбачити, що в результаті цього удару останньому будуть завдані такі тілесні ушкодження, що потягнуть за собою настання його смерті, що свідчить про те, що ОСОБА_10 бажав настання смерті потерпілого, що вказує на наявність у ОСОБА_10 прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_12 .
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_10 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано правильно.
Посилання у скарзі захисника на іншу судову практику касаційного суду, зокрема на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 342/538/14-к (провадження №51-646 км 18) є необґрунтованим, оскільки у цьому випадку мало місце застосування правових норм за інших фактичних обставин.
Даних, які би свідчили, що суд неправильно застосував кримінальний закон або допустив такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.
Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд