ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в кримінальному провадженні № 12016090000000179 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.За цим же вироком стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Як установив суд, ОСОБА_6 16 вересня 2016 року о 19:57,керуючи не зареєстрованим у встановленому порядку автомобілем марки «Nissan Almera» із несправною гальмівною системою, що виразилось у демонтажі гальмівних накладок гальмівних механізмів задніх коліс, на яких, крім цього, були встановлені шини різних моделей із різними малюнками протектора, що забороняє експлуатацію такого транспортного засобу відповідно до п. 31.4 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії і практичних навиків у керуванні ними, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп`яніння, що суперечить вимогам пп. «а» 2.9 ПДР і значно знижує реакцію та унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, рухаючись автодорогою сполученням Татарів–Кам`янець-Подільський у напрямку с. Татарів, в с. Уторопи Косівського району Івано-Франківської області, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити зустрічний транспортний засіб, що рухався прямолінійно, перед поворотомліворуч на вул. Колгоспну, проявив неуважність, змінюючи напрямок руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожньої обстановки і станутранспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, всупереч вимогам пунктів10.4, 16.13 ПДР не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу, розпочав маневр повороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із мотоциклом марки «Fada» під керуванням водія ОСОБА_8 .
Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла марки «Fadа» ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду постановою від 05 грудня 2019 року касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнив частково, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За вироком Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу потерпілих задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, згідно з яким ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. За цим же вироком стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, в розмірі 3800 грн. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості,просить вирок змінити, пом`якшити призначене йому покарання та відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої. На обґрунтування своєї позиції вказує про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не визнав пом`якшуючими покарання обставинами щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину. Зазначає, що апеляційний суд всупереч ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України(далі – КПК) вийшов за межі обвинувачення, оскільки у вироку вказав про фактичне залишення ним місця ДТП. Крім того, стверджує про на неправильне вирішення цивільного позову потерпілої.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_7 просить судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 просив задовольнити його касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікаціїйого дій за ч.2ст. 286 КК у касаційному порядку не оспорено.
За частиною 2ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючивирок, апеляційний суд цих вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Доводи в касаційній скарзі засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості не ґрунтуються на вимогах закону і є безпідставними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності й індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.
Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_6 , не в повній мірі звернув увагу на точні положення закону, згідно з якими під час вирішення зазначених питань має належним чином досліджувати й оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.
Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання,обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання, дослідив і врахував дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, утримує двох неповнолітніх дітей та батьків пенсійного віку, задовільно характеризується за місцем проживання, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував шкоду потерпілим. Взяв до уваги суд і обставини, які пом`якшують покарання, – наявність ІІІ групи інвалідності, добровільне часткове відшкодування шкоди, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також обставину, яка обтяжує покарання, – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Крім того, суд зважив на те, що потерпілий ОСОБА_9 під час керування мопедом перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Водночас апеляційний суд правильно зазначив, що районним судом не повною мірою враховані конкретні обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом із несправною гальмівною системою, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушив вісім правил дорожнього руху, що призвело до смерті потерпілого ОСОБА_9 .
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що у цьому кримінальному провадженні хоча і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання засудженого, його щире каяття, проте така обставина має формальний характер.
Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження. Однак такі дані відсутні, натомість за матеріалами кримінального провадження засуджений одразу після вчиненої ДТП перемістив свій транспортний засіб, що фактично є залишенням місця дорожньо-транспортної пригоди, допомоги одразу потерпілому не надав, заподіяну потерпілій моральну шкоду відшкодував лише частково.
При цьому апеляційний суд послався і на невмотивованість рішення суду першої інстанції щодо визнання пом`якшуючою обставиною активного сприяння розкриттю злочину.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Як видно з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_6 після вчинення злочину перемістив свій транспортний засіб, тобто вчинив дії, спрямовані на приховування слідів злочину. Така його поведінка не є проявом активного сприяння розкриттю злочину, адже жодним чином не була направлена на активну та ініціативну допомогу слідству.
З урахуванням усіх встановлених обставин, ступеня тяжкості вчиненого злочину, а також даних про особу винного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5років без позбавлення права керуватитранспортними засобами.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного суду і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде «особистим надмірним тягарем для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи та не вбачає підстав для його пом`якшення, як про це ставить питання засуджений.
На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання за ч. 2 ст. 286 КК є законним, узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК, принципом індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого, Суд не вбачає.
На переконання колегії суддів відсутні підстави і для скасування або зміни судового рішення в частині вирішення цивільного позовущодо відшкодування завданої злочином моральної шкоди потерпілій.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК, і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.
Положенням ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексуУкраїни особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Як убачається з матеріалів провадження, потерпіла ОСОБА_7 заявила цивільний позов до засудженого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 грн.
Матеріалами провадження встановлено, що ця особа проживала однією сім`єю зі своїми батьками ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та братом ОСОБА_9 . Оскільки внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 моральну шкоду заподіяно ОСОБА_7 , тому її обґрунтовано визнано потерпілою у кримінальному провадженні.
Вирішуючи питання про розгляд цивільного позову потерпілої про відшкодування моральної шкоди і задовольняючи його частково, місцевий суд врахував понесені нею моральні страждання від даного кримінального правопорушення, а також наслідки такого правопорушення, що призвело до смерті потерпілого.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши у межах своїх повноважень апеляційну скаргу потерпілих, погодився із рішенням місцевого суду щодо розміру моральної шкоди.Крім того, доводи потерпілих стосовно неправильного вирішення цивільного позову в частині моральної шкоди були предметом перегляду суду касаційної інстанції та визнані безпідставними.
Обґрунтованих підстав для зміни чи скасування розміру цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди засудженим у касаційній скарзі не наведено.
Не заслуговують на увагу і твердження засудженогопро те, що суд апеляційної інстанціїпід час розгляду справи вийшов за межі пред`явленого йому обвинувачення.
За змістом ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Саме частина обвинувального акта, де викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення і встановлює межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто цімежі визначаються з урахуванням висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Так, викладене у мотивувальній частині вироку та визнане судом доведеним формулювання обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК містить усі ознаки складу злочину, зазначені у диспозиції вказаної норми. Порушень вимог ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду не встановлено.
Зокрема, як убачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачуєтьсяу тому, що він 16 вересня 2016 року о 19:57, керуючи не зареєстрованим у встановленому порядку автомобілем марки «Nissan Almera» із несправною гальмівною системою, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії і практичних навиків у керуванні ними, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп`яніння, допустив зіткнення із мотоциклом марки «Fada» під керуванням водія ОСОБА_8 , в результаті чого потерпілий помер, що і встановлено судом у вироку.
Вживання судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині вироку словосполучення «перемістив свій транспортний засіб» не може бути розцінено як вихід за межі висунутого обвинувачення, оскільки це не впливає на правову кваліфікацію дій засудженого та не змінює змісту встановлених судом обставин.
Вирок апеляційного суду ухвалений із додержанням вимог статей 370, 420 КПК, є належно обґрунтованим та вмотивованим.
Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційнускаргу засудженого слід залишити без задоволення, а судове рішення – без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд