ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: останній раз за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2018 року за частиною 4 статті 296, частиною 1 статті 187, частиною 2 статті 187, статті 70 Кримінального кодексу України (далі – КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що є його власністю. На підставі частини 4 статті 70 КК за сукупністю злочинів, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2018 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Так, згідно з вироком місцевого суду 31 липня 2017 року приблизно о 17 годині 20 хвилин ОСОБА_7 увійшов до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 і належить ФОП ОСОБА_8 , і, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, погрожуючи касиру ОСОБА_9 предметом, схожим на пістолет, змусив останнього передати грошові кошти, які знаходилися у касовому апараті магазину. Заволодівши грошовими коштами у сумі 1 380 грн ОСОБА_7 покинув приміщення магазину, таким чином завдавши ФОП ОСОБА_8 майнову шкоду на вказану суму.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року вирок Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року щодо ОСОБА_10 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі вимагає скасувати вирок Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судами першої та апеляційної інстанцій.
В обґрунтування зазначеної позиції адвокат посилається на роз`яснення, надані судам Пленумом Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к. Так, захисник зауважує, що судом було з`ясовано обставини кримінального правопорушення, інкримінованого засудженому ОСОБА_7 , проте, належної оцінки дослідженим доказам не було надано, що призвело до невірної кваліфікації дій засудженого. На думку адвоката, злочин, подія вчинення якого не оспорювалась самим засудженим, повинен бути кваліфікований за частиною 2 статті 187 КК, адже судом було встановлено, зокрема, що ОСОБА_7 безпосередньо до сховища не проникав, до касового апарату не наближався і коштів з нього сам не забирав.
Позиції інших учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник підтримала касаційну скаргу з підстав, зазначених в ній.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги. Вважає, що дії засудженого кваліфіковані вірно. Підстави для скасування або зміни судових рішень відсутні.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 413 КПК встановлено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника та прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що доводи щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, зазначені захисником у касаційній скарзі, убачаються необґрунтованими з наступних міркувань.
Так, захисник ОСОБА_6 стверджує, що неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність полягає у тому, що в діях її підзахисного відсутній склад злочину, передбачений частиною 3 статті 187 КК, а саме, відсутня така кваліфікуюча ознака, як проникнення у сховище, адже ОСОБА_7 , знаходячись у приміщенні магазину «Море пива», до сховища не проникав, до касового апарату не наближався і власноруч коштів з нього не брав. Зазначену позицію сторона захисту підтримувала й у судах першої та апеляційної інстанцій.
Подільський районний суд міста Києва у вироку від 05 лютого 2020 року доводи про невірну кваліфікацію діяння, інкримінованого ОСОБА_7 , відхилив, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №569/1111/16-к від 18 квітня 2018 року, відповідно до якої «вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою, є режим доступу до об`єкта (вільний/обмежений). Наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном. Інша кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо). Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище».
За наведених аргументів судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 шляхом вчинення розбою заволодів майном, яке перебувало в касовому апараті, тобто місці, доступ до якого було обмежено, а тому кваліфікація його дій за частиною 3 статті 187 КК є правильною, оскільки його злочинні дії були поєднані з проникненням у сховище.
Київським апеляційним судом в ухвалі від 04 червня 2020 року, також з посиланням на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №569/1111/16-к від 18 квітня 2018 року, зазначено, що судом першої інстанції було встановлено. що ОСОБА_7 , хоча й не заходив за прилавок, де перебував касовий апарат, безпосередньо сам не забирав з нього грошові кошти, проте вчинив цілеспрямовані дії у виді погрози застосування насильства небезпечного для життя і здоров`я ОСОБА_9 , що зазнав нападу, які вважав в даному конкретному випадку достатніми для досягнення своєї злочинної мети, а саме шляхом спонукання потерпілого передати йому грошові кошти, які зберігались в місці з обмеженим доступом.
За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обстановка вчиненого злочину свідчить про наявність в діях ОСОБА_7 всіх ознак складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, в зв`язку з чим його дії у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникненням в сховище, суд кваліфікував правильно, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
На підставі викладеного, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 на вирок Подільського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року за доводами, зазначеними у ній.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд