ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді, на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12015090230000050 щодо
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Залуччя Івано-Франківської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у висунутому їй обвинуваченні за ч. 3 ст. 135 КК України та виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду – без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась в тому, що вона, будучи молодшою медичною сестрою Снятинського дитячого будинку-інтернату, завідомо залишила без допомоги свого підопічного ОСОБА_7 , який перебував у небезпечному для життя стані та позбавлений можливості вжити заходи до самозбереження внаслідок психічного захворювання, що спричинило смерть останнього, за таких обставин.
Так, 17 лютого 2015 року приблизно о 14:20 год. ОСОБА_6 у приміщенні будинку-інтернату здійснювала нагляд за закріпленою за нею групою вихованців, серед яких знаходився ОСОБА_7 . Будучи зобов`язаною піклуватися про останнього, ОСОБА_6 залишила його без нагляду, в результаті чого ОСОБА_7 самовільно покинув приміщення адміністративного корпусу та вибіг на територію закладу, підійшов до вогнища, на якому спалювали сміття, через що у нього загорівся одяг. Будучи позбавлений можливості вжиття заходів до самозбереження через глибоку розумову відсталість та у зв`язку із невчиненням ОСОБА_6 жодних заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя ОСОБА_7 , останній отримав тілесні ушкодження у вигляді термічних опіків 96% поверхні тіла, внаслідок чого настала його смерть.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що:
_ висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи;
- судове провадження в суді першої інстанції здійснювалося за відсутності потерпілого, якого не повідомлено про дату та час розгляду, думку потерпілих по справі не з`ясовано;
- клопотання потерпілого ОСОБА_8 про призначення йому захисника за рахунок держави залишилися поза увагою суду;
- суд оцінив докази вибірково, не взяв до уваги усіх доказів та не зазначив, чому відкидає одні й бере до уваги інші;
- суд апеляційної інстанції усупереч ст. 419 КПК України не дав вмотивованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції не підтримав скаргу, вважав її безпідставною та просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення – без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі прокурор по суті вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Проте, згідно зі ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК Україниобов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили наявність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого їй протиправного діяння.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 3 ст. 135 КК України як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок психічного захворювання, що спричинило смерть потерпілого.
З об`єктивної сторони даний злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги зазначеної особи. При цьому при залишенні без допомоги обов`язки щодо спасіння життя і здоров`я особи не виконуються в умовах безпосередньої загрози завдання шкоди цим правоохоронюваним цінностям. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективно могла бути така допомога.
З суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом, тобто, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов`язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.
В судовому засіданні були досліджені усі докази, які прокурор вважав за необхідне надати суду для доведеності винуватості ОСОБА_6 . При цьому суд вірно встановив, що виправдана ОСОБА_6 залишила підопічного ОСОБА_7 для того, щоб за розпорядженням лікаря та чергової медсестри супроводжувати іншого підопічного до поліклініки. При цьому ОСОБА_7 вона залишила під наглядом інших медсестер, у небезпечному для життя стані він не перебував і йому на той момент нічого не загрожувало. Внаслідок цього суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між діями обвинуваченої та настанням смерті потерпілого відсутній причинний зв`язок, оскільки вона не могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру, що є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК України. За таких обставин суд вірно виправдав ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Доводи прокурора про порушення прав потерпілих під час судового розгляду були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції та визнані безпідставними. З матеріалів провадження вбачається, що потерпілі мали свого представника, який брав участь у судовому засіданні при розгляді справи по суті. Мати померлого під час розгляду кримінального провадження перебувала за межами України, а батько ОСОБА_8 висловлював свою позицію в суді апеляційної інстанції з приводу апеляційної скарги.
Що стосується твердження про залишення поза увагою суду клопотання потерпілого ОСОБА_8 про призначення йому захисника за рахунок держави то слід зазначити наступне. Як вказано вище, під час розгляду кримінального провадження в суді інтереси потерпілих представляла адвокат ОСОБА_9 , яка брала участь у судових засіданнях. Крім того, слід зазначити, що категорії осіб, які мають право на надання безоплатної вторинної правової допомоги, визначені в ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02 червня 2011 року. Потерпілий ОСОБА_8 не довів, що він є суб`єктом такого права, а тому суд вірно залишив це клопотання без задоволення.
Порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження не встановлено.
Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, виклав детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.