ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030130000585 від 05 листопада 2019 рокуза обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Стрий Львівської області, жительки м. Львова, громадянки України, такої, що судимості не мала, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2019 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік, не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за кримінальне правопорушення, учинений за таких обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 23 травня 2019 року о 13:09 в с. Чаруків Луцького району, керуючи автомобілем марки "LEXUS ES 300H", д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись ним у напрямку м. Луцька по автодорозі Н-17 сполученням "Львів-Радехів-Горохів-Луцьк", яка має по одній смузі руху у кожному напрямку зі швидкістю 81,9 км/год, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, в порушення вимог пунктів 2.3 (б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (ділі - ПДР) проявила безпечність та неуважність, не правильно оцінила дорожню обстановку, перевищила дозволену у населеному пункті швидкість руху, при виявленні на проїзній частині велосипедиста ОСОБА_7 , який керуючи велосипедом та рухаючись по правому узбіччю у попутному напрямку, здійснював перетин автошляху справа наліво відносно руху автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на велосипедиста ОСОБА_7 та смерті останнього.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 03 червня 2020 року вказаний вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимоги про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
Прокурор стверджує про те, що апеляційним судом не наведено належних мотивів спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.
Прокурор вважає, що суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, характер суспільної небезпечності, обставини вчиненого кримінального правопорушення, наслідки допущених засудженою грубих порушень правил дорожнього руху та особу засудженої.
Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд не врахував того, що засуджена перевищила дозволену швидкість руху у населеному пункті, чим грубо порушила правила дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників, настання непоправних наслідків у виді смерті людини. Стверджується, що кримінальне правопорушення, передбачене статтею 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому прокурор вважає, що думка потерпілого в цьому питанні не є вирішальною. Зазначається також про те, що ухвала апеляційного суду не містить обґрунтувань висновків того, що наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, прокурор вказує на відсутність даних про необхідність переїзду засудженою між містами, у зв`язку з її роботою, відшкодування завданих збитків лише під час судового розгляду, висловлення щирого каяття лише для уникнення більш тяжкого покарання.
До того ж прокурор вважає, що призначене засудженій покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом не відповідає загальним засадам призначення покарання та не є достатнім та необхідним для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
У запереченнях захисник засудженої ОСОБА_6 просить залишити без зміни оскаржувану прокурором ухвалу апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу в частині не призначення додаткового покарання, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація її дій за частиною 2 статті 286 КК у касаційному порядку не оскаржуються.
Положеннями статті 50 КК регламентовано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до вимог статті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженій покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільняючи її від його відбування з випробуванням, враховував конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що даний злочин вчинено ОСОБА_6 з необережності, що його наслідком є смерть потерпілого, його поведінку до ДТП, зокрема, виїзд на дорогу з порушенням ПДР. Враховано, й інформацію про стан здоров`я засудженої, яка на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходилась і за допомогою до них не зверталась, її виключно позитивну характеристику по місцю проживання, інформацію про те, що вона працевлаштована, наявність на її утриманні малолітньої дитини, перебування станом на час ухвалення вироку на сьомому місяці вагітності. Також враховано і те, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше до адміністративної відповідальності, в тому числі, у сфері безпеки дорожнього руху взагалі не притягувалась, необхідність наявності права керування транспортними засобами, у зв`язку з її роботою, де потребуються постійні переїзди між містами, відвідування дитиною школи та позашкільних закладів, тривале перебування чоловіка закордоном на заробітках та неможливість здійснення ним таких перевезень її чи дитини, суттєві обмеження в отриманні доходу її сім`ю у випадку неможливості здійснення таких поїздок та відповідної підприємницької діяльності.
Враховано місцевим судом також і позицію самої потерпілої про відсутність претензій будь-якого характеру до засудженої, оскільки збитки їй в повній мірі відшкодовано та прохання призначити останній не суворе, мінімальне покарання, в тому числі, щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання із випробуванням та не позбавляючи її права керування транспортними засобами.
Також враховано пом`якшуючі покарання обставини, до яких віднесено щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування заданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання засудженій ОСОБА_6 , суд першої інстанції не вбачав.
Переглядаючи вказаний вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в частині призначеного покарання.
Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд виходив з того, що врахувавши всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилався прокурор у своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції частини 2 статті 286 КК, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів і не є надто м`яким.
Крім того, з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання засудженої, позитивних даних про її особу, стверджено про обґрунтованість висновку місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі статей 75, 76 КК та покладення на неї обов`язків в межах однорічного іспитового строку, що дозволить здійснювати контроль за її поведінкою зі сторони уповноваженого органу з питань пробації.
Вважалося, що позиція потерпілої у судових засіданнях не є обов`язковою для суду, натомість враховується у сукупності з обставинами, передбаченими статтею 65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Також апеляційний суд не вважав такими, що заслуговують на увагу твердження прокурора про необхідність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Вважалося обґрунтованим рішення місцевого суду про не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, вказавши у своєму вироку такі підстави, як притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності вперше, не притягнення її до адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху, необхідності права керування транспортними засобами, у зв`язку з її роботою, де потребуються постійні переїзди між містами, відвідування дитиною школи та позашкільних закладів, тривале перебування чоловіка закордоном на заробітках та неможливість здійснення ним таких перевезень її чи дитини, суттєві обмеження в отриманні доходу для утримання дітей та сім`ї у випадку неможливості здійснення таких поїздок та ведення підприємницької діяльності.
Апеляційний суд погодився з такими вмотивованими висновками місцевого суду і не вбачав достатніх підстав для застосування до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Призначене ОСОБА_6 покарання апеляційний суд вважав таким, що повністю відповідає вимогам статті 50, 65 КК, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчиненню нею нових злочинів, і не є надто м`яким, як про це зазначалося прокурором в апеляції.
На переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.
Колегія суддів звертає увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженувнести корективи в їїсоціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України») у своїх рішеннях вказувалося на необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Враховуючи вказані вимоги закону та наведені судами обставини, колегія суддів не може визнати касаційну скаргу прокурора обґрунтованою.
Апеляційний суд правильно оцінив ступінь тяжкості кримінального правопорушення, обставини провадження, дані про особу винної, дослідив та проаналізував враховані районним судом пом`якшуючі покарання обставини, тому доводи прокурора щодо неможливості виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів без реального відбування покарання колегія суддів вважає необґрунтованими.
Отже, колегія суддів не вбачає недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються звільнення від призначеного покарання з випробуванням і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Таким чином, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
На підставі наведеного, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд