ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270090000277 від 19 червня 2019 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Георгіївки Лутугинського району Луганської області, громадянина України, без реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого за ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України, за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката
ОСОБА_7 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від
30 січня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня
2020 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 січня 2020 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;
- за ст. 358 ч. 1 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 25 червня
2019 року та зараховано йому в строк покарання попереднє ув`язнення.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1 570 гривень 10 копійок процесуальних витрат за проведення судової технічної експертизи документів.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 не оскаржено, та інші касаційні скарги від якого, а також в його інтересах не подавалися.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 18 червня
2019 року приблизно о 23 годині 30 хвилин у стані алкогольного сп`яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , з метою викрадення чужого майна шляхом відкриття вхідних дверей проникли до приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де, застосовуючи до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 фізичне насильство, яке не було небезпечним для їх життя і здоров`я, відкрито викрали гроші в сумі 400 гривень, чим заподіяли потерпілим матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім того, у жовтні 2015 року ОСОБА_6 у приміщенні залізничного вокзалу м. Шостка Сумської області знайшов паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2000 року Глухівським МРВ УМВС України у Сумській області на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого за місцем свого проживання підробив зазначений офіційний документ шляхом переклеювання (заміни) на першій сторінці фотокартки бланку паспорту на свою власну.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишено без зміни, а апеляційну скаргу їх захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , призначити останньому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та на підставі ст. 70 ч. 1 КК остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 безпідставно врахував обставинами, які обтяжують покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку та особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Указує на відсутність доказів перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння, алкотест або медичні дослідження крові не проводились. Наполягає на тому, що в судовому засіданні ОСОБА_6 визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, однак суд першої інстанції не визнав щире каяття обставиною, яка пом`якшує покарання. Зазначає, що суд першої інстанції також в повній мірі не врахував, що ОСОБА_6 добровільно відшкодував заподіяну шкоду, до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також досудову доповідь органу пробації та позицію потерпілих щодо міри покарання. Вважає, що наявні підстави для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6 . Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив наведених порушень, не навів вичерпних мотивів визнання апеляційної скарги захисту необґрунтованою.
Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про його особу, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, у тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження (ст. 91 ч. 1 п. 4 КПК України).
Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.
Доводи касаційної скарги про щире каяття ОСОБА_6 є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
При призначенні покарання обставинами, які пом`якшують покарання, визнаються, у тому числі, з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (ст. 66 ч. 1 п. 1 КК України).
Щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним кримінального правопорушення, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
За змістом вироку ОСОБА_6 у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 ч. 1 КК України, визнав повністю, а за ст. 186 ч. 3 КК України не визнав, зазначивши, що до будинку
ОСОБА_9 він зайшов з ОСОБА_8 , щоб попросити води, заперечив застосування фізичного насильства до потерпілих.
Як убачається із журналу судового засідання від 07 жовтня 2019 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після оголошення обвинувального акту прокурором ОСОБА_6 , хоча і зазначив про повне визнання своєї вини, після цього, будучи допитаним судом, заперечив проникнення до будинку ОСОБА_9 саме з метою викрадення чужого майна та застосування фізичного насильства до потерпілих.
Доводи захисника про відсутність обставини, яка обтяжує покарання, – вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння також безпідставні з огляду на таке.
Згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 ч. 3 КК України, в стані алкогольного сп`яніння.
Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК України.
У ході проведення досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_6 повідомляв про перебування з ОСОБА_8 в стані алкогольного сп`яніння. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що перед проникненням до домогосподарства ОСОБА_9 ОСОБА_6 та ОСОБА_8 по дорозі вживали спиртні напої. Зазначені показання судом оцінені та визнані належними і допустимими доказами, у тому числі, на підтвердження перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння.
Згідно з матеріалами кримінального провадження потерпілий ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 та потерпіла ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 ч. 3 КК України, вчинено 18 червня 2019 року, тобто вік потерпілих складав понад 80 років і вони для ОСОБА_6 та ОСОБА_8 очевидно були особами похилого віку, що в свою чергу полегшило вчинення відкритого викрадення майна подружжя ОСОБА_13 , оскільки вони не могли протистояти та чинити будь-який опір. Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України (в редакції Закону на час вчинення кримінальних правопорушень та ухвалення вироку) є тяжким злочином та злочином невеликої тяжкості, дані про особу ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності не притягувався, не працює, не має постійного місця проживання, відповідно до статей 125, 126 Сімейного кодексу України не є батьком дітей, про яких повідомив суду, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, визнав вину лише за ст. 358 ч.1 КК України, а за ст. 186 ч. 3 КК України вини не визнав та не розкаявся у вчиненому, а також висновок органу пробації. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав добровільне відшкодування заподіяної шкоди, а обставинами, які обтяжують покарання, – вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку та вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання в межах санкцій ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України, мотивувавши таке рішення.
Підстави, встановлені ст. 69 КК України, для призначення ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціях ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України, відсутні, оскільки застосування зазначеної норми можливе за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи про суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_6 , а також свідчили б про можливість застосування положень ст. 69 КК України захисник у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд