ПОСТАНОВА
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Краматорська Донецької області, засудженого за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Оскаржені судові рішення
1. Краматорський міський суд Донецької області вироком від 16 березня 2020 року визнав доведеним, що 22 березня 2019 року приблизно о 18:00 у квартирі на АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою умисного заподіяння смерті завдав взутими ногами 3 удари в груди та 2 удари у живіт потерпілому ОСОБА_8 , внаслідок чого останній помер на місці події.
2. Суд засудив ОСОБА_5 як особу, яка раніше вчинила умисне вбивство, за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців, на підставі частини 1 статті 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуте покарання за вироком Краматорського міського суду Донецької області від 12 грудня 2007 року та призначив ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 10 місяців.
3. Донецький апеляційний суд 13 серпня 2020 року скасував цей вирок в частині призначеного покарання і ухвалив новий вирок, яким за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК, призначив покарання у виді довічного позбавлення волі, а за сукупністю вироків –остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
5. Суть доводів скарги зводиться до того, що судами не доведено наявності в нього умислу на вбивство, а тому скоєний ним злочин слід кваліфікувати за частиною 2 статті 121 КК.
6. Також засуджений стверджує, що суд першої інстанції не роз`яснив йому право на розгляд справи судом присяжних.
7. На думку засудженого, апеляційний суд не розглянув належним чином усіх доводів його апеляційної скарги і ухвалив рішення, яке не відповідає положенням статті 419 КПК. Крім того, цей суд без достатніх підстав не визнав пом`якшуючою покарання обставиною його щире каяття і призначив покарання, яке є явно несправедливим через суворість.
8. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
9. У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали скаргу.
10. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого та просив залишити судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
12. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів – їх достатності для висновків суду.
13. Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», основним критерієм для відмежування складів злочинів, передбачених статтею 115 та частиною 2 статті 121 КК, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень і причин припинення посягання.
14. Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, який визначає його кваліфікацію за кримінальним законом.
15. У цій справі сторона захисту, не заперечуючи фактичних обставин справи та причетності засудженого до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, послідовно стверджувала, що в засудженого не було умислу на вбивство потерпілого.
16. Захист посилався на те, що конфлікт з потерпілим виник раптово через матір засудженого, яка, на думку останнього, під впливом потерпілого зловживала алкогольними напоями, раніше між засудженим і потерпілим неприязних стосунків не було, тому в нього був відсутній мотив вбивати потерпілого. Також захист зазначав, що коли засуджений залишав приміщення після побиття потерпілого, той був живий.
17. Таким чином, розбіжності між позиціями сторін обвинувачення і захисту стосувалися лише спрямованості умислу засудженого. Отже, сторона обвинувачення мала довести поза розумним сумнівом цей елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, який визначає кваліфікацію за статтею 115 КК, і надати докази, які спростовували б версію сторони захисту про відсутність умислу на вбивство.
18. Як видно з вироку, суд першої інстанції, пославшись лише на повне визнання вини засудженим, визнав доведеним, що останній діяв з умислом на позбавлення життя потерпілого, однак у мотивувальній частині не навів жодного доводу, чому він вважає спростованою версію сторони захисту.
19. Апеляційний суд послався на те, що для встановлення у засудженого умислу на вбивство слід врахувати спосіб, кількість і локалізацію тілесних ушкоджень, місце вчинення злочину, а також поведінку засудженого до та після події, зокрема невжиття заходів для порятунку травмованого.
20. У той же час апеляційний суд не обґрунтував належним чином, що встановлені судами обставини у сукупності доводять наявність умислу на вбивство і спростовують твердження засудженого про відсутність такого умислу. Щодо поведінки, яка передувала події, то обставини свідчать про те, що засуджений і потерпілий до події майже не спілкувалися і жодних конфліктів у них не виникало, і обвинувачення не надало доказів того, що в засудженого були причини бажати смерті потерпілому. Суд також встановив, що засуджений завдав хаотично 5 ударів ногами в різні ділянки тулуба потерпілого, і такий спосіб насильства і локалізація тілесних ушкоджень не свідчить беззаперечно про намагання спричинити смерть. Також немає доказів того, що засуджений використав або намагався використати будь-які предмети, які з більшою вірогідністю могли б спричинити смертельні ушкодження у випадку бажання заподіяти смерть, хоча на місці події знаходилося багато таких предметів. Маючи можливість довести умисел на вбивство до кінця, він припинив свої дії та залишив місце злочину, не намагаючись приховати сліди свого перебування. Свідчення засудженого про те, що потерпілий був живим, коли він виходив з квартири, не суперечать висновкам двох судово-медичних експертиз, відповідно до яких після припинення завдання ударів смерть потерпілого могла наступити в проміжок часу від кількох хвилин до кількох десятків хвилин.
21. Такі обставини, встановлені в судовому засіданні, не свідчать поза розумним сумнівом про спрямованість його умислу саме на позбавлення життя потерпілого.
22. Разом із тим висновки судів попередніх інстанцій про те, що дії засудженого перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, не оспорюються. Суд вважає, що засуджений, завдаючи сильних ударів по тулубу, передбачав або свідомо допускав, що може заподіяти тяжких тілесних ушкоджень, що відповідає диспозиції частини 2 статті 121 КК.
23. Виходячи з наведеного, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію діяння засудженого з пункту 13 частини 2 статті 115 КК на частину 2 статті 121 КК та призначити покарання в межах санкції цього закону.
24. Крім того, суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного покарання, не визнав пом`якшуючою обставиною щире каяття засудженого. На обґрунтування свого рішення цей суд зазначив: «якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім».
25. Суд зазначає, що позиція сторони захисту не може враховуватися при оцінці наявності чи відсутності обтяжуючих чи пом`якшуючих обставин, оскільки це означало б, що особа може зазнати несприятливих наслідків від здійснення під час провадження своїх процесуальних прав.
26. Більше того, у цій справі, як видно з її матеріалів, засуджений повністю визнавав фактичні обставини події, не заперечував своєї причетності до побиття потерпілого, давав правдиві показання та висловлював жаль з приводу скоєного. За таких обставин саме собою заперечення особою правильності правової кваліфікації діяння не свідчить про відсутність щирого каяття.
27. Водночас Суд відхиляє як необґрунтований довід сторони захисту про те, що засудженому не було роз`яснене право на розгляд справи судом присяжних. У відповідному протоколі від 26 квітня 2019 року (т. 1, а.к.п. 10) засуджений підписав клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції колегіально судом у складі професійних суддів. Як свідчить звукозапис підготовчого судового засідання від 16 травня 2019 року, засуджений повідомив суду, що права йому зрозумілі та підтвердив своє бажання розглядати справу без присяжних.
28. Таким чином, оскаржені вироки підлягають зміні на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, а касаційна скарга засудженого – частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд