ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Кути Косівського району Івано-Франківської області та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого верстатником ПрАТ «Вижницький ДОК», раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_6 процесуальні витрати на залучення експертів, вирішена доля речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 21 вересня 2018 року, біля 22.10 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21144», з реєстраційним номером НОМЕР_1 , під час руху автодорогою Т-2601 сполученням «Чернівці - Вашківці - Вижниця – Путила - КПП Руська, з проїздом до КПП Шепіт», в межах населеного пункту с. Сергії Путильського району Чернівецької області, порушив вимоги п.п.1.5, 2.3 (б), 2.9 (а) 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху, які вимагають від водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не врахував дорожньої обстановки, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, безпідставно змінив напрямок руху вправо, в результаті чого допустив виїзд керованого ним транспортного засобу за межі проїзної частини дороги на узбіччя, де скоїв наїзд на дерево. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля марки «ВА3 21144» ОСОБА_7 померла на місці події.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 задоволено частково.
Вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінено в частині призначення покарання. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання, призначеного за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з випробуванням та іспитовим строком - 2 роки. На підставі ст. 76 КК на засудженого ОСОБА_6 покладено обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу із питань пробації; повідомляти уповноважений орган із питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом із питань пробації. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свій висновок про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного основного покарання, чим істотно порушив вимоги ст. ст. 370, 419 КПК.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого ОСОБА_9 – ОСОБА_8 просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без зміни.
Крім того, подав заперечення і законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 – ОСОБА_11 , яка просила залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни, посилаючись на те, що засуджений відшкодував шкоду, вибачився, щиро розкаявся, постійно допомагає чотирьом дітям потерпілої, купив їм квартиру.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом із тим, доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, а саме безпідставне звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину через м`якість є необґрунтованими.
Так, відповідно до положень ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, при призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції урахував, що ОСОБА_6 раніше не судимий, вчинив необережний тяжкий злочин, вину у вчиненні злочину визнав частково, за місцем проживання характеризується позитивно, не одружений, неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 суд визнав щире каяття у вчиненні злочину, яке полягає у відвертому осуді обвинуваченим своєї протиправної поведінки та готовності нести відповідальність за вчинене, добровільне відшкодування завданого збитку. Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_6 суд визнав вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
З урахуванням наведених обставин, думки потерпілих, які матеріальних та моральних претензій не мають, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК. При цьому, суд зазначив, що підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК не встановлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням, захисник засудженого ОСОБА_9 – ОСОБА_8 оскаржив його до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого через суворість, просив вирок суду першої інстанції змінити, на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання з встановленням іспитового строку.
Суд апеляційної інстанції належним чином перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, задовольнив її частково та прийшов до правильного висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК з чим погоджується і касаційний суд.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З системного аналізу кримінального закону слідує, що для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.
Вирішуючи питання про можливість звільнення засудженого ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням, суд апеляційної інстанції керувався обставинами, які враховувалися і судом першої інстанції при призначенні останньому покарання у виді позбавлення волі, при цьому апеляційний суд обґрунтовано змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання, застосувавши інститут звільнення від відбування покарання, мотивувавши своє рішення тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував деякі з цих обставин.
Так, під час апеляційного розгляду апеляційний суд врахував, що злочин, вчинений ОСОБА_12 хоча і є тяжким, втім вчинений з необережності, засуджений в суді апеляційної інстанції щиро розкаявся, має позитивні характеристики з місця роботи, які свідчать про те, що він зарекомендував себе лише із позитивної сторони, як дисциплінований, сумлінний працівник, в колективі користується заслуженим авторитетом, має стійкі соціальні зв`язки. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`їОСОБА_9 , він є єдиним годувальником та проживає з хворою матір`ю, 1948 року народження, яка перенесла декілька інсультів, гіпертонічний криз та якій потрібний постійний сторонній догляд, що підтверджується відповідними документами.
Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції лише формально вказав, однак фактично не врахував стан здоров`я самого ОСОБА_9 , який внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, знаходився на стаціонарному лікуванні. Окрім того, має ряд інших захворювань, про що свідчать медичні документи.
Врахував апеляційний суд і думку законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_11 , яка підтвердила, що її донька та засуджений перебували у фактичних шлюбних відносинах, мали намір створити сім`ю, протягом усього тривалого періоду, який сплинув із моменту ДТП (з вересня 2018 року до жовтня 2019 року) ОСОБА_13 постійно надавав і надає матеріальну та іншу допомогу дітям потерпілої, які знаходяться під її опікою, а також придбав їм квартиру. Ці обставини підтверджуються договором купівлі продажу від 01.07.2019 року, копія якого наявна у матеріалах провадження.
Крім того, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги прохання законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_11 не позбавляти засудженого волі, оскільки це буде мати негативні наслідки для неповнолітніх дітей потерпілої, яким він постійно надає матеріальну допомогу.
На думку апеляційного суду, така посткримінальна поведінка свідчить про щирість каяття засудженого, усвідомлення наслідків вчиненого та готовність добровільно нести відповідальність за скоєне і без застосування до нього більш суворих заходів кримінальної репресії, з чим погоджується і касаційний суд.
Крім того, аналогічні за змістом доводи навела законний представник неповнолітніх потерпілих ОСОБА_11 і у своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора, що надійшли до касаційного суду, що свідчить про те, що і після винесення рішення апеляційним судом ОСОБА_13 надалі допомагає дітям потерпілої, які є круглими сиротами.
Наведене також підтверджується долученою до заперечень довідкою органу місцевого самоврядування, Вижницької міської ради Чернівецької області, зі змісту якою випливає, що ОСОБА_13 постійно надає матеріальну допомогу чотирьом дітям потерпілої.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на пріоритеті захисту прав та свобод дитини, забезпечення належного захисту прав, свобод і законних інтересів дітей, відновлювальний підхід у здійсненні правосуддя за участю дітей, впровадження найкращих практик та методів захисту прав і свобод дітей.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці мають забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, повинні гарантувати ефективну реалізацію прав дітей на якнайкраще забезпечення їхніх інтересів у якості головного міркування у всіх справах, що стосуються дітей або мають вплив на дітей.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, про необхідність звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного йому судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі, оскільки таке звільнення буде сприяти реалізації найкращих інтересів дітей, а комплексна оцінка впливу такого рішення на долю дітей у даному кримінальному провадженні в сукупності з іншими обставинами цієї конкретної справи, дає можливість колегії суддів прийти до висновку, що незастосування інституту звільнення від відбування покарання до ОСОБА_9 поставить дітей у більш вразливе становище.
Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні апеляційного суду, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що це рішення було постановлено з істотним порушеннями норм кримінального процесуального права, які можуть поставити під сумнів його законність та обґрунтованість або із неправильним застосуванням кримінального закону.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.
Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів