ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 в строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення період з 03 лютого 2018 року по 04 листопада 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідноз вироком суду, ОСОБА_7 тому, що він, 03 лютого 2018 року, в період часу з 14.00 год до 15.17 год, перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_9 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, почав її душити до настання механічної асфікції внаслідок удавлення руками, від якої вона померла,, чим протиправно заподіяв їй смерть.
Ухвалою від 27 лютого 2020 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 , а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. На обґрунтування своїх вимог вказує на порушення вимог статей 91, 337 КПК, оскільки суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення та самостійно встановив мотив і спосіб вчинення злочину. Зазначає про застосування до ОСОБА_7 фізичного насилля під час досудового розслідування і порушення його прав, передбачених статтями 42, 213 КПК. Стверджує, що апеляційний суд, усупереч вимогам статті 404 КПК, не здійснив повторної перевірки доказів обвинувачення щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 та безпідставно відмовив в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту без наведення мотивів прийнятого рішення.
Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі з доповненням просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій в основу обвинувачення покладені недопустимі докази отримані внаслідок катування, жорсткого поводження та порушення його права на захист. Вказує на те, що суд вийшов за межі висунутого йому обвинувачення та самостійно встановив наявність умислу на вбивство потерпілої та способу вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Вважає, що під час апеляційного розгляду не перевірено всіх доводів сторони захисту, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки не містить мотивів та підстав відмови у задоволенні апеляційних скарг.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги і просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 .
У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційні скарги в частині доводів щодо відсутності результатів належної перевірки застосування до ОСОБА_7 незаконних методів ведення досудового розслідування та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.
Відповідно до приписів ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з приписами ст. 419 КПКв ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 , зокрема, вказували на порушення вимог кримінального процесуального закону, що полягало у невідповідності змісту висунутого органом досудового розслідування обвинувачення, формулюванню обвинувачення визнаного судом доведеним.
Так, згідно ст. 337 КПКсудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 згідно обвинувального акту висунуто обвинувачення у тому, що він 03 лютого 2018 року в період часу з 14.00 год до 15.17 год, в м. Києві на ґрунті особистих неприязних відносин, під час конфлікту з ОСОБА_9 , обмотав навколо шиї останньої належну їй хустинку та почав душити, внаслідок чого настала смерть потерпілої.
На відміну від цього, у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначено, що ОСОБА_7 , діючи з умислом направленим на заподіяння смерті ОСОБА_9 , став душити останню руками до настання механічної асфіксії, від якої вона померла.
Апеляційний суд, у порушення ст. 419 КПК, належним чином не перевірив доводів засудженого та його захисника, що формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним і встановлене самим судом, не відповідає обвинуваченню, яке викладене органом досудового розслідування в обвинувальному акті, ні за мотивом, ні за способом вчинення злочину.
Крім того, суд апеляційної інстанції при перевірці апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 , в порушення вимог кримінального процесуального закону, поза увагою залишив доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів ведення досудового розслідування, без проведення належної перевірки таких доводів шляхом ініціювання здійснення офіційного розслідування уповноваженим органом.
Так, виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було дотримано судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Однак, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_7 та його захисника, формально зазначив у своєму рішенні, що суд першої інстанції правильно спростував доводи засудженого про застосування недозволених методів досудового розслідування, оскільки показання надані ОСОБА_7 під тиском, в яких він визнає себе винним у вбивстві, судом першої інстанції не досліджувалися і при прийнятті рішення до уваги не приймалися.
Разом з тим, слід звернути увагу, що в апеляційній скарзі засудженого йшлося про застосування до нього фізичного насилля під час досудового розслідування, щодо якого він звертався з заявою до уповноваженого органу для проведення офіційного розслідування, результатів проведення якого ОСОБА_7 так і не отримав. При цьому, ОСОБА_7 просив апеляційний суд вжити заходів щодо проведення перевірки застосування до нього незаконних дій працівниками правоохоронних органів, які на досудовому слідстві змусили його зізнатися у вчиненні вбивства шляхом його побиття та катування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого ОСОБА_7 про застосування щодо нього незаконних методів ведення досудового розслідування та за відсутності проведення належної перевірки таких доводів, шляхом ініціювання офіційного розслідування, необґрунтовано зазначив про їх безпідставність.
Крім того, у порушення ст. 419 КПК, апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту в частині доведеності його винуватості належними та допустимими доказами в контексті дотримання права на захист засудженого ОСОБА_7 , а саме обов`язкової участі захисника під час проведення з ним слідчих дій.
Отже, проаналізувавши вищенаведене, вивчивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , чим порушив гарантоване право на об`єктивний, неупереджений розгляд справи в апеляційному суді.
Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону на підставі ч. 1 ст. 412 КПК слід визнати істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості висунутого обвинувачення, а також з метою забезпечення судового розгляду, колегія суддів вважає за необхідне обрати запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою до вирішення цього питання судом першої інстанції, але не більше ніж на 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд