ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12075250230001376, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лозоватка Шполянського району Черкаської області та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 8 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 28 673,69 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1200 грн на відшкодування витрат на правову допомогу адвоката.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 470 967 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 2000 грн на відшкодування витрат за проведення експертизи.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що 10 червня 2017 року приблизно о 22:50 він, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області у напрямку міста Сміла Черкаської області, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому у момент виникнення перешкоди для його руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, у вигляді причепа «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що буксирувався трактором «Class Arion 640С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 , що рухався попереду по смузі його руху у попутному напрямку, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого, навпроти будинку АДРЕСА_2 , скоїв наїзд на задню частину вказаного причепа.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 05-6-02/185 від 14 грудня 2017 року, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Смілянській міській лікарні.
Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_7 , а саме вимог пп. 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, знаходяться у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_11 .
Черкаський апеляційний судвироком від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу прокурора та захисника ОСОБА_6 задовольнив частково.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 8 липня 2020 рокущодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_9 скасував.
ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнив від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав на нього відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
У частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 призначив новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду змінити та звільнити ОСОБА_7 від основного та додаткового покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та залишити без розгляду цивільний позов ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Зазначає, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню та порушено норми процесуального права під час вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 . Вважає, що на його підзахисного поширюються вимоги п. «є» ст. 1 вказаного Закону, оскільки ОСОБА_7 має матір, яка на час вчинення злочину досягла 70-річного віку та сестру, яка має третю групу інвалідності та є непрацездатною відповідно до довідки до акта огляду МСЕК, що відповідає вимогам ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що апеляційний суд помилково у мотивувальній частині свого рішення послався на роз`яснення Міністерства юстиції України, як на підставу незастосування до ОСОБА_7 амністії, оскільки дане роз`яснення носить рекомендаційний характер, а Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, а прокурор вважав її необґрунтованою і просив залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Так, у скарзі захисника ставиться питання про перевірку рішення апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 , яким вирок місцевого суду в цій частині скасовано і призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим законом.
Як убачається із наявних матеріалів провадження, вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, отже, рішення апеляційного суду не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, тому не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого.
Оскарження у касаційному порядку рішень суду про скасування судового рішення з призначенням нового розгляду діючим кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Тому доводи захисника про неправильне вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову ОСОБА_12 до ОСОБА_7 колегія суддів не розглядає.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Висновок суду про доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
При цьому захисник порушує питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та наполягає, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_7 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Вказані стороною захисту обставини знайшли своє підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
У своєму рішенні суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», послався на те, що в останнього є рідна сестра, яка є інвалідом 3 групи, а вказана група інвалідності згідно з роз`ясненням Міністерства юстиції України є обмеженою, що ніяким чином не можна ототожнювати з непрацездатністю. У зв`язку з чим місцевий суд помилково дійшов висновку про можливість застосування у даному випадку Закону України «Про амністію у 2016 році».
Такі твердження суду апеляційної інстанції є помилковими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи.
Відповідно до п. «є» ч. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено категорії осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи двох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.
З матеріалів провадження вбачається, що в обвинуваченого є мати ОСОБА_13 , якій на момент вчинення ним злочину виповнилось 75 років, а рідна сестра обвинуваченого – ОСОБА_14 , згідно з довідкою до акта огляду МСЕК є інвалідом 3 групи.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни – особи, які досягли встановленого ст. 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до вимог Положення «Про експертизу тимчасової непрацездатності» (затвердженого наказом МОЗ від 9 квітня 2008 року № 189 «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 4 липня 2008 року за № 589/15280), непрацездатність (утрата непрацездатності) – це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.
Таким чином, ключовим у відмежуванні працездатних осіб від непрацездатних осіб є здатність особи до «активної трудової діяльності». Працездатні особи володіють здатністю до активної трудової діяльності (за станом здоров`я). Непрацездатні особи – це особи, які позбавлені здатності виконувати всі або окремі види роботи (за станом здоров`я). Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відносить до непрацездатних осіб, зокрема осіб з інвалідністю. При цьому даний Закон не містить жодних виключень щодо віднесення осіб з інвалідністю до непрацездатних осіб (зокрема в залежності від здатності до виконання певної роботи). Встановлення групи інвалідності (будь-якої) свідчить, що особа відноситься до категорії «непрацездатних осіб».
Крім того, Закон України «Про амністію у 2016 році» не містить визначення поняття «непрацездатних дітей», а тому дане поняття необхідно застосовувати у розумінні Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, рідна сестра обвинуваченого, яка згідно з довідкою до акта огляду МСЕК є інвалідом 3 групи,в розумінні п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» є непрацездатною особою.
Отже, наявні підстави для застосування до ОСОБА_7 амністії згідно з п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Разом з тим, відповідно до ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.
Статтею 15 Закону України «Про амністію у 2016 році» теж передбачено, що особи на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.
Виходячи з наведеного, враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_7 злочину і наслідки, що настали від нього, а також конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що протиправні дії винного були пов`язані з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України, щопризвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої наступила смерть потерпілого. Це все свідчить про те, що звільнення ОСОБА_7 від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не буде сприяти його виправленню та попередженню нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, а тому колегія суддів відповідно до вимог статей 50, 65 КК не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_7 від додаткового покарання на підставі акта амністії.
Зважаючи на зазначене, вирок апеляційного суду підлягає зміні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а касаційна скарга захисника – задоволенню частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд