Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на апеляційній стадії, не позбавлений права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі Господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема, на стадії апеляційного розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи з доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності, в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1443»

«Встановлення добросовісності набувача майна при вирішенні спорів про витребування майна в межах справи про банкрутство Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування і наслідків дії його норм. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна. З’ясування питання добросовісності / недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна. З’ясування заінтересованості, контролю, пов’язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) в межах справи про банкрутство безпосередньо пов’язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача що, на переконання суддів, має досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання в право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ щодо втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14890»

«Щодо права фізичної особи – підприємця на звернення до суду та підписання позовної заяви, поданої в межах справи про її банкрутство (відкритої за нормами Закону про банкрутство) Правові наслідки визнання фізичної особи, в тому числі фізичної особи – підприємця, банкрутом полягають в обмеженні під час провадження у справі про неплатоспроможність її повноважень розпорядження всіма правами щодо майна, включеного до складу ліквідаційної маси, які переходять до керуючого реалізацією. Однак норми КУзПБ не містять жодних обмежень у праві на звернення до суду визнаної банкрутом фізичної особи – підприємця з позовом до третіх осіб, у тому числі в разі, якщо така позовна заява подана в період до введення в дію цього Кодексу, однак розглянута господарським судом, коли провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) уже здійснювалося за нормами Кодексу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6285 Щодо права ФОП звертатися до суду з позовною заявою під час провадження у справі про її банкрутство Однак норми КУзПБ не містять жодних обмежень у праві на звернення до суду визнаної банкрутом фізичної особи – підприємця з позовом до третіх осіб, у тому числі у випадку, якщо така позовна заява подана до введення в дію цього Кодексу, але розглянута господарським судом у той час, коли провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) вже здійснювалося за нормами Кодексу. Зазначених обмежень положення чинного процесуального законодавства також не встановлюють. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6347»

«Застосування за аналогією закону солідарної відповідальності, передбаченої статтею 95 Закону про банкрутство, без здійснення судової процедури банкрутства у разі добровільної ліквідації юридичної особи, що відбулася з порушенням вимог законодавства Спеціальними нормами статті 34 КУзПБ аналогічно статті 95 Закону про банкрутство, визначено можливість застосування у справах про банкрутство інституту солідарної відповідальності як інструменту доктрини «lifting the corporate veil» («підняття корпоративної вуалі»). Застосування норм Закону про банкрутство, як і положень КУзПБ, що регулюють умови та порядок покладення солідарної відповідальності на відповідних осіб, є можливим виключно під час здійснення щодо боржника судової процедури банкрутства (відкриття провадження у справі про банкрутство) та розгляду відповідних заяв кредиторів у межах такої справи. Аналогія закону в таких правовідносинах не застосовується. В разі встановлення судами факту такої поведінки керівника (ліквідатора) боржника, яка була спрямована на ухилення від погашення кредиторської заборгованості та полягала у порушенні встановленого нормами ЦК України порядку та процедури добровільної ліквідації за рішенням власника, порушене право кредитора підлягає судовому захисту. Якщо ліквідація юридичної особи за рішенням власника відбулася з порушенням вимог частини третьої статті 110 ЦК України, частини першої статті 95 Закону про банкрутство, що призвело до порушення прав та інтересів кредитора, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишились незадоволеними, то належним способом захисту прав та інтересів цього кредитора буде звернення до господарського суду із позовом про скасування запису в ЄДР (рішення реєстратора) про припинення цієї юридичної особи з підстав порушення порядку та процедури її ліквідації. Якщо суд адміністративної юрисдикції розглянув справу за позовом такого кредитора про визнання протиправним і скасування запису про припинення боржника з підстав порушення порядку його ліквідації, а за результатом розгляду спору ухвалено судове рішення про відмову в позові (що набрало законної сили), то вказані обставини унеможливлюють згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України звернення до господарського суду з аналогічним позовом із тих же підстав. У такому разі суд має керуватися тим, що кредитор, майнові вимоги якого залишилися незадоволеними внаслідок припинення боржника, яке відбулось із порушенням порядку і процедури його добровільної ліквідації, не позбавлений права звернутись до господарського суду з позовом про відшкодування збитків особами, які приймали рішення та здійснювали ліквідацію такої юридичної особи – боржника. Водночас такі вимоги кредитора підлягають розгляду з дослідженням судом визначених загальними нормами права (ЦК України) підстав щодо відшкодування позадоговірної шкоди, тобто встановлення наявності складу цивільного правопорушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8456»

«Щодо поняття «член сім’ї боржника» у справах про неплатоспроможність фізичних осіб Положення частини п’ятої статті 116 КУзПБ самостійно і вичерпно регулюють поняття «член сім’ї боржника», яке є спеціальним, встановленим саме для визначення змісту правовідносин щодо відновлення платоспроможності фізичної особи. Стаття 3 Сімейного кодексу України для регулювання відносин у справах про неплатоспроможність фізичних осіб не застосовується. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14895»

«Предмет провадження у справі про банкрутство Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3776 Про можливість закриття провадження у справах про банкрутство через відсутність предмета спору Відсутність предмета спору в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Зазначене не виключає можливості припинення існування предмета спору відповідно до законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим приписом є вимоги ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство, чинного на момент ухвалення судами попередніх інстанцій рішень, які обмежують можливість здійснення процедури банкрутства підприємства, що не підлягає приватизації, щодо переходу до процедур санації та ліквідації. Тож процедура розпорядження майном може завершитися укладенням мирової угоди або закриттям провадження у справі про банкрутство на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети, визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови і порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Отже, наявність встановленого законом обмеження щодо застосування до боржника, який не був виключений з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, процедур санації або ліквідації (частина четверта статті 96 Закону про банкрутство), неукладення впродовж тривалого строку мирової угоди в процедурі розпорядження майном у цій справі та відсутність у зв’язку з наведеним успішного завершення процедури банкрутства боржника позбавляють можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14894»

«Особи, які можуть звертатися з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону у справі про банкрутство Вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника,) кредитори, зареєстровані учасники аукціону, особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон. Інші особи, які бажали взяти участь в аукціоні (мали інтерес), та не були зареєстровані і не змогли взяти участь в аукціоні, з такими вимогами звертатись не можуть. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1444 Коло осіб, які можуть звернутися до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна боржника у справі про банкрутство До осіб, які можуть звернутися до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону з реалізації майна боржника в порядку, визначеному Законом про банкрутство, належать, зокрема: 1) боржник (зокрема, арбітражний керуючий від імені боржника), 2) кредитори, 3) зареєстровані учасники аукціону, 4) особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон, 5) уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, 6) особа, яка не є "зареєстрованим учасником аукціону" і водночас щодо якої організатором торгів не прийнято жодного з рішень, передбачених приписами статті 61 Закону про банкрутство (зокрема, про відмову в допуску заявника до участі в аукціоні) у разі встановлення в судовому порядку обставин здійснення такою особою усіх передбачених Законом про банкрутство дій щодо набуття статусу ″зареєстрованого учасника аукціону″ та вчинення перешкод з боку організатора аукціону в участі такої особи в аукціоні, 7) особи, які не були допущені до участі в аукціоні (за умови попереднього або одночасного оскарження ними рішення організатора аукціону про визначення учасників аукціону та встановлення судом за результатом оскарження порушення статті 61 Закону про банкрутство в частині допуску до участі в аукціоні). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10340»

«Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів Аналіз положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. До таких позовів поширюється положення стаття 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2958»

«Про можливості окремого оскарження від рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядках ухвали про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Відсутність словосполучення «ухвали про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство» в переліку судових рішень, які можуть переглядатися в апеляційному та касаційному порядках, з огляду на наявність «ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство» та системне застосування приписів Закону про банкрутство (КУзПБ з 21.10.2019) не виключає можливості апеляційного та касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство. Тож учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство та, відповідно, подати касаційну скаргу на таку ухвалу після її перегляду в апеляційному порядку згідно з пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України. УВАГА! Відступ від висновку, викладеного у постанові ВС від 13.08.2019 по справі № 5002-17/2743-2009, що ухвала про відмову у задоволенні клопотання про припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції та відсутні законні підстави для її перегляду в апеляційному порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14897»

«Позовна давність, ознаки, умови обмеження права на судовий захист у справі про банкрутство Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права. Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою, а саме: – строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким; – застосування позовної давності має бути передбачуваним; – механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб’єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3792 Щодо застосування позовної давності під час розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство Під час розгляду кредиторських грошових вимог до боржника у справі про банкрутство застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» ЦК України. Стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14852»

«З ВІДСТУПОМ! Дія в часі п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання Пункт 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" установлює винятки щодо можливості нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, стосовно окремих суб'єктів господарювання - державних підприємств та/або господарських товариств, більше ніж 50% акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі й щодо яких ухвалено рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію. Положення пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до ухвалення положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким унесено пункт 4-3 до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство. Відсутність у чинному з 21.10.2019 Кодексі України з процедур банкрутства положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях такого суб'єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів цієї норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. БП КГС ВС відступила від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19, про те, що товариство звернулось до суду першої інстанції у березні 2017 року, а тому застосування до даних правовідносин положення пункту 4-3 частини 4 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", які набрали чинності з 07.03.2018, порушує конституційний принцип незворотності дії законів в часі та є помилковим. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6491 Наслідки відсутності у КзПБ України положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях Відсутність у чинному з 21.10.2019 Кодексі України з процедур банкрутства положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях такого суб'єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів цієї норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6942»

«Порядок обчислення позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4861 Учасники справи, які можуть бути ініціаторами заяви (клопотання) пропуску позовної давності За змістом норм статті 267 ЦК України якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Питання щодо поважності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема прокурора, який не є стороною у справі Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4862»

«Щодо незмінності складу суду при вирішенні спорів за правилами позовного провадження після закриття провадження у справі про банкрутство У разі закриття/припинення провадження у справі про банкрутство вирішення спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом «незмінності складу суду», задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту впродовж розумного строку. Зазначені висновки відповідають положенням частини другої статті 31 ГПК України, відповідно до якої справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4802 Порядок припинення (закриття) провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі Вимога частини п'ятої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо припинення (закриття) провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника, є імперативною, самостійно застосовується у передбачених нею випадках у справах про банкрутство, не узалежнюють обов'язковість припинення провадження у справі про банкрутство від наявності будь-яких умов та є достатньою правовою підставою для припинення/закриття провадження у справі про банкрутство. Для прийняття рішення про закриття/припинення провадження у справі про банкрутство боржника на підставі частини п'ятої статті 12 названого Закону на будь-якій стадії провадження у справі, незалежно від того, яка судова процедура банкрутства застосовується до боржника і на яких стадіях розгляду перебуває ця справа про банкрутство (розпорядження майном, санація, ліквідація), необхідним і достатнім є лише встановлення судом за поданими сторонами доказами у справі обставин належності державі Україна прямо або опосередковано більше ніж 50 % акцій (часток) цього боржника та чинності (на час ухвалення відповідного судового рішення) прийнятого компетентним органом рішення про приватизацію боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5350»

«Правова природа грошових вимог, що виникли у покупця після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з огляду на визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута Грошова сума, яка була сплачена боржнику за результатами аукціону та підлягає поверненню боржником покупцю після визнання результатів аукціону й укладеного за його наслідком договору недійсними, не є вимогою поточного кредитора до боржника, та на неї не поширюються положення статей 64, 133 КУзПБ щодо черговості (порядку) задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, а її повернення боржником має здійснюватися в позачерговому порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6489 Порядок розгляду вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, укладеного за результатами аукціону з продажу майна банкрута Вимога про застосування наслідків недійсності правочину, укладеного за результатами аукціону з продажу майна банкрута, може бути об'єднана з вимогами про визнання правочину недійсним або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову, розгляд якого у справі про банкрутство здійснюється в порядку статті 7 КУзПБ у відокремленому позовному провадженні в разі відмови боржника повернути отримані за цим правочином кошти в добровільному порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6939 Витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду вимоги про застосування наслідків недійсності договору, укладеного за результатами аукціону, та порядок їх розподілу Витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду вимоги про застосування наслідків недійсності договору, укладеного за результатами аукціону, не охоплюються реституційними наслідками, а належать до витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у господарському суді, які мають загальний порядок розподілу та відшкодування, передбачений нормами ГПК України. Такі витрати не є поточними вимогами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) та належать: 1) у справі про банкрутство - до вимог першої черги (частина перша статті 64 КУзПБ); 2) у справі про неплатоспроможність - до витрат, що відшкодовуються в повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (частина друга статті 133 КУзПБ) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6940 Порядок повернення коштів, сплачених боржнику за результатами аукціону, після визнання результатів аукціону й укладеного за його наслідком договору недійсними Грошова сума, яка була сплачена боржнику за результатами аукціону, після визнання результатів аукціону й укладеного за його наслідком договору недійсними, підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6941»

«Визначення розміру судового збору при зверненні до господарського суду із заявами з майновими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство У разі звернення до господарського суду із заявами з майновими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство судовий збір справляється у розмірі, визначеному підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону як за подання заяв у майнових спорах, стороною яких є боржник, а не згідно з приписами підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону як за подання позовних заяв з майновими та немайновими вимогами, за якими відкриваються справи окремого позовного провадження Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5671»

«Відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень та обов’язок суду запобігати зловживанню процесуальними правами У разі надходження клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень без зазначення підстав господарський суд під час розгляду такого клопотання зобов’язаний поряд із встановленням обставин дотримання порядку скликання та проведення загальних зборів та/або комітету кредиторів, законності обрання / формування загальними зборами кредиторів комітету кредиторів, прийняття зборами кредиторів чи комітетом кредиторів рішення та реалізації цього рішення через відповідне клопотання до господарського суду в порядку частини четвертої статті 28 КУзПБ вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Звернення до господарського суду з клопотанням про відсторонення зборами кредиторів, а не комітетом кредиторів арбітражного керуючого від виконання повноважень не є порушенням приписів абзацу третього частини четвертої статті 28 КУзПБ. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14898»

«Умови, за яких особа, яка не була зареєстрована учасником аукціону, може звернутися із заявою про визнання його результатів недійсними в межах справи про банкрутство Звернення в межах справи про банкрутство із заявою про визнання результатів аукціону недійсними особою, яка не є «зареєстрованим учасником аукціону» і щодо якої організатором торгів не прийнято жодного з рішень, передбачених статтею 61 Закону про банкрутство (зокрема, про відмову в допуску заявника до участі в аукціоні), може бути визнано ефективним способом захисту порушеного права такої особи у разі встановлення в судовому порядку обставин здійснення такою особою всіх визначених цим Законом дій щодо набуття статусу зареєстрованого учасника аукціону» та вчинення перешкод з боку організатора аукціону в участі такої особи в аукціоні. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14874»

«Щодо способу захисту порушеного права у випадку поділу майна боржника, яке вибуло з його власності не з його волі, а саме на підставі недійсного правочину Оскільки стосовно права власності боржника існують сумніви та претензії з боку третіх осіб – теперішніх формальних власників складових частин колишнього єдиного майнового комплексу та наявність у боржника відповідного права власності не визнається відповідачами, то права боржника підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. У цьому випадку правильним способом захисту порушеного права боржника є саме заявлення вимоги про визнання права власності на складові частини єдиного майнового комплексу, на які він фактично поділений, та витребування цих чотирьох об'єктів нерухомості від кінцевих формальних власників. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6324 Застосування приписів статті 388 ЦК України у разі визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство Закон про банкрутство є частиною цивільного / господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон (у цьому випадку стаття 20), норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Установлення у статті 20 Закону про банкрутство спеціальних наслідків визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій боржника не перешкоджає застосуванню приписів статті 388 ЦК України. Можливість звернення до суду в порядку статті 388 ЦК України належить ліквідатору банкрута відповідно до статті 41 Закону про банкрутство. Застосувати приписи статті 388 ЦК України як наслідки визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій за статтею 20 Закону про банкрутство можна за умови: 1) наявності (доведеності) обставин, які вказують на неможливість (неефективність) застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 20 Закону про банкрутство (відсутність майна, коштів у кредитора, наявність інших обставин); 2) вибуття спірного майна з володіння боржника (банкрута у справі) поза його волею; 3) доведеності обставин, які дають підстави для застосування в межах справи про банкрутство (як наслідок застосування приписів статті 20 Закону про банкрутство) положень статті 388 ЦК України; 4) наявності доведеного статусу власника спірного майна; 5) якщо такий спосіб захисту буде визнаний судом найбільш ефективним у конкретному випадку за наявності відповідних доказів у справі. УВАГА! Правовий висновок, викладений у зазначеній постанові, слід враховувати в разі застосування статті 42 КУзПБ, якою передбачено підстави визнання недійсними правочинів боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14818»