Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо розгляду апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, у разі подання позивачем заяви про відмову від позову Системний аналіз норм частини першої статті 17, частини першої статті 254, частини першої статті 272, частини другої статті 261, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов’язки заявника апеляційної скарги. Разом з тим, якщо апеляційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов’язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов’язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 і підстав для відступлення від цього висновку суд не вбачає. Прийняття апеляційним судом відмови від позову і визнання нечинним рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду в порядку статті 272 ГПК України не створює процесуальної колізії, оскільки судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, прийняті після рішення суду першої інстанції, яке надалі визнано нечинним, автоматично втрачають юридичну силу та не можуть мати жодних правових наслідків. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4462»

«Оскарження у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції в частині затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі в зв'язку з цим Закриття провадження у справі, зокрема, є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 911/1113/15 та від 18.06.2019 у справі № 911/617/15 щодо неможливості оскарження у касаційному порядку ухвали в частині затвердження мирової угоди сторін з одночасним закриттям провадження у справі, оскільки у справах №№ 911/1113/15, 911/617/15 КГС ВС не було висловлено однозначну позицію про неможливість оскарження у касаційному порядку ухвали в частині затвердження мирової угоди сторін з одночасним закриттям провадження у справі. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4420 Інформація про відкриття кримінального провадження не може вважатись єдиним належним доказом у справі Досудове розслідування кримінального провадження не є остаточним рішенням (вироком), яким завершено кримінальне провадження, а лише відображає проведення досудового розслідування за заявою особи для встановлення обставин, на які посилається така особа. Крім того, в процесі проведення досудового розслідування дії, за якими було порушено кримінальне провадження, можуть бути перекваліфіковані, а тому відкриття кримінального провадження не може вважатись єдиним належним доказом у справі. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4421»

«З ВІДСТУПОМ! Щодо можливості встановлення сторонами в договорі іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж той, який визначений частиною шостою статті 232 ГК України У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим за шість місяців. ОП КГС ВС уточнила висновок, викладений в постановах КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6282 З ВІДСТУПОМ! Щодо застосування Постанови від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" НКРЕКП Підпункт 16 пункту 1 Постанови від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" (далі - Постанова №332) НКРЕКП має обов`язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії; зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов`язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332. ОП КГС ВС уточнила висновки КГС ВС, викладені у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22 про те, що НКРЕКП (регулятор) прийняв Постанову №332 (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень, тому має застосовуватись, у тому числі підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11378 Щодо мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій, встановленого постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 Положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо зупинення на період дії в Україні воєнного стану і протягом 30 днів після його припинення або скасування нарахування та стягнення штрафних санкцій стосуються виключно штрафних санкцій за цей період і не можуть бути поширені на штрафні санкції, право на нарахування яких виникло до введення воєнного стану. Норма щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій не містить вказівки про надання їй зворотної дії в часі, що дозволило б застосовувати її до порушень чи прострочень, що сталися в попередні періоди. ВІДСТУП! від постанови КГС ВС від 15.10.2024 у справі № 924/1202/23 (щодо питання застосування приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 до вимог про стягнення штрафних санкцій, нарахованих на зобов`язання, які виникли до введення в Україні воєнного стану) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13047»

«Для визнання договору недійсним (фіктивним) ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування статті 234 ЦК України у подібних правовідносинах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4522»

«Визначення характеру позовних вимог про повернення земельної ділянки у зв’язку з припиненням дії договору оренди Позовна вимога прокурора про зобов’язання повернути земельну ділянку у зв’язку з припиненням дії договору оренди має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов’язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об’єктом вимоги є дія зобов’язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1394 Судовий збір за розгляд позовної заяви про зобов’язання повернути земельну ділянку, надану в оренду Позовна вимога про зобов’язання повернути земельну ділянку, надану відповідачу в оренду, має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов’язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об’єктом вимоги є дія зобов’язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна. Отже, ставка судового збору за подання такої позовної заяви визначається як за позовну заяву немайнового характеру. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12270»

«Визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним як спосіб захисту цивільних прав Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов’язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. ОП КГС ВС уточнила висновок, викладений у постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9006»

«Належний спосіб захисту права на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ Позов про визнання протиправною відмови щодо укладення договору реструктуризації заборгованості за спожитий газ та про зобов’язання укласти договір реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ відповідно до типової форми є неналежним способом захисту порушеного права. В даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1398»