Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Процесуальні наслідки неявки належним чином повідомленого позивача у судове засідання Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 ГПК України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору. У системно-логічному зв’язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з’явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору. Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду. Норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними. Це означає, що відповідно до таких норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов’язок залишити позов без розгляду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8706»

«Залишення позову без розгляду з підстави нез’явлення позивача в судове засідання Зміст частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду, як залишення позову без розгляду з підстави нез’явлення позивача в судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки, не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов’язковою. При цьому в постанові ОП КГС ВС від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 було сформовано висновок щодо застосування частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України без встановлення заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, зокрема з урахуванням введення воєнного стану в Україні, і, відповідно, визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8885»

«З ВІДСТУПОМ! Щодо права позивача не бути присутнім у судовому засіданні Право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов’язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 09.07.2019 у справі № 922/592/17 про те, що неявка сторони в судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законодавством, і "не містить таких обмежень". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11454»

«Щодо обов'язкових умов для застосування передбачених частиною четвертою статті 202, пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання Обов'язковими умовами для застосування передбачених частиною четвертою статті 202, пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності. Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не недійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи. У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні приписами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. При цьому саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України може визнати явку позивача обов'язковою та викликати його у судове засідання. Отже, у випадку якщо позивач має намір взяти участь у судовому засіданні, однак не має можливості взяти участь у першому засіданні, він повинен повідомити суд про причини неявки, і у випадку визнання таких причин поважними суд може відкласти розгляд справи. Разом з тим частина четверта статті 202, пункт 4 частини першої статті 226 ГПК України не передбачають вимоги про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з'явитися у судове засідання саме у зв'язку з визнанням судом його явки обов'язковою та викликом до суду. Окрім того, залишення позовної заяви без розгляду через неявку позивача у судове засідання у разі ненадання ним заяви про розгляд справи за його відсутності не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. Враховуючи викладене, ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 10/2456, оскільки у цій справі позивач мав намір взяти участь у судовому засіданні та повідомив суд про причини неявки, проте суд першої інстанції визнав таку неявку неповажною, з чим, у свою чергу, не погодився суд апеляційної інстанції. Таким чином суди у справі № 10/2456 досліджували наявність або відсутність інших підстав для залишення позову без розгляду та, відповідно, дійшли співвідносних правових висновків. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4543»

«Розподіл судових витрат у разі залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду У разі залишення касаційним судом позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України та за відсутності передбачених пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" застережень щодо можливості повернення судового збору заява позивача про повернення з державного бюджету України судового збору, сплаченого за розгляд справи судом першої інстанції, підлягає задоволенню. Водночас аналіз статей 129 (розподіл судових витрат) та 130 ГПК України (розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що в разі залишення позову без розгляду суд зобов’язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною стосовно загальних правил розподілу судових витрат. З огляду на це приписами процесуального законодавства передбачено лише право відповідача заявляти вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи у разі залишення позову без розгляду. Крім того, з урахуванням змісту пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" питання повернення судового збору вирішується судом лише за наявності поданого відповідного клопотання. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8886»