Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо дійсності договору управління нерухомим майном, обтяженим іпотекою та укладеним без згоди іпотекодержателя Здійснивши системний аналіз положень частини першої статті 1 та абзацу 4 частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку", ОП КГС ВС дійшла висновку, що законодавцем передбачено перелік договорів, укладення яких прямо заборонено без згоди іпотекодержателя та визначено наслідки їх недійсності згідно з частиною третьою статті 12 цього Закону. Договір управління не включено до такого переліку, незважаючи на те, що положення управителя завжди до якоїсь міри пов'язані з переданням предмета управління – майна установника управління у користування управителя. Отже, законодавцем допускається передання власником-іпотекодавцем належного йому нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, в управління третій особі на підставі договору управління майном в силу частини першої статті 1039 ЦК України з обов'язком щодо попередження управителя про правовий режим майна, яке передається в управління, як такого, що є предметом обтяження (частина друга статті 1039 ЦК України) та з врахуванням обсягу обмеження прав власника за договором іпотеки. З огляду на викладене ОП КГС ВС не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Верховним Судом у справах № 916/144/18 та № 916/145/18 про відсутність правових підстав для визнання нікчемним (недійсним) договору управління нерухомим майном саме з підстав, передбачених частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4447»

«Суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на апеляційній стадії, не позбавлений права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі Господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема, на стадії апеляційного розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи з доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності, в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1443»

«Існування в Державному реєстрі прав спірного запису про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді Внесення до Державного реєстру прав запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених чинним законодавством, але такий факт не створюється реєстраційною дією. При цьому існування в Державному реєстрі прав спірного запису про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2352»

«Заміна судом у виконавчому провадженні одного боржника двома боржниками У разі коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками, оскільки виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4052»

«Набуття іпотекодержателем права майнової вимоги на підставі іпотечного договору Іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2351»

«Встановлення добросовісності набувача майна при вирішенні спорів про витребування майна в межах справи про банкрутство Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування і наслідків дії його норм. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна. З’ясування питання добросовісності / недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна. З’ясування заінтересованості, контролю, пов’язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) в межах справи про банкрутство безпосередньо пов’язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача що, на переконання суддів, має досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання в право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ щодо втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14890»

«Черговість задоволення вимог конкурсного кредитора, які не охоплюються вартістю заставного майна, за його волевиявленням З введенням в дію (21.10.2019) КУзПБ вимоги кредиторів, які виникли за зобов'язаннями, що повністю (частково) забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника, включаються до реєстру вимог кредиторів окремо, зважаючи на обсяг забезпечення таких вимог, що визначається на підставі тих доказів, які досліджуються у справі, та волевиявлення заставного кредитора щодо повної або часткової відмови від забезпечення. Якщо конкурсний кредитор надає докази того, що його забезпечені вимоги охоплюються вартістю заставного майна, визначеною на момент укладення договору застави, а боржник не надає інших доказів щодо ринкової вартості такого майна на час включення предмета забезпечення до реєстру вимог кредиторів, то вимоги такого кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів як забезпечені відповідно до вартості майна при укладенні договору застави. Зазначеним волевиявленням забезпечений кредитор обмежив своє право на забезпечення за рахунок предмета застави інших своїх вимог. Вимоги конкурсного кредитора, які не охоплюються вартістю заставного майна за волевиявленням кредитора, включаються до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості в порядку частини першої статті 64 КУзПБ залежно від правової природи таких кредиторських вимог (вимоги за основним боргом, штрафними санкціями, судові витрати тощо). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4038»

«Поширення приписів частини другої статті 625 ЦК України на позадоговірні грошові зобов’язання щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов’язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов’язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1628 Умови відступлення права нарахування (вимоги) інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму коштів, розміщених на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту, укладеним між цедентом та банком (боржником) У разі коли умови договору відступлення є чітко визначеними та унеможливлюють нерозуміння або виникнення сумнівів щодо предмета відступлення (зокрема, зазначено, що предметом відступлення є право вимоги сплатити три проценти річних від простроченої суми та інфляційних втрат), а законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, то цедентом відступлено цесіонарію дійсне право на нарахування за майбутній період і стягнення з банку (боржника) трьох процентів річних та інфляційних втрат. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1630»

«Місце затримки вантажів з вини одержувача (відправника) не впливає на нарахування залізницею збору за зберігання вантажів, зокрема у двократному розмірі, та його сплату Збір за зберігання вантажу у вагонах незалежно від місця їх затримки, якщо вона сталася з вини одержувача, залізницею нараховується за весь період затримки понад термін безоплатного користування за регульованим тарифом за фактом затримки вагонів, що слідують за адресою одержувача. Збір за зберігання вантажів, у тому числі збільшений до двократного розміру, сплачується незалежно від місця затримки вантажів (на станції призначення чи на підходах до неї, якими можуть бути проміжні станції, на прикордонних, припортових станціях, тощо), коли доставка вантажу на станцію призначення є ускладненою з вини одержувача (відправника). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1416»

«Підстави застосування субсидіарної відповідальності до органу місцевого самоврядування та виконавчого комітету за зобов’язаннями неплатоспроможності боржника – комунального підприємства Задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на власника боржника – міську раду та орган управління майном – виконавчий комітет міської ради у зв'язку з доведенням до банкрутства комунального підприємства і стягнення з них суми зобов'язань боржника є законними та обґрунтованими з огляду на таке. Міська рада як власник і засновник боржника та виконавчий комітет міської ради як орган управління майном боржника приймали рішення, що мали на меті передати майнові активи боржника іншій юридичній особі для того, аби після порушення справи про банкрутство на такі майнові активи не було звернуто стягнення для задоволення вимог кредиторів. При цьому вони створили умови, за яких боржник став неплатоспроможним та був визнаний банкрутом. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3788»

«Після закінчення строків, встановлених для пред'явлення векселя зі строком платежу за пред'явленням, векселедержатель має право позову до векселедавця простого векселя протягом трьох років Аналіз статті 70 Уніфікованого закону дає підстави вважати, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Погашення грошового вексельного зобов’язання у силу закону не позбавляє векселедержателя права заявити свої вимоги у процедурі банкрутства боржника, натомість, має тягнути безумовну відмову у визнанні таких вимог. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2995 Щодо необхідності дослідження оригіналів векселів Під час розгляду справ, пов’язаних з обігом простих векселів, судам у судовому засіданні слід досліджувати оригінали цих цінних паперів, зважаючи на їх правову природу та обов’язковість реквізитів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3004»

«Порядок визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу). Натомість положеннями п. 2 ч. 2 статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3154 Щодо можливості вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3155 Щодо черговості етапів відшкодування витрат на професійну правничу допомогу Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): — подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи; — зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4392 Про критерії, керуючись якими, суд може не присуджувати стороні,на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п’ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до частини п’ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п’ятою – сьомою, дев’ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п’ятою – сьомою, дев’ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4413»

«Про можливості окремого оскарження від рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядках ухвали про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Відсутність словосполучення «ухвали про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство» в переліку судових рішень, які можуть переглядатися в апеляційному та касаційному порядках, з огляду на наявність «ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство» та системне застосування приписів Закону про банкрутство (КУзПБ з 21.10.2019) не виключає можливості апеляційного та касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство. Тож учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання (заяви) про закриття провадження у справі про банкрутство та, відповідно, подати касаційну скаргу на таку ухвалу після її перегляду в апеляційному порядку згідно з пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України. УВАГА! Відступ від висновку, викладеного у постанові ВС від 13.08.2019 по справі № 5002-17/2743-2009, що ухвала про відмову у задоволенні клопотання про припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції та відсутні законні підстави для її перегляду в апеляційному порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14897»

«Стягнення пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу, якщо місцезнаходженням боржника є територія проведення антитерористичної операції Якщо боржник є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у місті, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, то на стягнення пені у таких правовідносинах поширюється дія мораторію, встановленого частиною другою статті 2 зазначеного Закону. У такому випадку відсутні підстави для стягнення пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1589 Порядок розрахунку інфляційних збитків. Включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу. У разі зменшення суми боргу внаслідок часткового виконання зобов’язання боржником суму погашення потрібно віднімати не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій самій послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці). При обчисленні інфляційних втрат за наступний період до початкової заборгованості включається сума боргу, яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період. Методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1736»

«Здійснення ліквідатором – арбітражним керуючим права власності Після введення процедури ліквідації до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника; вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а за прямою вказівкою спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством про банкрутство. Здійснення ліквідатором – арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, що встановлені Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог цього Закону), не є вираженням волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави для повернення майна володільцю шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку частини першої статті 388 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4865»

«Предмет провадження у справі про банкрутство Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3776 Про можливість закриття провадження у справах про банкрутство через відсутність предмета спору Відсутність предмета спору в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Зазначене не виключає можливості припинення існування предмета спору відповідно до законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим приписом є вимоги ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство, чинного на момент ухвалення судами попередніх інстанцій рішень, які обмежують можливість здійснення процедури банкрутства підприємства, що не підлягає приватизації, щодо переходу до процедур санації та ліквідації. Тож процедура розпорядження майном може завершитися укладенням мирової угоди або закриттям провадження у справі про банкрутство на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети, визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови і порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Отже, наявність встановленого законом обмеження щодо застосування до боржника, який не був виключений з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, процедур санації або ліквідації (частина четверта статті 96 Закону про банкрутство), неукладення впродовж тривалого строку мирової угоди в процедурі розпорядження майном у цій справі та відсутність у зв’язку з наведеним успішного завершення процедури банкрутства боржника позбавляють можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14894»

«Визначення розміру судового збору при зверненні до господарського суду із заявами з майновими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство У разі звернення до господарського суду із заявами з майновими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство судовий збір справляється у розмірі, визначеному підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону як за подання заяв у майнових спорах, стороною яких є боржник, а не згідно з приписами підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону як за подання позовних заяв з майновими та немайновими вимогами, за якими відкриваються справи окремого позовного провадження Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5671»

«Визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу цінних паперів, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків Згідно зі ст. 203 ЦК України однією із вимог, додержання якої є необхідним для дійсності правочину, - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А недотримання цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним в силу ст. 215 ЦК України. Ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи вказані норми законодавства та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений договір купівлі-продажу цінних паперів не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які полягають у набутті КП "Старе Кафе" права на цінні папери для здійснення господарської діяльності шляхом їх реалізації за вищою ціною, як про це зазначає колишній ліквідатор боржника - Юрченко А.А. , оскільки, по-перше, був укладений явно за ознак покладення на боржника завідомо не виконаного зобов`язання вже під час його неплатоспроможності, що підтверджується матеріалами справи; по-друге, вже за місяць, укладаючи оспорюваний договір факторингу, сторони оцінили вартість заборгованості боржника за цінними паперами лише у розмірі 150 000, 00 грн., тобто у 130 разів менше, ніж вартість цінних паперів за договором їх купівлі-продажу; по-третє, боржник не вчиняв дій щодо їх реалізації; і по-четверте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів набуття боржником права на цінні папери на умовах та у відповідності до оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2882»

«Про оплату послуг арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень у справі про неплатоспроможність за заявою фізичної особи, в перші три місяці провадження Стаття 116 КУзПБ не містить положення про можливість розподілу між кредиторами зобов'язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень у справі в перші три місяці провадження, та обов'язок кредиторів створити фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Статтею 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3987»

«Щодо розгляду спору про визнання недійсними результатів аукціону поза межами справи про банкрутство, провадження у якій було припинено через відсутність правових підстав для її відкриття Наслідком встановлення судом відсутності правових підстав для порушення справи про банкрутство є висновок про неправомірність інших механізмів процедур у справі про банкрутство, зокрема ліквідаційної процедури, складовою частиною якої є проведення аукціону з реалізації майна боржника. При цьому припинення провадження у справі про банкрутство виключає у цьому випадку розгляд спору про визнання недійсним аукціону в межах відповідної справи про банкрутство, а його розгляд в позовному провадженні не суперечить нормам матеріального та процесуального права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14880»