Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо питання, які позовні вимоги є належним та ефективним способом захисту прав міноритарних акціонерів у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) Міноритарний акціонер може звертатися з позовом про стягнення справедливої компенсації за примусово вилучені акції як до покупця, так і до його афілійованих осіб, кінцевого бенефіціарного власника та емітента. У таких правовідносинах підлягає застосуванню доктрина «підняття корпоративної завіси», оскільки відповідачі фактично становлять єдину економічну групу, їхні інтереси збігаються, а вигодонабувачем є кінцевий бенефіціарний власник. Застосування доктрини є виправданим для досягнення справедливого результату та полегшення виконання судового рішення. Спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12148 Захист прав міноритарного акціонера після завершення процедури сквіз-ауту здійснюється компенсаційними способами, а не через оскарження рішення наглядової ради Визнання права міноритарного акціонера на справедливу компенсацію за примусово вилучені акції у процедурі сквіз-ауту є належним способом захисту, передбаченим статтями 16 ЦК України та 20 ГК України, спрямованим на встановлення правової визначеності щодо розміру компенсації та забезпечення балансу інтересів акціонерів. Колишній міноритарний акціонер, який буде розуміти, що під час проведення процедури примусового викупу акцій наглядовою радою не була визначена справедлива компенсація за викуплені в нього акції, у подальшому має вибір – звернутися до товариства та / або мажоритарного акціонера з позовом про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст.1212 ЦК. Визнання недійсним рішення наглядової ради про затвердження ринкової вартості акцій є належним, але неефективним способом захисту у випадку, коли процедура сквіз-ауту вже завершена, акціонер втратив право власності на акції, а захист його майнових прав має здійснюватися компенсаційними способами без оскарження рішення наглядової ради. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14422»

«Оцінка судом обґрунтованості та співмірності понесених витрат на професійну правничу допомогу Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12520 Види додаткових судових рішень та їх особливості за ГПК України Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Від виду прийнятого судом процесуального рішення, ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали, рішення, постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12614 Критерії визначення необґрунтованості дій позивача у застосуванні ч. 5 ст. 130 ГПК України ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, під названими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, унаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто ч. 5 ст. 130 ГПК України не визначає конкретних критеріїв для оцінки дій позивача щодо наявності / відсутності необґрунтованих дій позивача, а тому вони встановлюються судом у кожній справі відповідно до виявлених обставин. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12782»

«Визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним як спосіб захисту цивільних прав Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов’язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. ОП КГС ВС уточнила висновок, викладений у постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9006»

«Про повноваження судів щодо призначення експертизи та оцінки висновків експертів У разі якщо експертна установа не наділена правом проводити певні види експертиз, суд має самостійно визначити іншу експертну установу для проведення необхідної експертизи, якщо сторони не відмовилися від її проведення і вона необхідна для правильного вирішення справи. Такий підхід відповідає принципу справедливого судового розгляду та забезпечує ефективний захист прав учасників процесу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12100 Правомірність зміни судом раніше визначеної експертної установи Встановлення фактичних обставин справи залежить від аргументів і доказів сторін. Їхні вимоги та заперечення конкретизують предмет доказування, що може змінюватися протягом розгляду справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування. Відповідно до ч. 3 ст. 99 ГПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Відсутність прямої норми щодо зміни експертної установи не заперечує таку можливість, якщо це необхідно для дотримання розумних строків розгляду справи. Зокрема, в разі надмірної зайнятості первісно визначеної установи суд може доручити експертизу іншій державній установі, яка пропонує коротші строки та нижчу вартість. Отже, чинність ухвали про призначення експертизи не виключає можливості зміни експертної установи у випадку, якщо виникають об’єктивні причини, які ускладнюють або роблять недоцільним проведення дослідження первісно визначеною експертною установою. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14585»