Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Порядок обчислення позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4861 Учасники справи, які можуть бути ініціаторами заяви (клопотання) пропуску позовної давності За змістом норм статті 267 ЦК України якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Питання щодо поважності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема прокурора, який не є стороною у справі Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4862»

«Відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень та обов’язок суду запобігати зловживанню процесуальними правами У разі надходження клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень без зазначення підстав господарський суд під час розгляду такого клопотання зобов’язаний поряд із встановленням обставин дотримання порядку скликання та проведення загальних зборів та/або комітету кредиторів, законності обрання / формування загальними зборами кредиторів комітету кредиторів, прийняття зборами кредиторів чи комітетом кредиторів рішення та реалізації цього рішення через відповідне клопотання до господарського суду в порядку частини четвертої статті 28 КУзПБ вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Звернення до господарського суду з клопотанням про відсторонення зборами кредиторів, а не комітетом кредиторів арбітражного керуючого від виконання повноважень не є порушенням приписів абзацу третього частини четвертої статті 28 КУзПБ. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14898»

«Застосування ст. 204 ЦК України в поєднанні з положеннями КУзПБ при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою та визнання кредиторських вимог Не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов’язань на підставі інших доказів, що підтверджують / спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9763»

«Суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на апеляційній стадії, не позбавлений права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі Господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема, на стадії апеляційного розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів на забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи з доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності, в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1443»

«Щодо права фізичної особи – підприємця на звернення до суду та підписання позовної заяви, поданої в межах справи про її банкрутство (відкритої за нормами Закону про банкрутство) Правові наслідки визнання фізичної особи, в тому числі фізичної особи – підприємця, банкрутом полягають в обмеженні під час провадження у справі про неплатоспроможність її повноважень розпорядження всіма правами щодо майна, включеного до складу ліквідаційної маси, які переходять до керуючого реалізацією. Однак норми КУзПБ не містять жодних обмежень у праві на звернення до суду визнаної банкрутом фізичної особи – підприємця з позовом до третіх осіб, у тому числі в разі, якщо така позовна заява подана в період до введення в дію цього Кодексу, однак розглянута господарським судом, коли провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) уже здійснювалося за нормами Кодексу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6285 Щодо права ФОП звертатися до суду з позовною заявою під час провадження у справі про її банкрутство Однак норми КУзПБ не містять жодних обмежень у праві на звернення до суду визнаної банкрутом фізичної особи – підприємця з позовом до третіх осіб, у тому числі у випадку, якщо така позовна заява подана до введення в дію цього Кодексу, але розглянута господарським судом у той час, коли провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) вже здійснювалося за нормами Кодексу. Зазначених обмежень положення чинного процесуального законодавства також не встановлюють. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6347»

«Щодо поняття «член сім’ї боржника» у справах про неплатоспроможність фізичних осіб Положення частини п’ятої статті 116 КУзПБ самостійно і вичерпно регулюють поняття «член сім’ї боржника», яке є спеціальним, встановленим саме для визначення змісту правовідносин щодо відновлення платоспроможності фізичної особи. Стаття 3 Сімейного кодексу України для регулювання відносин у справах про неплатоспроможність фізичних осіб не застосовується. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14895»

«Встановлення добросовісності набувача майна при вирішенні спорів про витребування майна в межах справи про банкрутство Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування і наслідків дії його норм. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна. З’ясування питання добросовісності / недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна. З’ясування заінтересованості, контролю, пов’язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) в межах справи про банкрутство безпосередньо пов’язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача що, на переконання суддів, має досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання в право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ щодо втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14890»

«Порядок підтвердження процесуальної правосуб’єктності іноземної юридичної особи в господарському процесі Дослідження, оцінка та встановлення процесуальної право- та дієздатності іноземної юридичної особи є обов’язком суду. У ч. 1 ст. 170 ГПК України унормовано, що іноземна юридична особа подає документ, який є доказом її правосуб’єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Згідно зі ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність та дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються за правом України. На вимогу суду іноземна юридична особа зобов’язана надати належним чином оформлений документ, що підтверджує її правосуб’єктність (сертифікат реєстрації, витяг з торговельного реєстру тощо). Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону та ч. 8 ст. 91 ГПК України іноземні офіційні документи визнаються дійсними та набувають статусу письмових доказів лише за умови їх легалізації (дипломатичної або консульської), якщо інше не передбачено законом або міжнародними договорами України. Без спеціального підтвердження легалізації такі документи приймаються судом лише у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14688 Визначення процесуальної дієздатності іноземної особи в суді та наслідки її неналежного підтвердження Згідно зі ст. 365 ГПК України та ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземної юридичної особи в суді визначаються відповідно до права України, яке гарантує іноземним особам такий самий обсяг процесуальних прав та обов’язків, що й українським юридичним особам. Вона виникає з моменту належного заснування (реєстрації) компанії за її національним законом, проте для реалізації в господарському процесі потребує обов'язкового документального підтвердження. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням ст. 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, є дійсними та набувають статусу письмових доказів у господарському процесі України виключно за умови їх належної легалізації (дипломатичної або консульської). Звільнення від обов’язкової легалізації допускається лише у випадках, прямо передбачених законами України або чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ст. 13 згаданого Закону та ч. 8 ст. 91 ГПК України). Відсутність належного підтвердження процесуальної дієздатності іноземної юридичної особи, яка подала апеляційну скаргу на судове рішення, зокрема надання документів без обов’язкової легалізації або їх неподання взагалі, є підставою для повернення апеляційної скарги. У такому разі суд апеляційної інстанції не приймає скаргу до розгляду та повертає її скаржнику на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України як таку, що подана особою, яка не має процесуальної дієздатності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14696»

«Застосування за аналогією закону солідарної відповідальності, передбаченої статтею 95 Закону про банкрутство, без здійснення судової процедури банкрутства у разі добровільної ліквідації юридичної особи, що відбулася з порушенням вимог законодавства Спеціальними нормами статті 34 КУзПБ аналогічно статті 95 Закону про банкрутство, визначено можливість застосування у справах про банкрутство інституту солідарної відповідальності як інструменту доктрини «lifting the corporate veil» («підняття корпоративної вуалі»). Застосування норм Закону про банкрутство, як і положень КУзПБ, що регулюють умови та порядок покладення солідарної відповідальності на відповідних осіб, є можливим виключно під час здійснення щодо боржника судової процедури банкрутства (відкриття провадження у справі про банкрутство) та розгляду відповідних заяв кредиторів у межах такої справи. Аналогія закону в таких правовідносинах не застосовується. В разі встановлення судами факту такої поведінки керівника (ліквідатора) боржника, яка була спрямована на ухилення від погашення кредиторської заборгованості та полягала у порушенні встановленого нормами ЦК України порядку та процедури добровільної ліквідації за рішенням власника, порушене право кредитора підлягає судовому захисту. Якщо ліквідація юридичної особи за рішенням власника відбулася з порушенням вимог частини третьої статті 110 ЦК України, частини першої статті 95 Закону про банкрутство, що призвело до порушення прав та інтересів кредитора, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишились незадоволеними, то належним способом захисту прав та інтересів цього кредитора буде звернення до господарського суду із позовом про скасування запису в ЄДР (рішення реєстратора) про припинення цієї юридичної особи з підстав порушення порядку та процедури її ліквідації. Якщо суд адміністративної юрисдикції розглянув справу за позовом такого кредитора про визнання протиправним і скасування запису про припинення боржника з підстав порушення порядку його ліквідації, а за результатом розгляду спору ухвалено судове рішення про відмову в позові (що набрало законної сили), то вказані обставини унеможливлюють згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України звернення до господарського суду з аналогічним позовом із тих же підстав. У такому разі суд має керуватися тим, що кредитор, майнові вимоги якого залишилися незадоволеними внаслідок припинення боржника, яке відбулось із порушенням порядку і процедури його добровільної ліквідації, не позбавлений права звернутись до господарського суду з позовом про відшкодування збитків особами, які приймали рішення та здійснювали ліквідацію такої юридичної особи – боржника. Водночас такі вимоги кредитора підлягають розгляду з дослідженням судом визначених загальними нормами права (ЦК України) підстав щодо відшкодування позадоговірної шкоди, тобто встановлення наявності складу цивільного правопорушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8456»

«З ВІДСТУПОМ! Дія в часі п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання Пункт 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" установлює винятки щодо можливості нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, стосовно окремих суб'єктів господарювання - державних підприємств та/або господарських товариств, більше ніж 50% акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі й щодо яких ухвалено рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію. Положення пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до ухвалення положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким унесено пункт 4-3 до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство. Відсутність у чинному з 21.10.2019 Кодексі України з процедур банкрутства положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях такого суб'єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів цієї норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. БП КГС ВС відступила від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19, про те, що товариство звернулось до суду першої інстанції у березні 2017 року, а тому застосування до даних правовідносин положення пункту 4-3 частини 4 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", які набрали чинності з 07.03.2018, порушує конституційний принцип незворотності дії законів в часі та є помилковим. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6491 Наслідки відсутності у КзПБ України положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях Відсутність у чинному з 21.10.2019 Кодексі України з процедур банкрутства положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зобов'язаннях такого суб'єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів цієї норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6942»

«Щодо незмінності складу суду при вирішенні спорів за правилами позовного провадження після закриття провадження у справі про банкрутство У разі закриття/припинення провадження у справі про банкрутство вирішення спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом «незмінності складу суду», задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту впродовж розумного строку. Зазначені висновки відповідають положенням частини другої статті 31 ГПК України, відповідно до якої справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4802 Порядок припинення (закриття) провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі Вимога частини п'ятої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо припинення (закриття) провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника, є імперативною, самостійно застосовується у передбачених нею випадках у справах про банкрутство, не узалежнюють обов'язковість припинення провадження у справі про банкрутство від наявності будь-яких умов та є достатньою правовою підставою для припинення/закриття провадження у справі про банкрутство. Для прийняття рішення про закриття/припинення провадження у справі про банкрутство боржника на підставі частини п'ятої статті 12 названого Закону на будь-якій стадії провадження у справі, незалежно від того, яка судова процедура банкрутства застосовується до боржника і на яких стадіях розгляду перебуває ця справа про банкрутство (розпорядження майном, санація, ліквідація), необхідним і достатнім є лише встановлення судом за поданими сторонами доказами у справі обставин належності державі Україна прямо або опосередковано більше ніж 50 % акцій (часток) цього боржника та чинності (на час ухвалення відповідного судового рішення) прийнятого компетентним органом рішення про приватизацію боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5350»

«Позовна давність, ознаки, умови обмеження права на судовий захист у справі про банкрутство Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права. Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою, а саме: – строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким; – застосування позовної давності має бути передбачуваним; – механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб’єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3792 Щодо застосування позовної давності під час розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство Під час розгляду кредиторських грошових вимог до боржника у справі про банкрутство застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» ЦК України. Стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14852»