ПОСТАНОВА
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Міняйлівки Тарутинського району Одеської області та жителя смт Нові Санжари Полтавської області, засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Обставини справи
1. Новосанжарський районний суд Полтавської області вироком від 3 червня 2019 року засудив ОСОБА_7 за частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 194 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статті 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 2 вересня 2018 року близько 19:00 засуджений на території домогосподарства ОСОБА_8 на АДРЕСА_1 облив автомобіль «Honda Accord» легкозаймистою рідиною з нафтопродукту, а також вкинув до кімнати будинку підпалений шматок тканини, просочений легкозаймистою рідиною з нафтопродукту. Затим засуджений залишив домогосподарство, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_8 погасив вогонь на автомобілі, а загорання будинку не сталося завдяки тому, що палаюча тканина погасла самостійно.
3. Полтавський апеляційний суд 22 лютого 2021 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та постановив новий вирок, яким призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, застосувати до засудженого положення статті 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
5. Зокрема, він стверджує, що апеляційний суд не врахував особи засудженого та пом`якшуючих обставин, зокрема щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а також не взято до уваги збігу тяжких особистих та сімейних обставин, що ввело засудженого у стан розпачу та викликало його девіантну поведінку.
6. Захисник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 298/95/16-к, зазначає, що апеляційний суд під час ухвалення вироку не обґрунтував, чому менш суворий вид та порядок відбування покарання є недостатнім, та не навів переконливих доводів щодо необхідності ізоляції засудженого від суспільства.
Позиції учасників розгляду
7. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
8. У судовому засіданні захисник підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника належить задовольнити частково.
11. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
12. Оцінюючи наявність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання, Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і в ході вирішення питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
13. Суд першої інстанції прийняв рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, узявши до уваги, що за відсутності обтяжуючих покарання обставин засуджений вину у вчиненомувизнав повністю, щиро розкаявся, відповідно до досудової доповіді інспектора з питань пробації засуджений не становить високої небезпеки для суспільства, його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк.
14. Апеляційний суд не спростував належним чином цих висновків суду, не навів у вироку переконливих мотивів неможливості застосування статті 75 КК.
15. Мотивація апеляційного суду зводиться головним чином до того, що засуджений не відшкодував шкоди, завданої злочином. Однак ця обставина сама по собі не може бути підставою для зміни способу виконання покарання, оскільки для стягнення призначеного судом відшкодування законодавство передбачає інші правові заходи.
16. Посилання на попереднє засудження його за злочини, вчинені задовго до подій, яких стосується ця справа і судимості за які були погашені за спливом строку, не є достатнім для висновку, що виправлення за вчинення цього злочину неможливе без позбавлення волі. Крім того, в матеріалах провадження відсутня інформація про те, що засуджений протягом приблизно півтора року не виконував обов`язків, покладених на нього рішенням суду першої інстанції, а отже і апеляційний суд не обґрунтував, чому за таких обставин неможливо досягти мети покарання у разі звільнення від його відбування з іспитовим строком.
17. Ураховуючи вищевикладене, Суд вважає, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання, проте в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
18. Таким чином, належить змінити оскаржений вирок у частині застосування заходу примусу на підставі, передбаченій пунктом 3 частини 1 статті 438 КПК, і в порядку, визначеному статтею 75 КК, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд