ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну засудженої ОСОБА_6 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 липня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019090180000536, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Заліщики Тернопільської області, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 липня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді виправних робіт за місцем роботи на строк 2 роки зі стягненням щомісячно в дохід держави 20 % від суми заробітку, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 2000 грн майнової та 245 000 грн моральної шкоди, а також 5 000 грн витрат на правову допомогу.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_7 37 145,52 грн майнової та 1 857,28 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин викладених у вироку, ОСОБА_6 визнана винуватою у тому, що
02 червня 2019 року, близько 19 год 59 хв., в світлу пору доби, в суху погоду, керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалася в м. Коломия по вулиці Міцкевича у напрямку центральної частини міста по дорозі для двох напрямків руху, по своїй смузі. В цей час в зустрічному напрямку, керуючи мопедом «Malaguti», реєстраційний номер НОМЕР_2 , своєю смугою руху рухався водій ОСОБА_8 , який перевозив позаду себе неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В порушення п. 2.3. б, п. 10. 1, п. 10. 4 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_6 не врахувала дорожню обстановку, що склалася, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити наближення мопеда «Malaguti», не переконалася, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надала дорогу водію транспортного засобу, що рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, розпочала маневр повороту ліворуч та виїхала на смугу зустрічного руху, де допустила зіткнення з вказаним мопедом під керуванням ОСОБА_8 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мопеда ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров`я, але не були небезпечними для життя в момент спричинення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на однобічність і неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судом повною мірою не встановлено усі обставини дорожньо-транспортної пригоди, безпідставно залишено без задоволення її клопотання про проведення слідчого експерименту, допит свідків, які були присутні при огляді місця події в якості понятих, з метою з`ясування та перевірки її показань щодо зникнення з автомобіля після огляду місця події відеореєстратора. Крім цього, звертає увагу на неправильне викладення у вироку її показань та показань свідка ОСОБА_8 . Стверджує про наявність вини ОСОБА_8 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки останній повинен був своєчасно зменшити швидкість чи загальмувати щоб уникнути зіткнення. Поміж іншого, зазначає про залишення без належної перевірки судом доводів сторони захисту щодо ймовірного перебування за кермом мопеда потерпілого ОСОБА_9 . Не погоджуючись з рішеннями судів в частині вирішення цивільного позову, вважає, що розмір стягненої моральної шкоди є завищеним, оскільки не підтверджується належними доказами, при цьому потерпілому було добровільно відшкодовано шкоду у розмірі 14 465,56 грн та
300 доларів США. Також, судом стягнуто матеріальну та моральну шкоду не на користь потерпілого ОСОБА_9 , а на користь його матері ОСОБА_7 , яка потерпілою не визнана. В той же час, остання неодноразово зверталася із заявами про уточнення, тобто фактичне збільшення позовних вимог після початку розгляду справи по суті, про що зазначалося стороною захисту, однак судом не враховано. Вважає, що при призначенні покарання суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, її вік, поганий стан здоров`я, позитивну характеристику, порушення правил дорожнього руху водієм
ОСОБА_8 , відсутність значної суспільної небезпеки інкримінованого діяння, а також, що заробітна плата вчителя є її єдиним доходом. Водночас, позбавлення права керування транспортним засобом позбавляє її можливості дістатися роботи, яка знаходиться на значній відстані від місця проживання. Стверджує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та за результатами апеляційного розгляду постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Просить здійснювати касаційний розгляд за її відсутності.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Від представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без його участі та участі законного представника ОСОБА_7 .
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в скарзі, суд касаційної інстанції приходить до наступних висновків.
Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджена, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, та правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 286 КК України, суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_6 своєї вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, її винуватість підтверджується, зокрема, показаннями законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_7 щодо спричинених тілесних ушкоджень її сину внаслідок вчинення обвинуваченою дорожньо-транспортної пригоди; свідка ОСОБА_8 , який був за кермом мопеда; малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , який знаходився позаду водія на пасажирському місці; даними, що містяться в протоколі огляду місця події зі схемою ДТП та фототаблицями від 02 червня 2019 року; висновком експерта № 154 від 15 серпня 2019 року про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиром мопеду ОСОБА_9 (т. 1 а. п. 244-245); висновками проведених експертиз № СЕ-19/109/26-3461Т/19 від 22 серпня 2019 року, № СЕ-19/109/26-3451Т/19 від 14 серпня 2019 року, № СЕ-19/109/26-358ІТ/19 від 22 серпня 2019 року та № СЕ-19/109/26-494ІТ/19 від
20 серпня 2019 року, що узгоджуються між собою(т. 1 а. п. 248-251, т. 2 а. п. 3-6, 9-12, 15-17).
При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
З огляду на зазначене, необґрунтованими є доводи засудженої ОСОБА_6 про те, що місцевим судом повною мірою не встановлено усі обставини дорожньо-транспортної пригоди, безпідставно залишено без задоволення клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту, допит свідків, які були присутні при огляді місця події в якості понятих, з метою з`ясування та перевірки показань обвинуваченої щодо зникнення з автомобіля після огляду місця події відеореєстратора.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження, колегією суддів встановлено, що клопотання про проведення слідчого експерименту розглянуто місцевим судом та в його задоволенні було обґрунтовано відмовлено з постановленням мотивованої ухвали від 16 квітня 2021 року (т. 2 а. п. 63-64).
Крім цього, з технічного запису та журналу судового засідання від 15 квітня 2021 року слідує, що з метою з`ясування та перевірки показань ОСОБА_6 щодо зникнення з автомобіля після огляду місця події відеореєстратора було допитано в якості свідка слідчого ОСОБА_11 , який зазначив, що безпосередньо на місце події не виїжджав, проте досудове розслідування здійснював з моменту внесення відомостей до ЄРДР, будь-яких відомостей про наявність відеореєстратора йому не відомо, при здійсненні огляду на штрафмайданчику автомобіля разом з експертом автотехніком реєстратора у ньому не було, під час досудового розслідування та при відкритті матеріалів провадження у порядку ст. 290 КПК України сторона захисту будь-яких клопотань про дослідження відеореєстратора та карти пам`яті як доказів, надання відео чи самого відеореєстратора, не заявляла.
Також, відповідно до дослідженого технічного запису та журналу судового засідання від 19 квітня 2021 року, місцевим судом належним чином розглянуто клопотання обвинуваченої щодо допиту в якості свідків понятих, які були присутні при огляді місця події, щодо зникнення з автомобіля відеореєстратора, та із заслуховуванням думки учасників судового розгляду обґрунтовано відмовлено, з наведенням належних мотивів (т. 2 а. п. 67-68).
На думку Суду, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність і допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94 КПК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального законодавства України.
Доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 щодо недоведеності винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, які є аналогічними викладеним в її апеляційній скарзі, було повною мірою перевірено апеляційним судом та спростовано з наведенням достатніх мотивів прийнятого рішення.
Так, під час апеляційного розгляду були належним чином досліджені доводи ОСОБА_6 щодо вини у дорожньо-транспортній пригоді також і водія мопеда ОСОБА_8 , із зазначенням що судовий розгляд відповідно до положень ст. 337 КПК України проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Крім цього, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду в тій частині, що твердженняОСОБА_6 про те, що за кермом мопеду був ОСОБА_9 , суперечить встановленим місцевим судом обставинам події та є її припущенням.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що досліджені судом першої інстанції докази, з точки зору належності, допустимості та взаємозв`язку, свідчать, що стороною обвинувачення доведено, як подію вказаного кримінального правопорушення, так і те, що зазначений злочин вчинено саме ОСОБА_6 .
Згідно з дослідженими технічними записами судових засідань від 23 вересня 2020 року та 28 січня 2021 року (т. 1 а. п. 186-196, т. 2 а. п. 34-39), доводи касаційної скарги щодо спотворення викладених у вироку показань обвинуваченої ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 , наданих у суді першої інстанції, не знайшли свого підтвердження. В той же час, викладені у вироку суду показання свідка ОСОБА_8 про те, що обвинувачена не увімкнула покажчик повороту, та зафіксованими на технічному носію інформації його показання, що не бачив чи був у автомобіля включений покажчик повороту, не свідчать про недоведеність винуватості
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, а тому доводи касаційної скарги з наведених підстав є необґрунтованими.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді виправних робіт за місцем роботи на строк 2 роки зі стягненням щомісячно в дохід держави 20 % від суми заробітку, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про її особу, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Що стосується доводів касаційної скарги щодо невмотивованості судових рішень в частині розміру стягненої моральної шкоди, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, який у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст.129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час здійснення підготовчого судового розгляду, ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_7 , як законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , до обвинуваченої ОСОБА_6 та обґрунтовано визнано її цивільним позивачем (т. 1 а. п. 43-45).
Упродовж судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 неодноразово зверталася з уточненнями позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (т. 1 а. п. 93-108, 117-124, 159-176).
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що відсутні порушення вимог ст. 128 КПК України під час звернення законного представника ОСОБА_7 з цивільним позовом, оскільки його було заявлено до початку судового розгляду. Доводи засудженої ОСОБА_6 про безпідставне врахування місцевим судом внесених під час розгляду справи змін до позовних вимог не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки у кримінальному процесуальному законодавстві відсутні застереження щодо внесення змін до цивільного позову в ході судового розгляду.
В той же час, на думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог закону при вирішенні цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди на користь законного представника потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_7 . Зокрема, стягнувши моральну шкоду у розмірі
245 000 грн, місцевий суд належним чином не мотивував свого рішення щодо співвідношення визначеного розміру шкоди тим моральним стражданням та переживанням потерпілого у зв`язку з ушкодженням його здоров`я, про що також наголошувалося ОСОБА_6 у апеляційній скарзі, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо спричиненої моральної шкоди, яка виразилась в моральних стражданнях та переживаннях за фактом отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які заподіяли потерпілому ОСОБА_9 значний фізичний біль та суттєво змінили спосіб життя як його так і його батьків, внесли тривогу за майбутнє, обмежили можливість фізичного розвитку, вільного пересування, спілкування, тривалого лікування та реабілітації.
З урахуванням обсягу моральних і фізичних страждань потерпілого ОСОБА_9 за наслідками отриманих тілесних ушкоджень в результаті вчиненого кримінального правопорушення та засад розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів вважає, що із засудженої ОСОБА_6 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_7 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 140 000 гривень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд