ПОСТАНОВА
суддів Хопти С. Ф., Синельникова Є. В., Шиповича В. В.
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона працювала в Одеській клінічній лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я»
АТ «Українська залізниця» на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічного відділення з травня 2004 року.
ОСОБА_1 зазначала, що засобами поштового зв`язку нею було отримано копію наказу виконуючого обов`язки головного лікаря від 22 травня 2019 року № 271-ОС про її звільнення з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.
Звільнення позивач вважала незаконним, оскільки звільнення відбулось у період її тимчасової непрацездатності.
Разом із цим, позивач зазначала про те, що у зв`язку із її незаконним звільненням, вона була позбавлена засобів існування, що призвело до моральних страждань.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ від 22 травня 2019 року № 271-ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» виконуючого обов`язки головного лікаря Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця»;
поновити її на роботі на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічного відділення Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я»;
стягнути на її користь з АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» середній заробіток за час вимушеного прогулу;
стягнути на її користь з АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 травня 2019 року про припинення із ОСОБА_1 трудового договору (контакту) виконуючого обов`язки головного лікаря Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря анестезіологічного відділення Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця».
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 травня 2019 року по 29 вересня 2020 року у розмірі 200 250,71 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді лікаря анестезіологічного відділення Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця» відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати суми платежу за один місяць у розмірі 12 327,76 грн відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено з роботи з порушенням норм трудового законодавства, зокрема, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач залучалась до санпросвітницької роботи, направлялась для проведення лекцій або що їй доручалась інша санпросвітницька робота, від виконання якої вона відмовилась, у зв`язку із чим позивач взагалі не підлягала звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому правовим наслідком є її поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованого у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого
1995 року.
Разом із тим, суд першої інстанції вважав, що протиправною поведінкою відповідача, яка виразилася у необґрунтованому звільненні позивача з роботи, останній завдана моральна шкода.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційні скарги АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивача звільнено з роботи з порушенням норм трудового законодавства, тому правовим наслідком є її поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованого у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що протиправною поведінкою відповідача, яка виразилася у необґрунтованому звільненні позивача з роботи, останній завдана моральна шкода.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 26 липня 2019 року у справі № 537/987/18 та від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, а також необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» вважає, що судами попередніх інстанції надано неправильну оцінку доказам у частині систематичного порушення позивачем правил медичної етики і деонтології.
Разом із цим, на думку АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я», відсутність медичної картки амбулаторного хворого свідчить про необґрунтованість видачі позивачу листка непрацездатності за період з 22 травня 2019 року по 27 травня 2019 року.
Заявник вважає, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на всі випадки припинення трудових відносин з працівником та у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визнавши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, проте суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин неправильно застосували частину третю статті 40 КЗпП України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року поновлено АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 522/10602/19-ц із Приморського районного суду м. Одеси.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з травня 2004 року працювала на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічного відділення Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я».
13 травня 2019 року завідуючим анестезіологічним відділенням
Чорним В. Л. на ім`я виконуючого обов`язки головного лікаря
АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» ОСОБА_2 було подано доповідну записку про систематичне порушення
ОСОБА_1 вимог посадової інструкції, що виражалося в залишенні свого робочого місця у робочий час, відсутності участі у санпросвітницькій роботі, непідвищенні кваліфікації, відсутності знань нормативних документів, порушенні етики та деонтології, непроведенні огляду тяжких хворих, що госпіталізуються у приймальне відділення.
Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» ОСОБА_2 від 13 травня 2019 року
№ 01/79 для перевірки обставин, викладених у зазначеній доповідній записці, було призначено службове розслідування.
Згідно протоколу засідання комісії по проведенню службового розслідування від 17 травня 2019 року ОСОБА_1 була присутня на такому засіданні, надавала пояснення з приводу зазначених у доповідній записці обставин, зокрема, підтвердила факт куріння в робочий час, щодо інших обставин заперечувала, пояснила, що санпросвітницькою роботою займається, читала лекції два роки тому, розробляти протоколи лікування позбавлена можливості, оскільки відсутні умови для такої роботи (індивідуальний комп`ютер, принтер, бумага, інтернет), факти, викладені в доповідній записці можуть бути спростовані іншими лікарями: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
За результатами засіданні комісії було складено висновок службового розслідування, відповідно до якого комісія зі службового розслідування визнала обставини, викладені у доповідній записці Чорного В. Л. , такими, що знайшли своє підтвердження, рекомендовано звільнити ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» ОСОБА_2 від 22 травня 2019 року
№ 271-ОС ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для прийняття вищевказаного наказу зазначено доповідну записку завідуючого відділенням анестезіології Чорного В. Л. від 13 травня 2019 року, висновок службового розслідування від 20 травня 2020 року, протокол засідання комісії службового розслідування від 17 травня 2020 року (а. с. 7, т. 1).
22 травня 2019 року ОСОБА_1 було відкрито листок непрацездатності, звільненої від роботи по 27 травня 2019 року, включно, що підтверджується листами медичного центру «Медикап» від 15 липня 2020 року № № 366, 367 та епікризом лікаря-терапевта (а. с. 63-68, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Дисциплінарне стягнення, відповідно до вимог статі 148 КЗпП України, застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) висловлено правову позицію, що працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;
з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.
Відповідно до частин першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підставами для звільнення ОСОБА_1 стали доповідна записка завідуючого відділенням анестезіології Чорного В. Л. від 13 травня
2019 року, висновок службового розслідування від 20 травня 2020 року та протокол засідання комісії службового розслідування від 17 травня
2020 року, у зв`язку із порушенням ОСОБА_1 правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме: залишення свого робочого місця в робочий час, відсутність в санпросвітницькій роботі, не підвищенні кваліфікації, відсутності знань нормативних документів, порушенні етики та деонтології, не проведенні огляду тяжких хворих, що госпіталізуються в приймальне відділення.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач залучалась до санпросвітницької роботи, направлялась для проведення лекцій або що їй доручалась інша санпросвітницька робота, від виконання якої вона відмовилась, а також доказів ухилення від підвищення нею кваліфікації, відсутності знань нормативних документів, порушення етики та деонтології чи непроведенні огляду тяжких хворих, що госпіталізувалися в приймальне відділення, відомостей про застосування дисциплінарного чи громадського стягнення, дійшов правильного висновку про те, що відповідач не мав законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому обґрунтовано поновив ОСОБА_1 на роботі, стягнув відповідно до статті 235 КЗпП України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, розмір якої визначив виходячи із засад розумності та справедливості, а також із урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач через неправомірні дії відповідача щодо її незаконного звільнення з роботи.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку доказам у частині систематичного порушення позивачем правил медичної етики і деонтології зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції
2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» в особі Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» про те, що звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності
не є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі, а є підставою для зміни дати звільнення є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що позивач взагалі не підлягала звільненню з роботи.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 липня 2019 року у справі № 537/987/18 та від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду