ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 1640/3365/18

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Кіровоградської області, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 194 724,56 грн, індексації заробітної плати в розмірі 128,61 грн та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 3210 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що Прокуратурою Кіровоградської області не здійснено з нею розрахунок при звільненні в повному обсязі. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17 задоволено її позовні вимоги про стягнення з прокуратури Кіровоградської області заборгованості по заробітній платі у розмірі 42 071, 30 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та цільових фондів. Рішення суду виконано в повному обсязі прокуратурою області лише 29.08.2018. У зв`язку з цим позивач на підставі ст. 117 КЗпП України просила стягнути з прокуратури Кіровоградської області середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 194 724, 56 грн за період з 21.09.2017 по 29.08.2018, а також індексацію заробітної плати в розмірі 128,61 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 3210 грн.

3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Прокуратури Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 194 724,56 грн, індексацію заробітної плати в розмірі 128,61 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 2586,51 гривень.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17 спір про стягнення заборгованості по заробітній платі вирішено на користь позивача, відповідач зобов`язаний сплатити їй зазначене у ст. 117 КЗпП України відшкодування.

5. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати заробітної плати, та з урахуванням встановленої у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17 середньоденної заробітної плати за липень-серпень 2017 року обчислив суми середнього заробітку з 21.09.2017 по 29.08.2018, індексації заробітної плати та компенсації у зв`язку із втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати.

6. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір з роботодавцем про розмір належних ОСОБА_1 сум при звільненні виник при зверненні позивача до суду з вимогою про стягнення з прокуратури Кіровоградської області заборгованості по заробітній платі, який був предметом розгляду в межах справи №816/2410/17, оскільки при звільненні вона не заявляла про незгоду з проведеним відповідачем розрахунком заробітної плати. Суд апеляційної інстанції зазначив, що права позивача щодо отримання належних їй сум (заборгованості) заробітної плати були захищені шляхом стягнення з роботодавця заробітної плати у розмірі 42071,30 грн (з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та цільових фондів), вказані кошти отримані позивачем після пред`явлення нею виконавчого листа, шляхом їх списання з рахунків прокуратури Кіровоградської області, тобто у порядку та у спосіб, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

8. У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що в межах спірних правовідносин прокуратурою Кіровоградської області не було допущено бездіяльності щодо не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, а тому вимога про відповідальність за затримку розрахунку, в частині стягнення середнього заробітку, не підлягає задоволенню.

9. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 скасувати і залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018.

10. В касаційній скарзі позивач зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №1640/3365/18 встановлено факт порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства в частині обов`язку здійснення повного розрахунку з нею в день звільнення. Скаржник вважає, що оскільки повний розрахунок проведено відповідачем лише 29.08.2018, то у неї є право вимагати сплатити на свою користь середній заробіток, а відповідач має бути притягнутий до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

12. Відповідач зазначає, що Прокуратурою Кіровоградської області не допущено умисного невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17, що відповідно до ст. 117 КЗпП України є необхідною умовою для стягнення компенсації за затримку розрахунку.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури Кіровоградської області з 05.11.2001 на різних посадах, звільнена з 21.09.2017 за власним бажанням згідно п. З ч. 1 ст. 11, п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», ст. 38 КЗпП України.

16. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з прокуратури Кіровоградської області заборгованості по заробітній платі в розмірі 41 554,38 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 80 493,17 грн.

17. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з прокуратури Кіровоградської області на користь позивача заробітну плату у розмірі 42 071,30 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та цільових фондів, у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Рішення набрало законної сили 19.06.2018.

18. Згідно із банківською випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці ОСОБА_1 від 29.08.2018 прокуратурою Кіровоградської області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17 зараховано на рахунок ОСОБА_1 33 867,40 грн.

19. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

21. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

22. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

24. Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

25. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Наведена правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі №804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

26. Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 було викладено правову позицію, згідно з якою оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

27. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі №816/2410/17, яке набрало законної сили 19.06.2018, здійснений відповідачем тільки 29.08.2018, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за весь період невиплати, та період, протягом якого Прокуратура Кіровоградської області не виконувала свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум є з 21.09.2017 (день звільнення позивача) по 29.08.2018.

28. Відповідно до вимог статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Також і відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

29. Таким чином відповідач був зобов`язаний виконати судове рішення незалежно від звернення позивача за його виконанням у примусовому порядку, що спростовує доводи відповідача про те, що Прокуратурою Кіровоградської області не допущено умисного невиконання рішення.

30. Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спір з роботодавцем про розмір належних ОСОБА_1 сум при звільненні виник при зверненні позивача до суду з вимогою про стягнення з прокуратури Кіровоградської області заборгованості по заробітній платі, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів зауважує, що обов`язок роботодавця виплатити у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України належні звільненому працівнику суми, не залежить від наявності чи відсутності відповідного спору.

31. З урахуванням наведеної правової позиції, а також обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичної виплати заборгованості по заробітній платі, встановленої судовим рішенням.

32. Висновки ж суду апеляційної інстанції про те, що права позивача щодо отримання належних їй сум (заборгованості) заробітної плати були захищені шляхом стягнення з роботодавця заробітної плати у розмірі 42071,30 грн, а також про те, що в межах спірних правовідносин прокуратурою Кіровоградської області не було допущено бездіяльності щодо не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, не відповідають фактичним обставинам справи та усталеній правовій позиції Верховного Суду, висловленій у даній категорії справ.

33. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

34. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

36. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування прийнятого ним рішення були відсутні.

37. З огляду на викладене, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 підлягає скасуванню, а рішення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 - залишенню в силі.

38. З огляду на результат касаційного перегляду справи розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд