ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/12845/20

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» (далі - КНП БМР «МЦПМСД № 2») та просила визнати незаконним наказ КНП БМР «МЦПМСД № 2» від 05 жовтня 2020 року № 158-к про її звільнення з 06 жовтня 2020 року, поновити її на посаді лікаря з ультразвукової діагностики в КНП БМР «МЦПМСД № 2» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, щоз 2009 року вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді лікаря з ультразвукової діагностики.

Наказом КНП БМР «МЦПМСД № 2» від 05 жовтня 2020 року № 158-к її було звільнено з посади лікаря з ультразвукової діагностики в зв`язку зі скороченням чисельності штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважала звільнення незаконним, оскільки відповідач порушив установлений законом порядок звільнення з роботи.

Зокрема зазначала, що відповідач своєчасно не повідомив її про наявність вакантних посад на підприємстві, не врахував її переважного права на залишення на роботі та звільнив її без попередньої згоди профспілкового органу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням установленого законом порядку.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15, від 25 травня 2016 року в справі № 6-3048цс15, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 242/4180/18, від 17 жовтня 2019 року в справі № 341/437/18, від 31 жовтня 2019 року в справі № 752/11541/18, від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для вирішення справи, зокрема, не врахували, що відповідач не запропонував їй усі наявні на підприємстві вакантні посади, звільнив її без отримання згоди ради трудового колективу як єдиного органу на підприємстві, що має відстоювати інтереси працівників, у зв`язку з чим безпідставно відмовили в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 липня 2021 року справа № 357/12845/20 надійшла до Верховного Суду.

КНП БМР «МЦПМСД № 2» надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 11 лютого 2009 року ОСОБА_1 прийнята на посаду лікаря з ультразвукової діагностики Білоцерківської міської дитячої поліклініки, правонаступником якої є КНП БМР «МЦПМСД № 2».

Наказом КНП БМР «МЦПМСД № 2» від 06 серпня 2020 року № 119-к затверджено внесення змін до штатного розпису, а саме виведення зі штатного розпису з 06 жовтня 2020 року двох ставок лікаря з ультразвукової діагностики та двох ставок медичної сестри з ультразвукової діагностики.

Згідно з рішенням комісії для визначення працівників, що мають переважне право залишитися на роботі при скороченні, або таких, яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця, оформленим протоколом від 06 серпня 2020 року, вирішити питання про надання переважного права залишення на роботі серед двох медичних сестер з ультразвукової діагностики та лікарів з ультразвукової діагностики не виявляється можливим, оскільки посади повністю скорочуються (виводяться зі штатного розпису) у зв`язку із передачею відповідного обладнання на баланс іншого підприємства.

06 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримала письмове попередження про те, що посада, яку вона займає, підлягає скороченню і після закінчення 2-х місячного терміну з моменту отримання цього повідомлення її буде звільнено в зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

20 серпня 2020 року КНП БМР «МЦПМСД № 2» складено повідомлення, відповідно до якого ОСОБА_1 запропоновано роботу в зв`язку з наявністю вільних вакансій станом на 20 серпня 2020 року - лікаря -педіатра, лікаря ЗПСЛ.

Наказом КНП БМР «МЦПМСД № 2» від 05 жовтня 2020 року № 158-к ОСОБА_1 , лікаря з ультразвукової діагностики, звільнено в зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 06 жовтня 2020 року.

Відповідно до довідки № 1 від 21 січня 2021 року, виданої Приватним підприємством «Беладент», ОСОБА_1 працює на даному підприємстві на посаді лікаря з ультразвукової діагностики з 12 травня 2020 року за сумісництвом на 0, 5 ставки.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Частиною першою статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Установлено, що відповідач 06 серпня 2020 року, за два місяці до звільнення позивача, повідомив її про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників.

У період вивільнення відповідач запропонував ОСОБА_1 вакантні посади лікаря-педіатра та лікаря ЗПСЛ. Згода позивача на переведення на одну із цих посад у матеріалах справи відсутня. Доказів наявності у відповідача в спірний період будь-яких інших вакантних посад, які б позивач могла обіймати з урахуванням її освіти та кваліфікації, матеріали справи також не містять.

Переважне право позивача на залишення на роботі відповідач не вирішував, оскільки зі штатного розпису підприємства виводилися усі штатні одиниці лікаряз ультразвукової діагностики.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві з 07 липня 2020 року відсутній.

Таким чином, установивши, що в КНП БМР «МЦПМСД № 2» дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, запропонував їй усі вакантні посади, які б вона могла виконувати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання позивача на звільнення її без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлено, що такий орган на підприємстві відсутній, а рада трудового колективу не є профспілковою організацією і, відповідно, відповідач не повинен був отримувати згоду цієї ради на звільнення позивача.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду