ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/3442/20

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - відповідач 1, Львівська митниця ДФС), Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач 2, Галицька митниця Держмитслужби), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 117-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 квітня 2020 року позивач звільнений з посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до новоствореної Галицької митниці Держмитслужби.

Позивач указує, що при звільненні його з посади відповідачем 1 порушено порядок попередження про вивільнення, визначений Кодексом законів про працю України, не взято до уваги його бажання на переведення до Галицької митниці Держмитслужби, не запропоновано іншої вакантної посади та не проведено консультацій з профспілковим органом.

Крім того, позивач вказує, що згідно з наказом Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» працівники Львівської митниці ДФС мали бути письмово попереджені про вивільнення із займаних посад, однак попередження про наступне вивільнення та пропозиції вакантних посад позивачеві не надано.

Разом з тим позивач зазначає, що 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, однак вказана норма до нього не мала бути застосована, оскільки на дату початку реорганізації (20 листопада 2019 року), її строків, діяли норми Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України передбачали обов`язкову пропозицію посади в органі, що створюється.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 117-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року;

- стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 985,11 (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять грн.11 коп.) грн. без відрахування податків і зборів;

- рішення в частині стягнення за один місяць у розмірі 6912,44 (шість тисяч дев`ятсот дванадцять грн. 44коп) грн. та поновлення на роботі допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено обґрунтованих підстав які перешкоджали запропонувати вакантну посаду позивачу, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у частині задоволення позовних вимог та ухвалено у цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону - Закону України «Про державну службу», з попередньої редакції якого було виключено речення про обов`язок пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади (будь-якої вакантної посади) державної служби у новоутвореній установі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, тобто на цей час діяли норми, визначені Кодексом законів про працю України.

Позивач зазначає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не враховано пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно якого при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Станом на момент винесення попередження про наступне вивільнення вакантними у Галицькій митниці Держмитслужбі були 269 посади, тому інформація, зазначена у попередженні щодо відсутності рівнозначної посади або іншої роботи, спростовується штатним розписом відповідача.

Відповідачем допущено порушення в частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, оскільки прийнято рішення про переведення лише частини працівників у Галицьку митницю Держмитслужби.

Крім того, позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції у судовому рішенні посилається на Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, яка не регулює спірні правовідносини та не вирішує яка інформація повинна бути зазначена у наказі про звільнення.

Також скаржник зазначає, що судом не застосовано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24 квітня 2019 року, у справі № 815/1554/17, а посилання відповідача у оскаржуваному наказі на пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави звільнення, а лише з посиланням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення.

Також позивач звертає увагу на порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме прийняття постанови за відсутності позивача та його представника, незважаючи на бажання бути присутніми у судовому засіданні.

Відповідачем 1 відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідачем 2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в силі.

В обґрунтування означеного відзиву, відповідач 2 вказує, що станом на дату виникнення правовідносин по звільненню позивача Законом України «Про державну службу» було врегульовано як підставу звільнення (пункт 1 частину першу статті 87 Закону, тобто реорганізація державного органу), так і порядок такого звільнення (частина третя статті 87 Закону), а тому, в силу положень частин другої, третьої статті 5 Законом України «Про державну службу», якими визначено що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом якщо інше не передбачено законом, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих дим Законом, підстави для застосування норм КЗпП України були відсутні.

Письмове попередження позивачу було вручено 10 березня 2020 року, а звільнено позивача 15 квітня 2020 року, тобто не раніше закінчення 30 календарних днів з дати доведення до його відома попередження про наступне вивільнення.

Відповідач 2 стверджує, що видача попередження про наступне вивільнення та, в подальшому, оскаржуваного наказу про звільнення позивача здійснювалося на підставі та в порядку, чинних на час вчинення відповідних дій нормативно-правових актів, зокрема, Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме - відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІ у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 09 червня 2022 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, в органах митної служби позивач працював з 1992 року.

Згідно з наказом Львівської митниці ДФС №564-0 від 30 липня 2019 року «Про переміщення працівників» ОСОБА_1 переміщений з 02 серпня 2019 року на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава Руська» Львівської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

14 листопада 2019 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 наказу Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, та визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

28 листопада 2019 року у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1217-р «Питання Державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00:00 год. 08 грудня 2019 року.

21 грудня 2019 року головою комісії з реорганізації Львівської митниці, ДФС прийнято наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», згідно з яким відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІ «Про державну службу» наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС згідно зі списком, в який був включений позивач.

Наказом Львівської митниці ДФС № 03 від 07 лютого 2020 року скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС має письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІ «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, у якому зазначений позивач.

10 березня 2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення.

Наказом Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 117-о позивач звільнений 15 квітня 2020 року із посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VІIІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VIІІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIІІ, а пунктом 4 частини першої цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу ( пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ).

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

За приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIІ в peдакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13.02.2020 року.

За твердженням відповідача 2, на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала посилання на застосування Кодексу законів про працю України при звільненні працівника, та скасовано попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці і пропонування роботодавцем іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оспорюване рішення, дійшов висновку про дотримання роботодавцем процедури звільнення позивача.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом України «Про державну службу» у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів про працю України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Предметом спору у справі, що розглядається, є питання правомірності наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 117-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1).

Водночас, 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону № 889-VIII (доповнено новим абзацом першим), згідно з яким суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Ураховуючи наведені приписи, Львівською митницею ДФС 10 березня 2020 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС 13 квітня 2020року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з реорганізацією державного органу).

Зважаючи на те, що про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України №889-VIII позивача було повідомлено у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів до звільнення, відповідач не порушив визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року №380/3551/20.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 117-о «Про звільнення ОСОБА_1 » було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, то в цьому випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства (Закон №889-VIII у редакції Закону України №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи, що набрав чинності з 13 лютого 2020 року) .

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набрали чинності 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Також Верховний Суд звертає увагу, що на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та на час виникнення спірних правовідносин правове регулювання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення змінилося.

Стосовно доводів позивача з приводу не зазначення у оскаржуваному наказі конкретної причини та підстав звільнення суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що зі змісту оскаржуваного наказу убачається, що підставою його видачі слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що спростовує посилання позивача на звільнення без зазначення причини.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, а строк реорганізації митних органів було продовжено лише 24 березня 2020 року.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, однак вказані дії не породжували для позивача жодних правових наслідків. Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації державного органу виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника. Попередження про звільнення ОСОБА_1 отримав 10 березня 2020 року і був звільнений 13 квітня 2020 року. На цей момент діяла редакція Закону № 889-VIІI, яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

З приводу вакантних посад та допущених порушень у частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону № 889-VIІI, тому, як зазначено вище, на Львівську митницю ДФС не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються.

Ураховуючи викладене, посилання позивача на кількісний склад працівників реорганізованого митного органу не має відношення до предмету спору.

Також суд не бере до уваги посилання позивача щодо зобов`язання Львівської митниці ДФС повідомляти державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, оскільки вказане не є предметом спору у цій справі.

З матеріалів справи убачається, що Восьмим апеляційним адміністративним судом 09 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 25 лютого 2021 року о 09.00 годині, про що повідомлено сторони.

В судове засідання 25 лютого 2021 року позивач та його представник не з`явились, судом задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 25 березня 2021 року позивач та його представник, повідомлені згідно з вимогами КАС України, не з`явились. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

В судове засідання 08 квітня 2021 року позивач та його представник, повідомлені належним чином, не з`явились. В задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з лікуванням судом апеляційної інстанції відмовлено. З урахуванням вимог статті 313 КАС України , з огляду на те, що судом не було визнано обов`язковою участь в судовому засіданні учасників справи, неявка позивача не перешкоджає розгляду справи.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваної постанови, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд