ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 294/275/20

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Чуднівська центральна районна лікарня» (далі - КНП «Чуднівська центральна районна лікарня») та просив визнати незаконним та скасувати наказ № 23-к від 06 лютого 2020 року «Про звільнення у зв`язку зі скороченням», яким його було звільнено з посади лікаря-травматолога поліклініки з 06 лютого 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді лікаря-травматолога або на аналогічній посаді в КНП «Чуднівська центральна районна лікарня», зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до його трудової книжки щодо поновлення на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06 лютого 2020 року по 07 лютого 2020 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2020 року до дня ухвалення судового рішення, а також моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з серпня 1978 року він працював на посаді лікаря-травматолога КНП «Чуднівська центральна районна лікарня», а з березня 2007 року на посаді лікаря-травматолога поліклініки цієї ж лікарні.

Наказом відповідача від 06 лютого 2020 року його звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату.

Вважав звільнення незаконним та таким, що проведене з порушенням норм трудового законодавства.

Зокрема, зазначав, що на підприємстві відповідача скорочення штату працівників не відбулося, оскільки було скорочено не штатну одиницю, а ставку, тобто фактично змінено систему та розмір оплати праці. До того ж його було звільнено з 06 лютого 2017 року, тоді як посаду, яку він обіймав, виведено зі штатного розпису з 07 лютого 2017 року.

Перед звільненням відповідач не запропонував йому іншої вакантної посади на підприємстві за відповідною професією чи спеціальністю, не врахував його переважного права на залишення на роботі як працівника з безперервним медичним стажем понад 53 роки, зі статусом учасника бойових дій та тієї обставини, що він є єдиним годувальником з самостійним доходом у сім`ї.

У зв`язку з незаконними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилась, зокрема, в погіршенні стану здоров`я та душевних стражданнях, зниженні авторитету як спеціаліста та необхідності вжиття значних зусиль для відновлення попереднього стану, розмір якої оцінений ним у 5 000 грн.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 04 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату працівників відбулося з дотриманням установленого законом порядку.

У липні2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 04 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 20 червня 2018 року в справі № 460/1849/15, від 12 серпня 2019 року в справі № 212/10257/14, від 04 грудня 2019 року в справі № 760/8719/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 645/1908/18, від 11 листопада 2020 року в справі № 442/4791/17, від 27 січня 2021 року в справі № 297/3225/16-ц, від 27 квітня 2021 року в справі № 372/1617/18, від 16 червня 2021 року в справі № 686/8878/19, від 17 червня 2021 року в справі № 308/3821/19, від 18 червня 2021 року в справі № 573/1072/17, від 24 червня 2021 року в справі № 573/1351/20, від 25 червня 2021 року в справі № 201/5333/19, від 06 липня 2021 року в справі № 428/12217/18, від 07 липня 2021 року в справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року в справі № 756/7311/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, причини таких змін і якими належними доказами підтверджуються ці обставини; не перевірили виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції працевлаштування його на іншій вакантній посаді, а також вимог статті 42 КЗпП України щодо врахування його переважного права на залишенні на роботі; не дослідили наведені ним обставини порушення порядку оформлення та заповнення відповідачем трудової книжки при його звільненні, внаслідок чого помилково відмовили в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

14 вересня 2021 року справа № 294/275/20 надійшла до Верховного Суду.

Директор КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» Лукашенко І. В. надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що з 15 серпня 1978 року ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-травматолога Чуднівської центральної районної лікарні, правонаступником якої є КНП «Чуднівська центральна районна лікарня», а з 15 березня 2007 року на посаді лікаря-травматолога поліклініки цієї ж лікарні.

Наказом КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» № 117-К від 01 листопада 2019 року, в зв`язку із перспективою зменшення фінансування та відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» і статуту КНП «Чуднівська центральна районна лікарня», попереджено працівників підприємства (згідно з додатками № 1 та № 2 до наказу) про можливі зміни в організації виробництва і праці, у тому числі, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з додатком № 2 до наказу, серед інших працівників, передбачалось скорочення 1, 0 ставки лікаря-травматолога поліклініки (працівник ОСОБА_1 ).

06 листопада 2019 року ОСОБА_1 був повідомлений про заплановане вивільнення.

Наказом КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» № 65 від 26 листопада 2019 року внесено зміни до штатного розпису підприємства та скорочено 0, 5 ставки лікаря-травматолога поліклініки.

Наказом КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» № 67 від 04 грудня 2019 року внесено зміни до штатного розпису підприємства та скорочено вже 1, 0 ставки лікаря-травматолога поліклініки. У цьому наказі також зазначено, що штатний розпис у новій редакції вводиться в дію з 07 лютого 2020 року.

Згідно з наказом КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» № 23-к від 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади лікаря-травматолога поліклініки з 06 лютого 2020 року в зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до штатного розпису КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» станом на 01 жовтня 2019 року, у травматологічному кабінеті поліклініки КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» затверджено 2 штатні одиниці лікаря-ортопеда-травматолога.

Згідно зі штатним розписом КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» станом на 07 лютого 2020 року, у травматологічному кабінеті поліклініки КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» затверджено 1 штатну одиницю лікаря-травматолога.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Установлено, що відповідач 06 листопада 2019 року, за два місяці до звільнення позивача, повідомив його про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Факт скорочення штату працівників (зокрема, посади лікаря-травматолога поліклініки)підтверджений штатними розписами КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» від 01 жовтня 2019 року та від 07 лютого 2020 року.

Станом на 01 листопада 2019 року в штатному розписі відповідача були наявні дві штатні одиниці лікаря-травматолога поліклініки, одну з яких обіймав позивач, а іншу - ОСОБА_2 .

З порівняльного аналізу щодо їх рівня кваліфікації та продуктивності праці, суди встановили, що позивач не мав переважного права на залишення на роботі перед лікарем ОСОБА_2 , оскільки останньому наказом Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації від 24 жовтня 2019 року присвоєно першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Ортопедія і травматологія», тоді як ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року не проходив атестацію на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії.

Вакантні посади, які б ОСОБА_1 міг обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, на підприємстві в спірний період були відсутні.

Таким чином, установивши, що в КНП «Чуднівська центральна районна лікарня» дійсно відбулося скорочення штату працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, при звільненні позивача відповідач урахував кваліфікацію та продуктивність його праці, а вакантні посади, які б він міг виконувати, на підприємстві були відсутні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулось із дотриманням трудового законодавства.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду