ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 562/2550/19

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є. (далі - державний реєстратор), Акціонерного товариства «Полтава-Банк» (далі - АТ «Полтава-Банк», банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно.

На обґрунтування позову посилався на таке. 15 липня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Полтава-Банк» (далі - ПАТ «Полтава-Банк»), правонаступником якого є АТ «Полтава-Банк», укладений кредитний договір № 4, відповідно до умов якого він отримав кошти у розмірі 500 000,00 грн на умовах повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 15 липня 2014 року він передав ПАТ «Полтава-Банк» в іпотеку належні йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 . У серпні 2016 року банк у передбаченому іпотечним договором позасудовому порядку звернувся до державного реєстратора Данилевич І. Є. із заявою про державну реєстрацію зазначеного нерухомого майна за собою, проте у порушення статті 37 Закону України «Про іпотеку» ПАТ «Полтава-Банк» оцінку іпотечного майна на момент оформлення за собою права власності не проводив і таких відомостей у реєстраційній справі державного реєстратора Данилевич І. Є. немає. Водночас ціна набуття права власності є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

З урахуванням наведеного просив скасувати реєстрацію речового права, права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок площею 117,8 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , за ПАТ «Полтава-Банк» на підставі іпотечного договору від 15 липня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 463 та виданого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковською А. О., яка вчинена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Данилевич І. Є., рішення, індексний номер 30938260, від 15 серпня 2016 року; скасувати реєстрацію речового права, права власності на земельну ділянку площею 0,0668 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5622610100:00:001:0277 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за ПАТ «Полтава-Банк» на підставі іпотечного договору від 15 липня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 463 та виданого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковською А. О., що вчинена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Данилевич І. Є., рішення, індексний номер 30938529 від 15 серпня 2016 року.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при здійсненні державної реєстрації іпотечного майна за АТ «Полтава-Банк» в позасудовому порядку державний реєстратор дотримався вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відсутність звітів про оцінку майна в реєстраційній справі не є підставою для скасування реєстрації речового права.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначений законом вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, наявні у матеріалах реєстраційної справи №46978056226 на об`єкти спірного нерухомого майна, а тому відсутні підстави для задоволення позову. На момент переходу права власності на іпотечне майно була проведена його експертна грошова оцінка, яка міститься у матеріалах справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як особа, яка не брала участі у справі, у березні 2021 року звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , залишено без задоволення. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 , неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зняті з реєстрації у спірному помешканні 04 червня 2014 року. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не залучив до участі у розгляді справи законного представника неповнолітніх дітей та орган опіки і піклування, є безпідставними.

Неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користуються та фактично проживають в іншому житловому приміщенні, у предметі іпотеки на час укладення договору іпотеки не були зареєстровані та не були його власниками, їхні права та обов`язки укладенням оскаржуваного правочину не порушені.

Крім того, як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на обставини непроведення оцінки при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Водночас, ОСОБА_3 , звертаючись до суду апеляційної інстанції, посилається на порушення прав та обов`язків неповнолітніх дітей, зареєстрованих у предметі іпотеки. Проте в суді апеляційної інстанції позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються і не розглядаються.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що сторони договору іпотеки не погоджували спосіб повідомлення іпотекодавця у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності. Іпотекодержатель не дотримався процедури щодо направлення письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення вартості іпотечного майна, без встановлення факту направлення іпотекодержателем іпотекодавцю письмової вимоги з інформацією про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог.

Як на підставу касаційного оскарження, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16.

У травні, червні 2021 року надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких АТ «Полтава-Банк», ОСОБА_2 , Рівненська міська рада просили касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У серпні 2021 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов та умов виховання сім`ї від 02 березня 2021 року неповнолітня ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_4 проживали та проживають у спірному будинку. Суди попередніх інстанцій не залучили до участі у справі законного представника малолітньої дитини та орган опіки та піклування, не врахували положення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства». Також суди не врахували розміру заборгованості за кредитним договором, встановленого рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2016 року у справі № 569/3947/16, відповідно до якого розмір заборговані становив 5 099,98 грн, який є значно меншим ніж вартість предмета іпотеки.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц.

У листопаді 2021 року надійшли відзиви на зазначену касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 та Рівненська міська рада просили касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалами Верховного Суду від 26 квітня 2021 року, від 17 травня 2021 року відкрито касаційнепровадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;

2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося;

4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;

5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 - закриттю з огляду на таке.

Щодо вирішення касаційних скарг ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2021 року не відповідають.

Суди встановили, що 15 липня 2014 року між ПАТ «Полтава-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 4, відповідно до умов якого позивач отримав кошти у розмірі 500 000,00 грн на умовах повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Того ж дня, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Полтава-Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, зареєстрований приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковською А. О. у реєстрі за № 463, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок площею 117,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,0668 га з кадастровим номером 5622610100:00:001:0277, що знаходяться на АДРЕСА_1 , загальною вартістю, за домовленістю сторін, 776 152 грн (пункти 1.1, 1.2 договору).

20 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав вимогу ПАТ «Полтава-Банк» від 18 травня 2016 року про повернення заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2014 року № 4 у розмірі 630 227,45 грн, з яких: 329 258,59 грн - заборгованість за тілом кредиту, 81 776,32 грн - прострочене тіло кредиту, 39 086,58 грн - прострочені відсотки та 180 211,92 грн - пеня, протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги. У вимозі зазначено, що у разі непогашення заборгованості буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності відповідно до умов пунктів 3.1, 3.4 іпотечного договору.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору АТ «Полтава-Банк» 09 серпня 2016 року звернулося до державного реєстратора Данилевич І. Є. із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені житловий будинок та земельну ділянку.

Рішеннями державного реєстратора Данилевич І. Є. від 15 серпня 2016 року (індексні номери 30938260 та 30938529) проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок площею 117,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,0668 га з кадастровим номером 5622610100:00:001:0277, що знаходяться на АДРЕСА_1 , за ПАТ «Полтава-Банк» та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На момент переходу права власності на іпотечне майно була проведена його експертна грошова оцінка, що підтверджується висновками ПП «Оцінювач», за якими станом на 09 серпня 2016 року ринкова вартість житлового будинку площею 117,8 кв. м на АДРЕСА_1 становить 550 430 грн, а земельної ділянки площею 0,0668 га з кадастровим номером 5622610100:00:001:0277 - 80 190 грн.

Також проведення відповідачем оцінки іпотечного майна підтверджуються відповідними виписками з особового рахунку за період з 01 до 31 серпня 2016 року щодо взяття на баланс АТ «Полтава-Банк» цього майна за вказаною у звітах про оцінку майна вартістю.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно проведена з порушенням позасудового порядку звернення стягнення на заставне майно, зокрема і у зв`язку з відсутністю на момент проведення такої реєстрації звіту про оцінку вартості цього майна.

Сторонами іпотечного договору узгоджено загальну вартість іпотечного майна в розмірі 776 152,00 грн, проте відповідно до умов пункту 1.2 іпотечного договору визначена цим пунктом договору вартість предмета іпотеки не враховується під час звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у пункті 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1127), визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів, необхідних для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, які банк надав та які містяться у матеріалах реєстраційної справи.

Крім того, на момент переходу права власності на іпотечне майно була проведена його експертна грошова оцінка, що підтверджується висновками ПП «Оцінювач», за яким станом на 09 серпня 2016 року ринкова вартість житлового будинку площею 117, 8 кв. м на АДРЕСА_1 становить 550 430 грн, а земельної ділянки площею 0,0668 га - 80 190 грн. Також проведення відповідачем оцінки іпотечного майна підтверджується виписками з особового рахунку за період з 01 до 31 серпня 2016 року щодо взяття на баланс АТ «Полтава-Банк» цього майна. Проте відсутність зазначених звітів у реєстраційній справі не може бути підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року

№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до статті 18 цього Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 53 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 57 цього Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Проте з огляду на зміст положень статей 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону № 898-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Оскільки ціна предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, є істотною обставиною, що має правові наслідки для сторін забезпеченого іпотекою зобов`язання, тому пункт 57 Порядку № 1127 на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, повинен застосовуватись із урахуванням положень статті 37 Закону № 898-IV, а саме: іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Отже, оцінка предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, повинна бути проведена перед реєстрацією такого права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 520/8982/18 (провадження № 61-8498св21).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 761/11601/19 зазначено, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є підставою для скасування такої реєстрації.

Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19.

Отже, ціна предмета іпотеки на час вчинення реєстраційної дії (звернення стягнення на предмет іпотеки) визначена не була, що свідчить про недотримання положень частини третьої статті 37 Закону № 898-IV.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову та не врахували, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена за відсутності відомостей про вартість предмета іпотеки, визначеної на момент такого набуття, що є підставою для скасування такої реєстрації.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що звіт про оцінку предмета іпотеки міститься у матеріалах справи, є помилковими, оскільки такий звіт мавбути наданий державному реєстратору при проведенні державної реєстрації, однак доказів надання такого звіту реєстратору матеріали справи не містять.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 726/763/19 (провадження № 61-17709св20).

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог до ПАТ «Полтава-Банк» підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо вирішення позовних вимог, пред`явлених до державного реєстратора Данилевич І. Є.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій в частині вирішення вимог пред`явлених до державного реєстратора Данилевич І. Є., а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог до державного реєстратора Данилевич І. Є. про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно, відповідно до статті 400 ЦПК України, у касаційному порядку не переглядаються.

Щодо вирішення вимог касаційної скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 .

Під час перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилалася на неврахування судами попередніх інстанцій висновків,викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц.

У постанові від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17 Верховний Суд зазначив, що обґрунтовуючи зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивачі, серед іншого, посилались на те, що оспорений правочин порушує права їх малолітньої дочки. Суди не врахували, що відповідно до статті 177 СК України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Наведене спростовує висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що малолітня дитина не була зареєстрована та не мала права користування спірним житловим приміщенням. За викладених обставин суди попередніх інстанцій не перевірили, чи порушуються оспореною угодою права малолітньої дитини.

У справі №607/8145/18 позивачка, діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та просила зобов`язати повернути в натурі житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, з яким погодився суд касаційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено, оскільки права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_2 вчиненням спірних договорів купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами не були порушені, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

У справі № 295/10621/13 банкзвернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на дату проведення прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд зазначив, що порушення іпотекодавцем основного зобов`язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, оскільки позичальник та іпотекодавець у справі є відмінними, при цьому іпотекодавцем вчинялися дії на погашення заборгованості у розмірі, що є співмірним до розміру боргових зобов`язань позичальника, а звернення стягнення на предмет іпотеки в цій справі не є єдиним можливим способом захисту порушених прав кредитора, який призводитиме до відновлення його порушених прав та перебуватиме у межах здійснення цивільних прав. Суд вважав за необхідне та доцільне погодитись із висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, оскільки вартість предмета іпотеки, визначена в договорі іпотеки, є значно більшою за несплачену частину заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

Водночас у цій справі спір стосується скасування реєстрації речового права, права власності на нерухоме майно з підстав порушення іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема направлення іпотекодержателем письмової вимоги без інформації про вартість майна, за якою відбулось зарахування вимог.

Отже, висновки щодо застосування норми права, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Таким чином, після відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц та на які посилається заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підстави для закриття касаційного провадження.

Зважаючи на наявність підстав для закриття касаційного провадження, Верховний Суд правильність по суті вирішення судами попередніх інстанцій спору за касаційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , у цій справі не оцінює.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову до АТ «Полтава-Банк» про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, що викладені у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 з цієї підстави.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог до АТ «Полтава-Банк» та ухвалення нового рішення про задоволення позову, то з АТ «Полтава-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним за подання позову, апеляційної та касаційних скарг судовий збір у розмірі 9 989,20 грн (1 536,80 грн + 2 305,20 грн + 3 073,60 грн +3 073,60 грн).

Керуючись статтями 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду