ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/17380/20

1. У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 листопада 2020 року по день ухвалення рішення;

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000 грн;

- стягнути з відповідача судові витрати.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що скорочення посади, яку він займав, фактично не було, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено взагалі; функціональні обов`язки начальника відділу не зазнали змін. Звертав увагу на те, що положення Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ) не передбачають порядку звільнення державних службовців у випадку скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як і не містить жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку.

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2020 року по день винесення рішення суду у розмірі 45 655,96 грн (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнуто заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

Стягнуто з Державної служби морського та річкового транспорту України за рахунок її бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 900 грн.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

5. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 16 травня 2019 року позивача призначено на посаду начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

8. 26 жовтня 2020 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення від 19 жовтня 2020 року. У зв`язку із введенням в дію з 02 жовтня 2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02 жовтня 2020 року № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02 жовтня 2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України» повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ через 30 календарних днів з дати вручення цього попередження.

9. Наказом в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади 27 листопада 2020 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

Підставою для видачі цього наказу є накази Морської адміністрації від 02 жовтня 2020 року № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02 жовтня 2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року № 112.

10. Вважаючи своє звільнення неправомірним, що завдало матеріальної та моральної шкоди, позивач звернувся до суду з позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України посада начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено. За вказаних обставин у відповідача не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивач до звільнення, внаслідок зміни структури та штатного розпису.

12. Вирішуючи спірні правовідносини суд керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2020 року у справі №816/654/17.

13. Враховуючи принципи розумності та справедливості, приймаючи до уваги той факт, що позивач отримав під час звільнення зі служби вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку, а також те, що період вимушеного прогулу склав лише 56,5 календарних днів, то суд вважав, що компенсація заподіяної моральної шкоди повинна становити 3 000 грн.

14. Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд вважав за необхідне присудити відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3 900 грн.

15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з помилковості правозастосування судом першої інстанції норм пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, що пов`язано з тим, що рішення було прийнято судом з урахуванням сформованої багаторічної практики вирішення трудових спорів за нормами КЗпП України, яка має принципові відмінності від правозастосування норм спеціального закону.

16. Вважав підхід суду першої інстанції до вирішення спору у цій справі таким, що повністю суперечить нормам спеціального Закону № 889-VІІІ; застосування для захисту прав позивача положень КЗпП України (статей 40 та 49-2), а також порівняння штатних розписів відповідача, діючих до і після 02 жовтня 2020 року з метою з`ясування питань стосовно ліквідації державного органу або його реорганізації, не мають будь-якого значення для цього спору.

17. Суд апеляційної інстанції підкреслював що головними обставинами, які підлягають перевірці адміністративним судом у контексті спірних правовідносин, є дотримання суб`єктом призначення або керівником державної служби умов для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта, а саме: «попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів» та наявність «зміни структури або штатного розпису державного органу». Факт дотримання відповідачем строку попередження про наступне звільнення сторонами не заперечувався.

18. Накази Державної служби морського та річкового транспорту України від 02 жовтня 2020 року № 255 та № 256 були прийняті внаслідок внесення чергових змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», якими змінювалась структура Державної служби морського та річкового транспорту України, в тому числі і Департаменту надання адміністративних послуг, який утворений для виконання окремих завдань з реалізації державної політики за певними напрямами діяльності центрального органу виконавчої влади Державної служби морського та річкового транспорту України та якому безпосередньо підпорядковується відділ надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління.

19. Відповідно, ініціатива суб`єкта призначення у даному спірному випадку є результатом його вимушеного вибору що зумовлений зміною умов діяльності та розширенням повноважень як на центральному рівні, так і на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. І, як наслідок, зміни структури та штатного розпису державного органу, навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців, стали підставою для припинення відносин державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

20. Стосовно порушення незаконним звільненням прав та гарантій позивача, то він отримав передбачені частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VІІІ виплати, але у той же час не скористався прописаним у абзаці 3 частини третьої статті 87 Закону правом щодо можливості бути призначеним на рівнозначну або нижчу посаду державної служби у зв`язку з тим, що не відповідав встановленим вимогам.

21. Адвокат позивача у касаційній скарзі зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо непоширення гарантій, встановлених КЗпП України, зокрема щодо обов`язку пропонувати рівноцінну посаду, а за її відсутності іншу посаду, при звільненні державного службовця, що підтверджується постановами Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 06 липня 2021 року у справі № 640/3456/20, від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 12 липня 2021 року у справі №440/2117/20.

22. Звертає увагу на те, що скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку скорочення посади, реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об`єктивними підставами. Звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання відповідного органу у право на працю та, як наслідок, суперечить вимогам принципу верховенства права.

23. У випадку позивача Морською адміністрацією вимоги законодавства про працю при звільненні не було дотримано, оскільки жодних вакансій не пропонувалося.

24. Також скаржник у касаційній скарзі звертав увагу на те, що в наказі про звільнення чітко вказано що позивача звільнили саме у зв`язку з скороченням посади державної служби. Відповідачем не надано доказів які б свідчили про скорочення чисельності або штату службовців, скорочення посади служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату службовців та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади.

25. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16 та від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, вказував, що саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

26. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що штат міжрегіонального управління не було змінено, а також що не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивач, у той же час робить висновок щодо наявності змін у штатному розписі відповідача (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців), які б мали стати підставою для звільнення.

27. Висновок щодо можливості переведення державного службовця на іншу рівнозначну або нижчу посаду без конкурсу в тому самому державному органі було викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 826/18624/16, який не було враховано судом апеляційної інстанції та вказано на неможливість переведення позивача без конкурсу на рівнозначну або нижчу посаду державної служби.

28. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні. Зазначав про те, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у обґрунтування касаційної скарги, не відносяться до спірних правовідносин.

29. Спеціальним законодавством (статтею 87 Закону № 889-VІІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено умови та порядок звільнення особи з посади державної служби, а тому КЗпП України до них не застосовується.

30. До Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України було включено додаткові відділи, що відповідно, розширювало функціональні повноваження та обов`язки посадовців та державних службовців Державної служби у напрямку надання адміністративних послуг. Як наслідок, зміни структури та штатного розпису державного органу, навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців, стали підставою для припинення відносин державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення, встановленого пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

31. Позивач надіслав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому наголошував що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20, додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 117-ІХ, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

32. Вважає що відповідач не надав належних та переконливих пояснень в чому полягала необхідність його звільнення у зв`язку з запланованою зміною структури, якщо штатна чисельність посад державних службовців відповідно до нового штатного розпису не зменшилась, а також були наявні інші вакантні посади.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

34. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивач вважає що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20 та від 22 липня 2020 року у справі №826/18624/16, а саме в частині застосування статті 87 Закону № 889-VІІІ, з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX.

35. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу звільнення з займаної посади державної служби у зв`язку з її скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.

36. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом № 889-VІІІ.

37. Згідно з частинами другою і третьою статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19 вересня 2019 року), підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

39. Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

40. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

41. Проте, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

42. Слід зазначити, що стаття 87 Закону № 889-VІІІ декілька разів зазнавала змін.

43. Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положень Закону №889-VІІІ, зазначав, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (тобто до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

44. Після внесених Законом № 117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

45. Наступні зміни до статті 87 Закону № 889-VIII внесені згідно із Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

46. На час попередження позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 40 КЗпП України у редакції Закону № 113-ІХ. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом № 889-VIII, а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.

47. Як установлено судами, 26 жовтня 2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне звільнення, яким повідомлено про те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII він буде звільнений через 30 календарних днів з дати вручення цього попередження. При цьому, у попередженні не було запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.

48. Слід зазначити, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

49. Таким чином, із набранням чинності Законом № 440-ІХ законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. При цьому, аналіз положень Закону № 889-VIII свідчить про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

50. Аналогічна правовий підхід застосований Верховний Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/11687/2020, від 09 грудня 2021 року у справі № 640/20284/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20 (у спорах подібної категорії), підстав для відступу від висловленої позиції колегія суддів не знаходить.

51. У спірному випадку, як було встановлено судами, позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Суд апеляційної інстанції правомірно підкреслював те, що головними обставинами, які підлягають перевірці у контексті спірних правовідносин, є дотримання суб`єктом призначення або керівником державної служби умов для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта, а саме: попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів та наявність зміни структури або штатного розпису державного органу.

52. У обґрунтування касаційної скарги позивач звертав увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону № 889-VІІІ з урахуванням Закону № 117-IX, викладені у постановах від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20 та від 22 липня 2020 року у справі №826/18624/16.

53. Проте слід зазначити що спірні правовідносини у справах №240/455/20, №826/18624/16 та у розглядуваній справі є різними, відповідно як і редакція статті 87 Закону № 889-VІІІ, що була застосована під час вирішення спірних питань.

54. Так, у справі № 240/455/20 позивачем оскаржувався наказ від 24 грудня 2019 року про звільнення з посади у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Житомирській області. Верховний Суд не вважав що стаття 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 117-ІХ визначала особливості процедури звільнення державних службовці на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті, які б мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників.

55. У справі № 826/18624/16 оскаржувався наказ від 08 листопада 2016 року про звільнення з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ. Верховний Суд виходив з того, що частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Також Суд вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо невиконання роботодавцем покладеного статтею 49-2 КЗпП України обов`язку про надання позивачу пропозицій вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації вона могла обіймати.

56. Таким чином, можна зробити висновок про те, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновок суду апеляційної інстанції по суті справи. Висновки Верховного Суду, на які посилався позивач, стосуються інших правовідносин, ніж у цій справі.

57. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

58. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд,