ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/12389/20

І. Суть спору

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в якому просив:

1.1. стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 68556,60 грн.;

1.2. стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у сумі 15400 грн.;

1.3. стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги починаючи з 06.05.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням розміру середньоденного заробітку 1632,30 грн.

2. В обґрунтування позову вказує, що відповідачем не виплачено при звільненні позивача вихідну допомогу, надбавку за класний чин, що має наслідком несвоєчасного проведення всіх виплат, що належать до виплатити при звільненні. Вважає, що такими діями відповідач порушив положення статей 43, 113 Конституції України, статей 32, 44 Кодексу законів про працю України, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 року № 505 та додатку 8 до вказаної постанови.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом прокурора Автономної республіки Крим від 11.07.2019 року №124к призначено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим з 11.07.2019 року.

3.1. Керуючись статтею 11, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", 30.04.2020 року прокурором Автономної Республіки Крим прийнято наказ № 65к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 06.05.2020 року.

3.2. Вказаним наказом надано вказівку відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Автономної Республіки Крим провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

3.3. Посилаючись на те, що відповідач при звільненні зобов`язаний був виплатити вихідну допомогу та надбавку за класний чин, виплата якої припинена з 25.09.2019 року та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Позивача звільнено з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII), відповідно останній не набув права на отримання вихідної допомоги.

4.2. Також суди зазначили, що згідно з пунктом 1 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України "Про прокуратуру" у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини. Таким чином, нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25.09.2019 Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

IV. Касаційне оскарження

5. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

5.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що суди попередніх інстанцій застосували норми права а саме: норми пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", частини 4 статті 40 та статті 44 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду висловленого Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19.

5.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач наголошує на тому, що при звільненні з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги, а відповідач зобов`язаний був здійснити таку виплату. Зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій, постановляючи оскаржувані рішення не надали належної оцінки діючому законодавству, що регулює дані правовідносини і не врахували, що внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та у КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

5.3. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

6. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

7. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

11. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

12. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

13. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

14. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

15. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

16. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

17. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

18. Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції до внесення змін Законом №113-ІХ) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

19. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

20. Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (чинної до набуття чинності Законом № 113-ІХ) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів.

21. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого втратили чинність, зокрема, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» та постанова Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», тобто, положення законодавства, на підставі яких встановлювалися класні чини працівників органів прокуратури України та передбачалася відповідна надбавка як складова частина заробітної плати.

22. Пунктом 3 розділу ІІ вказаного Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

23. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

24. В той же час, відповідно пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

25. У додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 за №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) визначено розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини.

26. Вказана постанова була чинною на день прийняття Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.

27. Додаток 8 Постанови № 505 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року № 171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини у справі виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у виплаті вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, надбавки за класний чин, а також у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

32. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

33. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

34. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

35. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

36. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

37. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

38. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

39. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

40. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

41. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

42. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

43. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

44. Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

45. За цих обставин Верховний Суд зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

46. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

47. Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

48. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.

49. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

50. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

51. Таким чином, Верховний Суд резюмує, що позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та незастосуванні закону, що підлягав застосуванню.

52. Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо цього у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема, у постановах від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20 та від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20 і не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

53. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням необхідно зазначити, що за правилами статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому наявні підстави для її стягнення на користь позивача.

54. Надаючи оцінку доводам скаржника в частині позовних вимог про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд виходить з наступного.

55. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

56. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

57. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

58. Відповідно до оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанції встановили відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

59. Проте, такий висновок судів суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

60. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

61. Водночас, Верховний суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

62. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 року у справі №560/3971/19.

63. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача надбавки за класний чин з 25 вересня 2019 року, Верховний Суд зазначає таке.

64. За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

65. Крім того, Закон № 113-ІХ був прийнятий значно пізніше ніж Постанова № 505 із урахуванням відповідних змін, внесених Постановами КМУ від 6 жовтня 2014 року № 506, від 30 вересня 2015 року № 763, від 30 серпня 2017 року № 657, а тому виходячи із ієрархії нормативно-правових актів, має пріоритет у застосуванні.

66. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-ІХ, згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого втратили чинність, зокрема, частина перша статті 49 Закону України "Про прокуратуру" та постанова Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року "Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України", тобто, положення законодавства, на підставі яких встановлювалися класні чини працівників органів прокуратури України та передбачалася відповідна надбавка як складова частина заробітної плати.

67. За наведеного правового регулювання, Верховний Суд констатує, що з набранням чинності Законом № 113- ІХ, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, що дає підстави для висновку про відсутність у позивача права на нарахування та виплату надбавки за класний чин з 25 вересня 2019 року.

68. Верховний Суд також зазначає, що збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним, за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 81 Закону № 1697-VII).

69. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 560/4178/20, від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20 та від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав для відступу від неї.

70. За наведених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 15400 грн.

71. В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

72. Водночас, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, у цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.

73. При цьому, Верховний Суд враховує, що судами не з`ясовано період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні та не перевірено доводи позивача щодо розміру належної йому до виплати суми вихідної допомоги при звільненні.

74. В свою чергу, суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України не має процесуальної можливості перевірити правильність обрахунку позивачем заявленої до стягнення суми та, у зв`язку з цим задовольнити цю позовну вимогу шляхом стягнення такої суми, оскільки не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

75. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

76. Отже, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання.

77. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

77.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

78. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги

79. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідно до правил статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд