ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 240/15182/21

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати з урахуванням посадового окладу відповідно до статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII);

- стягнути з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 26 березня до 05 листопада 2020 року на загальну суму 363 370,86 грн, із яких: різниця посадових окладів - 209 703,94 грн, різниця надбавки за вислугу років - 83 881,58 грн, різниця премії - 20 970,40 грн, різниця надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 24 396,03 грн, різниця відпускних - 23 463,89 грн.

2. У позові ОСОБА_1 зазначав, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, якою передбачено що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач уважає, що з 26 березня до 05 листопада 2020 року Житомирською обласною прокуратурою безпідставно не приведено розмір його посадового окладу до встановленого статтею 81 Закону № 1697-VII розміру та, як наслідок, недоплачено заробітну плату, що також призвело до зменшення розміру виплачених: надбавки за вислугу років, премії, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень та відпускних.

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, позов задоволено частково.

4. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня до 05 листопада 2020 року у відповідності до статті 81 Закону № 1697-VII. Зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26 березня до 05 листопада 2020 року у розмірі, визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII, за вирахуванням уже виплачених коштів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заробітна плата позивачу нараховувалась виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ № 505). Разом із тим, з 26 березня 2020 року на підставі Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 втратили чинність положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином з 26 березня 2020 року позивач має право на перерахунок заробітної плати відповідно до статті 81 Закону №1697-VII.

6. При цьому суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що факт проходження прокурором атестації, запровадженої Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) ніяким чином не впливає на порядок визначення розміру його посадового окладу, який встановлено статтею 81 Закону №1697-VII. Жодних застережень щодо цього Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 не містить, натомість стосується розміру заробітної плати усіх прокурорів. Суд зауважив, що у даному випадку критерієм для виплати заробітної плати у більшому розмірі не може бути проходження атестації, оскільки виконувана робота є однаковою та в одній і тій же установі, яка лише змінила назву.

7. Сьомий апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з позицією суду першої інстанції, у зв`язку із чим залишив без змін рішення від 03 листопада 2021 року.

8. 14 лютого 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення у частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

9. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

10. На обґрунтування наявності зазначених підстав касаційного оскарження касатор вказує, що неправильне застосування судами норм матеріального права полягає у помилковому тлумаченні статті 81 Закону №1697-VII та у незастосуванні абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, постанови КМУ № 505, які підлягали застосуванню, а порушення норм процесуального права - статті 322 КАС України. При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у правовідносинах щодо стягнення недоотриманої заробітної плати внаслідок визнання неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

11. Також скаржник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій, що Законом № 113-ІХ передбачено застереження, яким визначено, що до дня переведення прокурорів до обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата їх праці здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.

12. При цьому наголошує, що при наданні правової оцінки правовідносинам між сторонами, які виникли після рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі позивачу за період з 26 березня по 05 листопада 2020 року, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позивач не займав посаду прокурора обласної або окружної прокуратури відповідно до положень статті 81 Закону №1697-VII.

13. Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що Законом № 1697-VII (зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ) та Законом № 113-ІХ передбачено оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, які не пройшли атестацію, відповідно до постанови КМУ № 505, а тому будь-яка протиправність дій або бездіяльність з боку відповідачів відносно позивача відсутня.

14. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

16. 14 квітня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

17. Касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

18. З-поміж іншого, скаржник зазначає, що саме Закон № 1697-VII (із змінами внесеними Законом № 113-ІХ), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною), передбачає оплату праці працівників регіональних та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови КМУ № 505, яка на сьогодні є чинною. При цьому скаржник наголошує, що ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII у зв`язку із неуспішним проходженням атестації, а тому заробітна плата у спірний період нараховувалась йому відповідно до вимог постанови КМУ № 505, як це визначено пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

19. Ухвалою від 18 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Житомирської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Відзиви на касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури не надходили.

21. Ухвалою від 08 серпня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

22. Позивач з 1999 року працював на різних посадах в органах Житомирської обласної прокуратури, а з 15 червня 2016 року до 05 листопада 2020 року перебував на посаді заступника прокурора Житомирської області.

23. 03 вересня 2020 року Генеральним прокурором видано наказ № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», пунктом 1 якого наказано перейменувати без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі юридичну особу «Прокуратура Житомирської області» у «Житомирську обласну прокуратуру».

24. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.

25. Наказом Генерального прокурора №422к від 30 жовтня 2020 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Житомирської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII з 05 листопада 2020 року.

26. Позивач уважав, що за час його роботи в органах прокуратури за період з 26 березня до 05 листопада 2020 року роботодавцем нарахування та виплата заробітної плати йому проводилася з порушенням вимог зазначеного Закону, що призвело до недоотримання ним частини заробітної плати на загальну суму 363 370,86 грн.

27. Не погоджуючись із такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права на належну оплату праці.

V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. В аспекті порушеного у касаційних скаргах питання колегія суддів має висловити правову позицію стосовно ключового питання у межах спірних правовідносин, що склалися у цій справі, яке полягає у (не)правомірності нарахування та виплати заробітної плати прокурорам місцевих прокуратур у період до початку створення окружних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом №113-ІХ, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 щодо застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону № 1697-VII (в частині розміру та порядку виплати заробітної плати прокурорам).

31. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

32. Необхідно врахувати, що після відкриття касаційних проваджень у цій справі Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 щодо прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом № 113-ІХ, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21, від 14 липня 2022 року у справа №160/13767/20.

33. Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не вбачає підстав для їхнього неврахування і надалі зауважує таке.

34. Так, зокрема у постанові від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

35. У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону № 1697-VII.

36. Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

37. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

38. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

39. Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - постанова КМУ №505), яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

40. Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови КМУ №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

41. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.

42. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

43. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ.

44. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 та від 14 липня 2022 року у справі № 240/1984/21.

45. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.

46. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

47. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

48. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

49. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

50. Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ № 505.

51. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач звільнений з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

52. Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ №505.

53. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справі №826/18228/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20.

54. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня до 05 листопада 2020 року у відповідності до статті 81 Закону № 1697-VII та наявність правових підстав для проведення перерахунку заробітної плати позивача за цей період.

55. Згідно з частинами першою - третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

56. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

57. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

58. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора слід задовольнити, скаргу Житомирської обласної прокуратури - задовольнити частково, скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог і в порядку статті 351 КАС України ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

59. З огляду на результат касаційного розгляду справи та відсутність документального підтвердження понесених суб`єктами владних повноважень витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд