ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/4034/20

1. У вересні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

- визнати противоправним і скасувати наказ Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 14 липня 2020 року № 91-ДСК;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 13 серпня 2020 року № 514-ос про звільнення з посади першого заступника Директора - начальника Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань (далі - ТУ ДБР), розташованого у м. Миколаєві;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 17 серпня 2020 року № 522-ос про внесення змін до наказу від 13 серпня 2020 року № 514-ос про звільнення з посади 1-го заступника Директора - начальника СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 25 серпня 2020 року № 536-ос про звільнення з посади 1-го заступника Директора - начальника cлідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві;

- поновити в ДБР на посаді рівнозначній посаді по відношенню до посади першого заступника Директора - начальника cлідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві;

- стягнути з ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року по дату винесення судового рішення.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що рішення про звільнення зі служби в ДБР прийнято з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про державну службу», ним порушено права, свободи та законні інтереси громадянина на проходження публічної служби. Станом на 14 липня 2020 року Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР не було затверджено, а тому були відсутні зміни істотних умов проходження служби працівниками ДБР. Застосування у оскаржуваних наказах виключено положень Закону України «Про державну службу» є помилковим, оскільки займана посада віднесена до таких, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу.

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 514-ос від 13 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 522-ос від 17 серпня 2020 року про внесення змін у наказ № 514-ос від 13 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 536-ос від 25 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві.

Поновлено в Державному бюро розслідувань на посаді рівнозначній посаді першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві.

Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року по дату винесення судового рішення в сумі 586 085,03 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

5. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

6. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом директора ДБР від 13 вересня 2018 року № 109о/с ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, як обрану за конкурсом з 14 вересня 2018 року, з випробувальним строком 6 місяців.

8. Наказом Директора ДБР від 26 листопада 2018 року №201-ос переведено ОСОБА_1 на посаду першого заступника Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві за її згодою. Присвоєно з 26 листопада 2018 року четвертий ранг державного службовця, як такій, яка має спеціальне звання полковника податкової міліції (посада відноситься до категорії «Б» посад державної служби (наказ ДБР).

9. Наказом в.о. Директора ДБР від 14 липня 2020 року № 336 «Про попередження працівників» зобов`язано управління кадрової роботи та державної служби ДБР ( ОСОБА_2 ) персонально попередити працівників територіальних управлінь ДБР, посади яких з 17 серпня 2020 року скорочуються, про наступне вивільнення (згідно з додатками 1-7). У додатку 3 до наказу міститься список працівників ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві - перший заступник Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_1 та заступник Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_4

10. 16 липня 2020 року позивачу під особистий розпис вручено попередження про наступне вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві відповідно до наказу ДБР від 14 липня 2020 року №91-ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві на 2020 рік».

11. 22 липня 2020 року позивач звернулась з заявою про переведення на рівнозначну посаду заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, за результатами розгляду якої листом від 13 серпня 2020 року № 21270-20/10-13-01-10952/20 повідомлено що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачено. Поінформовано що 17 липня 2020 року був оголошений конкурс на зайняття вакантної посади заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, інформація про умови проведення якого розміщено на офіційному веб-сайті ДБР.

12. Також 22 липня 2020 року позивач подала заяву про надання щорічної додаткової відпустки строком на 15 календарних днів з 27 липня 2020 року. У погодженні такої заяви було відмовлено у зв`язку з проведення відносно неї службового розслідування та відстороненням від виконання посадових обов`язків за посадою. Згідно з пунктом 8 розділу V Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР під час такого відсторонення працівник зобов`язаний перебувати на робочому місці та сприяти проведенню службового розслідування.

13. Наказом в.о. Директора ДБР від 13 серпня 2020 року №514-ос позивача звільнено з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, 17 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

14. Наказом в.о. Директора ДБР від 17 серпня 2020 року №522-ос внесено зміни до наказу від 13 серпня 2020 року №514-ос та звільнено позивача з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

15. Наказом в.о. Директора ДБР від 25 серпня 2020 року №536-ос відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої та частини п`ятої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, 25 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

16. З наказами від 13 серпня 2020 року, 17 серпня 2020 року та 25 серпня 2020 року позивач ознайомлена 25 серпня 2020 року.

17. Вважаючи наказ про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві на 2020 рік та своє звільнення на його підставі неправомірними, позивач звернулася до суду з позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 10, 12, 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VІІІ) для правозастосовної необхідності законодавець поєднав суб`єкта призначення (керівника державної служби) та Директора ДБР, як посадову особу, якій відповідно до законодавства, надано повноваження призначати (звільняти) на відповідну посаду державної служби, отже, у випадках, де в Законі № 794-VІІІ значиться Директор ДБР, розуміється і суб`єкт призначення (керівник державної служби), виходячи з умов конкретної ситуації.

19. Наказ ДБР від 14 липня 2020 року № 91 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2020 рік» прийнятий на підставі в межах повноважень та у спосіб передбачений Законом, тому підстави для його скасування відсутні.

20. Щодо позбавлення позивача можливості взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, участь у якому вона мала намір взяти, суд зазначав про прояви дискримінації порівняно з іншими особами, які взяли участь у конкурсі, з огляду на відмову надати додаткову відпустку. Було судом відмічено, що такий конкурс безпосередньо перебував у причинно-наслідковому зв`язку з прийняттям рішення про звільнення позивача з посади.

21. Згідно затвердженого наказом від 14 липня 2020 року № 92ДСК штатного розпису, кількість заступників Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві не змінилась. У зв`язку з цим суд прийшов до висновку, що вказані посади не були скорочені. При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій посади заступника Директора, яку займала позивач, відповідачами до суду не надано. Реального скорочення посади позивача не відбулось, а зміна організаційно-штатної структури ДБР не може стати перешкодою на шляху до реалізації позивачем права на працю.

22. Вирішуючи питання щодо поновлення на посаді, суд першої інстанції вважав що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав, а тому поновив позивача на посаді, яка рівнозначна посаді першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві.

23. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, виходив з того, що з 27 грудня 2019 року ДБР, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, фактично припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган. Таким чином суд погоджувався з твердженнями представника відповідача про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу.

24. Внаслідок введення в дію наказом ДБР від 14 липня 2020 року № 92ДСК штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, було виведено посади державної служби, зокрема і посаду, яку займала позивач, та фактично введено нові посади начальницького складу у меншій кількості - старший начальницький склад (полковник ДБР).

25. Факт та обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису в ТУ ДБР суд апеляційної інстанції вважав доведеним.

26. Законом, що регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин, є Закон України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ). Відповідно до частини третьої статті 87 цього Закону вирішення питання пропонувати державному службовцю (зокрема позивачу) вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення (за умови наявності такої посади), що, у свою чергу, узгоджується зі змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з.

27. При звільненні державних службовців у зв`язку із припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються, так само як і пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, згідно з яким, особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

28. З огляду на те, що позивач не відносилася ні на момент попередження про звільнення, ні на момент звільнення до осіб рядового та начальницького складу ДБР, норми Положення №743 не розповсюджуються на спірні правовідносин, у тому числі з тих підстав, що воно набрало чинності 27 серпня 2020 року, тобто вже після звільнення позивача з посади.

29. Враховуючи факт проведення службового розслідування відносно позивача - державного службовця та, як наслідок, відмову у наданні їй відпустки з об`єктивних підстав, судом апеляційної інстанції не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнала менш сприятливих умов або становища порівняно з іншими особами та/або групами осіб щодо участі у конкурсі на заміщення вакантних посад.

30. Також суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, та правову позицію судів апеляційної інстанції.

31. Позивач у касаційній скарзі зазначає про те, що станом на 16 липня 2020 року (дату вручення попередження про звільнення) та станом на день її звільнення у системі ДБР були наявні вакантні посади державних службовців, у тому числі посади, пов`язані з розслідуванням кримінальних проваджень, що на її думку свідчить що керівник державного органу мав можливість запропонувати вакантну посаду. Суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішення про звільнення керувався виключно суб`єктивною думкою дискримінаційного характеру та не врахував можливість її використання на службі з огляду на стаж та відмінну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності.

32. Також у порушення вимог Закону № 889-VІІІ протягом шести місяців з дня звільнення посади за новим штатним розписом їй не було запропоновано, а було оголошено конкурс на зайняття вакантних посад, незважаючи на те, що призначення на посади за новим або зміненим штатним розписом інших осіб має здійснюватися після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації, оскільки інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю.

33. Як підставу для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції позивач вказує на неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20, від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 29 вересня 2021 року у справі 640/6399/20, від 15 липня 2021 року у справі №560/586/21.

34. Також звертає увагу на необґрунтованість та неумотивованість постанови суду апеляційної інстанції з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу ДБР від 14 липня 2020 року № 91ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві на 2020 рік».

35. Відповідно до частини шостої статті 14 Закону № 794-VІІІ порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. Проте станом на 14 липня 2020 року Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань не було затверджено, а тому були відсутні законодавчі підстави для внесення змін до штатного розпису.

36. Наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 затверджено перелік посад у ТУ ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, проте у цьому переліку відсутня посада позивача, відповідно відсутні підстави для подальшого скорочення посад працівників державної служби керівного складу.

37. Скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми частини першої, п`ятої статті 14 Закону № 794-VІІІ, пункту 4 частини другої статті 17, пункту 17 частини третьої статті 3, статті 91 Закону № 889-VІІІ.

38. Також звертає на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права.

39. ДБР у відзиві на касаційну скаргу звертає увагу на нерелевантність правових висновків, викладених Верховним Судом у справах №440/1964/20, №240/455/20, №640/3456/20, №640/6399/20.

40. Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань, як державного правоохоронного органу, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, враховуючи єдиноначальність у діяльності ДБР, визначену підпунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 794-VІІІ, окреслено окремим етапом заміщення посад державної служби (яка не притаманна правоохоронним органам) посадами рядового і начальницького складу із одночасним визначенням граничних спеціальних звань за цими посадами, оскільки саме Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» реалізовано механізм діяльності осіб рядового і начальницького складу.

41. Втручання у право на проходження публічної служби у даному випадку є обґрунтованим оскільки прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету щодо удосконалення діяльності та ефективності функціонування органів ДБР.

42. Зміни до Закону № 794-VІІІ в сукупності із необхідністю поступової заміни посад державної служби на посади, що підлягають заміщенню посадами рядового і начальницького складу, ураховуючи визначену статтею 9 Закону граничну чисельність працівників центрального апарату та територіальних управлінь, стали законодавчою підставою для зміни структури та штатних розписів.

43. Оскільки заміна посад державної служби посадами іншої категорії нерозривно пов`язана із скороченням чисельності та штату державних службовців, прийняття в.о. Директора ДБР наказу від 14 липня 2020 року № 91ДСК відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ слугувало підставою для звільнення позивача з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

44. Вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про дискримінаційний підхід до позивача під час звільнення зі служби в ДБР та безпідставними стосовно прийняття рішення неуповноваженим суб`єктом (вважаючи що в.о. Директора ДБР не уповноважений на звільнення державних службовців в системі ДБР).

45. ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві у відзиві на касаційну скаргу вказувало на практику Верховного Суду у вирішенні спірних правовідносин, пов`язаних зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, в редакції чинній на час звільнення позивача, відповідно до якої закон пов`язує припинення правовідносин державної служби за приписами статті 87 Закону № 889-VІІІ не лише з фактичним скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Також відповідно до частини третьої статті 87 Закону на суб`єкт призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок із працевлаштування працівників, що вивільняються, а вирішення цього питання покладається на його розсуд.

46. В результаті змін структури та штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців.

47. Приймаючи кадрове рішення щодо скорочення посад державної служби, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 12 Закону № 794-VІІІ повноважень із дотриманням вимог чинного законодавства. Прийняте 05 серпня 2020 року Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР не врегульовує питання проходження служби в ДБР державними службовцями, відповідно не впливає на процедуру і підстави їх призначення, переведення, звільнення, а отже не зумовлює право Директора (або особи, яка виконує його обов`язки) на зміну штатного розпису і скорочення посад тієї чи іншої категорії.

48. У додаткових поясненнях ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві звертає увагу на практику Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону № 889-VІІІ у подібних правовідносинах.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

49. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

50. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

51. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу звільнення позивача з займаної посади державної служби у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

52. З 14 вересня 2018 року позивача було призначено на посаду першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві. 14 вересня 2018 року нею прийнято присягу державного службовця.

53. На час прийняття позивача на державну службу до ДБР Закон № 794-VІІІ діяв в редакції Закону України № 2475-VІІІ від 03 липня 2018 року.

54. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VІІІ ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

55. Частиною першою статті 14 Закону № 794-VІІІ визначено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.

56. Частиною п`ятою статті 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

57. З 27 грудня 2019 року редакція першого речення частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VІІІ зазнала змін, відповідно до яких трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

58. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

59. У зв`язку із набранням 27 грудня 2019 року чинності Законом України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-ІХ) правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

60. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VІІІ (у редакції Закону № 305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

61. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 794-VІІІ систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

62. Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

63. Вказані зміни було запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

64. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 794-VІІІ Указом Президента від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено організаційну структуру ДБР.

65. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VІІІ (у редакції Закону № 305-ІХ) трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

66. Тож законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припиненні державної служби згідно із Законом № 889-VІІІ та державної служби особливого характеру, згідно з Законом №794-VІІІ, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

67. Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VІІІ статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР. Так, державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу" (частина перша статті 14-3).

68. Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3).

69. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

70. З аналізу наведеної норми слідує, що законодавцем не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду рядового та начальницького складу.

71. У той же час слід зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 14 Закону № 794-VІІІ на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом). Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

72. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

73. Наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Директорам територіальних управлінь ДБР або особам, які виконують їх обов`язки, у термін до 10 липня 2020 року надати відповідні пропозиції щодо внесення змін до штатних розписів територіальних управлінь ДБР на 202 рік.

74. Відповідно до затвердженого переліку посад Директор та заступник Директора мали граничне спеціальне звання - полковник ДБР.

75. Наказом ДБР від 14 липня 2020 року №91ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві на 2020 рік» затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 1 та введено його в дію з 17 серпня 2020 року. Скорочено посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві, внаслідок змін до штатного розпису № 1.

76. Відповідно до додатку до наказу № 91ДСК було виведено з штатного розпису посади перший заступник Директора - начальник слідчого управління (державна служба) та заступник Директора (державна служба), введено до штатного розпису дві посади заступника Директора (старший начальницький склад (полковник ДБР).

77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

78. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт та обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві.

79. Також не було знайдено судом підстав для скасування оскаржуваного позивачем наказу в.о. Директора ДБР від 14 липня 2020 року № 91ДСК. Такий наказ було винесено відповідно до наказу в.о. Директора ДБР від 08 липня 2020 року № 323, який не скасовано та підлягає виконанню, та пунктів 4, 8 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ.

80. Як було встановлено судами Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743. Проте, незважаючи на те, що станом на 14 липня 2020 року таке положення не було затверджено, це не позбавило Директора ДБР встановленого пунктом 4 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ повноваження затвердити структуру та штатну чисельність територіального органу ДБР.

81. Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на те, що у затвердженому наказом в.о. Директора ДБР від 08 липня 2020 року № 323 переліку посад ТУ ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, відсутня займана нею посада, слід зазначити таке.

82. Статтею 13 Закону № 794-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано питання щодо директорів територіальних управлінь і керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їхніх заступників.

83. Відповідно до частини першої цієї статті директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

84. Таким чином, можна зробити висновок, що вказаною нормою чітко визначено що територіальне управління Державного бюро розслідувань очолює його Директор, який має заступника(ів). У зв`язку зі зміною правового статусу ДБР відповідно було змінено і правовий статус керівництва ДБР та його територіальних органів.

85. Вирішальним для цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VІІІ.

86. Як встановлено судами, 16 липня 2020 року позивача попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби, яку вона обіймає, внаслідок затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві.

87. Оскаржуваним наказом від 13 серпня 2020 року позивача звільнено з посади з 17 серпня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ. У подальшому у зв`язку з перебуванням позивача на листку непрацездатності, дату звільнення змінено на 25 серпня 2020 року.

88. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

89. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

90. На час виникнення спірних правовідносин щодо звільнення з державної служби діяв Закон №889-VІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

91. Законом № 440-ІХ частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

92. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VІІІ слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

93. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

94. При попередженні позивача про майбутнє звільнення їй не пропонувалися вакантні посади для переведення (у разі їх наявності), чим не було порушено вимоги чинного законодавства. Перевести позивача на рівнозначну посаду також не було можливості оскільки посада заступника Директора після реформування підлягала заміщенню особою начальницького складу.

95. Процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VІІІ, що виключає застосування Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин.

96. Приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

97. Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.

98. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

99. Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20, від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 29 вересня 2021 року у справі 640/6399/20, від 15 липня 2021 року у справі №560/586/21, слід зазначити таке.

100. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

101. Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

102. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

103. Варто зауважити, що судові рішення у справах № 240/455/20, № 640/3456/20, № 640/6399/20 ухвалені на підставі норм Закону № 889-VIIІ, чинного на час виникнення спірних правовідносин у цих справах, без врахування змін до Закону, внесених Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ, тобто у редакції до 13 лютого 2020 року.

104. У справі № 440/1964/20 судом було визнано пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин Закону України «Про протидію захворювання на туберкульоз», а не Закону № 889-VIIІ з огляду на закріплення державою соціальної гарантії для осіб, які хворіють на туберкульоз, збереження за ними місця роботи на весь період лікування.

105. З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах, на які посилалась позивач у касаційній скарзі, не є подібними.

106. Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності повноважень у виконувача обов`язків Директора ДБР для прийняття оскаржуваних наказів, є необґрунтованими.

107. Пунктами 1, 2, 6 частини першої четвертої статті 12 Закону № 794-VІІІ передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.

108. Положення частини четвертої статті 12 Закону № 794-VІІІ не передбачають покладення обов`язків директора ДБР на інших осіб, окрім першого заступника та одного з двох заступників директора ДБР. При цьому, вказані положення Закону не передбачають і жодних обмежень у повноваженнях особи під час виконання повноважень директора ДБР, в тому числі і щодо прийняття кадрових рішень.

109. 17 березня 2020 року до виконання обов`язків Директора ДБР приступив ОСОБА_3 , що узгоджується з положенням частини четвертої статті 12 Закону №794-VIII та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, досліджених судами попередніх інстанцій на час спірних відносин.

110. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що обґрунтування касаційної скарги позивача зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції повно і всебічно встановленим обставинам справи. Фактично позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.

111. Що стосується інших доводів та міркувань скаржника, викладених в касаційній скарзі, то вони також не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

112. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

113. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

114. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

115. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд,